Home > Украинская периодика в фокусе времени. Голос минувшего

«Голосу минувшего» – 105 років

«Голос минувшего» – громадсько-політичний та історико-літературний журнал, заснований у 1913 році. Журнал створювався відомими істориками, публіцистами і громадськими діячами – С. П. Мельгуновим (1880-1956) і В. І. Семевським (1848-1916) – як збірка статей з історії та історії літератури ліберально-народницького напряму. До складу редакційної колегії також входили О. К. Дживелегов і П. Н. Сакулин, які прагнули зацікавити максимально широкі кола інтелігенції, тому на сторінках видання поєднували науковість з цікавістю та доступністю.

До 1919 року «Голос минувшего» виходив щомісячно, потім нерегулярно, іноді номери були здвоєні, журнал видавався також по три номери в одному випуску.

Крім матеріалів з історії, археології, етнографії та мистецтва, журнал друкував багато статей з історії літератури.

«Голос минувшего» намагався бути «безпартійним, як безпартійна сама наука», і хоча спрямування журналу фахівці визначають як ліберально-народницьке, хоча в ньому друкувалися й автори з іншими поглядами, нарівні з релігійними діячами публікувалися атеїсти, поряд з роботами ідеалістів друкувалися статті марксистів, більшовики мирно співіснували з меншовиками. Журнал користувався неймовірною популярністю, наприклад, у 1917 році на нього була оголошена підписка – явище досить рідкісне в царській Росії. Річний абонемент з доставкою і пересилкою по країні коштував 23 рублі (за кордон – 25 рублів), піврічний – 12 рублів, на 3 місяці – 6.50 рублів. В окремому продажі один номер коштував 2 рублі 50 копійок – це були величезні гроші, якщо врахувати, що кілограм пшеничного борошна у 1917 році коштував 20 копійок, а пляшка молока 8 копійок. Учитель початкових класів, отримуючи заробітну плату близько 25 рублів, не міг дозволити собі віддати десяту частину заробітку за «Голос минувшего».

Перегортаючи сторінки журналу «Голос минувшего», якому цього року виповнюється 105 років, мимоволі замислюєшся про його історію і про долі людей, які стояли у витоків видання. Серед його авторів значилися: Е. В. Тарле, А. Ф. Коні, А. А. Кізеветтер, В. Г. Короленко і десятки інших філософів, культурологів, літераторів і громадських діячів.

Короткий шлях журналу був далеко не безхмарний. Радянська влада з 1920 року стала чинити на редколегію сильний тиск, журнал піддався жорсткій цензурі, почав видаватися нерегулярно, змінив декілька редакторів. У 1923 році, випустивши всього три номери, був закритий, а його укладачі вислані з країни.

Закрити журнал виявилося ділом складним. З 1924 року видавці продовжили випуск журналу за кордоном – у Берліні та Празі у вигляді збірок «На чужій стороні» під редакцією С. Мельгунова, Е. Луцького, В. Мякотіна. За два роки у світ вийшли 13 номерів. У 1926 році в Парижі було відновлено видання журналу під назвою «Голос минулого на чужій стороні», редакція складалася з С. Мельгунова, В. Мякотіна (останній вийшов з редакції після появи першого номера) і Т. Полнера. В еміграції журнал приділяв основну увагу громадянській війні, описував усі жахи червоного терору. У більшовицькій Росії видання вважають антирадянським. Мала радянська енциклопедія 1930 року називає його «контрреволюційним», на сторінках Великої радянської енциклопедії 1930 року пишуть: «журнал веде різку кампанію проти Радянської Республіки».

Попри затребуваність і актуальність видання, у Франції ентузіазм редакторів журналу швидко вичерпується – у 1927 і 1928 роках вийшло всього по одній книзі. До 1929 року світ побачили шість номерів. У 1929 році «Голос минувшего» замовкає остаточно. За 16 років існування (з невеликими перервами) на його сторінках (до 500 сторінок у кожному номері, без величезних рекламних вставок) було опубліковано понад 2500 наукових статей, рецензій, заміток та історичних романів. Повне зібрання «Голосу минувшего» налічує 65 номерів.

У журналі друкувалися романи, мемуари, наукові статті з вітчизняної і світової історії та літератури, бібліографічні, оглядові та хронікальні матеріали, рецензії. Слід зазначити, що в дореволюційний період публікувались художні твори на історичну тематику: «Легенда про подвиги Тіля Уленшпігеля» Ш. Де Костера, трилогія «1794 рік» В. Реймонта, роман «Срібний сон Саломеї» Ю. Словацького.

Видання приділяло значну увагу питанням історії України, українській літературі та культурі. Тут друкувалися матеріали слідства у справі Кирило-Мефодіївського товариства, дослідження В. Семевського «Кирило-Мефодіївське товариство», статті про М. Драгоманова, І. Франка, М. Павличка, некрологи про М. Коцюбинського, Лесю Українку, рецензії на праці з української історії, археології, літератури, мистецтва і культури, публікації про діяльність наукових товариств, зокрема про Наукове товариство імені Шевченка.

Значне місце відводив «Голос минувшего» науковій проблематиці та мав досить високий науковий авторитет. Про значну наукову планку журналу свідчать публікації в ньому відомих українських діячів: Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Симона Петлюри та інших.

У другому номері журналу за 1914 рік С. О. Єфремов опублікував статтю до 100-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка «Судьба одной книги» з автопортретом (із зібрань А. П. Новицького). 

Третій номер за 1914 рік опублікував огляд журналів С. В. Петлюри «Былое в украинских журналах». Сам автор статті зазначив: «История национального возрождения украинского народа мало изучена. Украинская литература не может похвастаться достаточным количеством исследований, мемуаров, писем и др. документов, выясняющих развитие общественно-политической мысли на Украине… Все чаще и чаще в украинской прессе и журналах раздаются голоса о необходимости более всестророннего и внимательного изучения украинского былого…»

У дореволюційний період «Голос минувшего» був відкритий для всього, що йому пропонував Михайло Грушевський. Здебільшого це були рецензії, у першому номері за 1914 рік професор публікує відгук на книгу М. Д. Приселкова «Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси до 12 века», у третьому номері за 1916 рік вчений ґрунтовно проаналізував книгу Миколи Василенка «Очерки по истории Западной Руси и Украины», щойно видану в Києві. У цій рецензії привертає увагу думка про те, що наперекір офіційним стереотипам про «єдність руського народу», «єдність руської історії», історія українського і білоруського народів все більше, виокремлено й поглиблено вивчається російськими, українськими і польськими дослідниками, з’являється спеціальна наукова література.

Другий номер «Голоса минувшего» за 1916 рік у рубриці «Мелочи прошлого» публікує спогади О. П. Новицького «Из жизни Н. И. Костомарова». Четвертий номер вмістив статтю В. П. Науменка «Киевская сатира 50 лет назад», а у сьомому-восьмому номері за цей рік надрукована велика (30 журнальних сторінок) історико-літературознавча стаття Сергія Єфремова «В полосе апатии и застоя (Из истории возрожденния Галичины»), яка була продовженням низки публікацій вченого в 1915 році. 

У першому номері за 1917 рік журнал опублікував статтю С. Єфремова «Іван Франко». Девятий-десятий номери за 1917 рік розмістив працю С. Єфремова «Галичина в начале конституционной эры».

У журналі «Голос минувшего» друкувалися також рецензії інших авторів на книги української тематики. Зокрема, з’являються рецензії М. Василенка на книги: М. Грушевського «Ілюстрована Історія України» (1914), К. Харламповича «Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь» (1916); М. Чубинського на книгу «Украинский вопрос».

Публікації «Голосу минувшего» були в епіцентрі уваги громадськості і неодноразово викликали суперечки та дискусії. Сучасні експерти відмічають, що журнал не втратив своєї цінності і в наш час, а головна історична вага «Голосу минувшего» – в оприлюдненні унікальних листів діячів культури, документів, мемуарів, спогадів і архівних публікацій, абсолютна більшість яких ніколи не перевидавалася.

У відділі зберігання та реставрації бібліотечних фондів КЗ «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара» Херсонської обласної ради це видання зберігається з 1914 по 1917 рік. Номери віддруковані староруським дореволюційним шрифтом. Оскільки реформа російської мови була проведена тільки у 1918 році, журнал аж до 1920 року не міняв дореволюційний шрифт.

Пропонуємо завітати до книгозбірні та погортати сторінки раритетного видання!

 

Література:

1. Большая Советская энциклопедия. – М.: Акционерное общество «Советская энциклопедия». – Т. 17. – 1930. – С. 479.

2. Василенко Н. Проф. М. Грушевский. Иллюстрированная история Украины // Голос минувшего. – 1914. – № 2. – С. 252-257.

3. Василенко Н. Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь // Голос минувшего. – 1916. – № 4. – С. 250-254.

4. Грушевский Н.С. Н.П. Василенко «Очерки по истории Западной Руси и Украины» // Голос минувшего. – 1916. – № 3. – С. 268-272.

5. Ефремов С. А. В полосе апатии и застоя (Из истории возрожденния Галичины) // Голос минувшего. – 1916. – №7-8. – С. 188-217.

6. Ефремов С. А. Галичина в начале конституционной эры // Голос минувшего. – 1917. – № 9-10. – С. 154-180.

7. Ефремов С. А. Иван Франко // Голос минувшего. – 1917. – № 1. – С. 171-184.

8. Ефремов С.А. Судьба одной книги (к столетию годовщины рождения Т. Г. Шевченко) // Голос минувшего. – 1914. – № 2. – С. 28-41.

9. Науменко В.П. Київська сатира 50 лет назад // Голос минувшего. – 1916. – № 4. – С. 140-147.

10. Новицкий А.П. Из жизни Н.И. Костомарова // Голос минувшего. – 1916. – № 2. – С. 257-259.

11. Петлюра С.В. Былое в украинских журналах // Голос минувшего. – 1914. – № 3. – С. 268-279.

12. Словацкий Ю. Серебряный сон Саломеи // Голос минувшего. – 1916. – № 1. – С. 260-301.

13. Тарле Е.В. И.В. Лучицкий: к пятидесятилетию его научно-литературной деятельности. 1863-1913 // Голос минувшего. –  1914. –  № 1. – С. 42-61.

14. Чубинский М. Украинский вопрос // Голос минувшего. – 1916. – № 1. – С. 306-309.

15. Українська літературна енциклопедія. – Т. 1. – К.: Головна редакція української радянської енциклопедії ім. М.П. Бажана, 1988. – 447 с.

Calendar

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день