Федір Вовк - 170 років від дня народження

Всі новини
17.03.2017

Він належав до плеяди найвизначніших особистостей України II п. XIX-початку XX ст. Його дослідження розвінчували вигадки російських імперських істориків, котрі лукаво доводили, що Україна – це усього «юг России», її «окраина», й заперечували існування українського народу, його мови, культури. У своїх працях з археології, антропології та етнографії науковець переконливо довів, що українці – окремий, відмінний від сусідніх слов’янських народів, антропологічний тип, що має цілком оригінальні етнографічні особливості. Завдяки йому українська археологія та етнографія початку XX ст. піднялася на один щабель із найрозвиненішими європейськими народознавчими науками того часу.

Федір Кіндратович Вовк народився 17 березня 1847 р. в Крячківці Пирятинського повіту Полтавської губернії в козацькій родині. Його батько був учителем та економом у місцевого пана. За свідченнями місцевих жителів, Кіндрат Вовк був людиною надзвичайної чесності та вирізнявся з-поміж односельців демократичністю поглядів на суспільно-політичне життя. Прагнучи кращої освіти для своїх дітей, він разом із родиною переїхав до Ніжина, де син Федір спочатку закінчив гімназію, а потім Ніжинський ліцей. Згодом був Новоросійський університет в Одесі та Київський університет св. Володимира, який Федір Вовк закінчив у 1871 р. Тут він став членом київської Старої Громади, визнаним лідером якої був Володимир Антонович. Тісне спілкування з П. Чубинським, М. Драгомановим та іншими яскравими представниками Громади сформувало погляди Ф. Вовка. В. Антонович у ці роки став для майбутнього вченого не лише ідейним, а й науковим наставником в антропології та археології. Після закінчення університету вчений працював у Київській контрольній палаті, лишаючись активним членом Громади. У 1873 р. був створений Південно-Західний відділ Імператорського Російського Географічного товариства, і діячі Громади стали його активним членами. Влітку 1875 та 1876 рр. Федір Кіндратович брав активну участь в археологічних розкопках у Київській та Волинській губерніях. Науковець був одним із перших дослідників палеолітичних пам'яток на території України (зокрема, Мізинської стоянки).

Активна діяльність громадівців викликала переслідування з боку російського уряду, який звинуватив їх у сепаратизмі. У вересні 1876 р. після виходу сумнозвісного Емського указу та припинення діяльності Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства у справах Громади Ф. Вовк вирушив до М. Драгоманова у Женеву. Там брав участь у підготовці до видання перших номерів журналу «Громада». За два роки повернувся до Києва і, зблизившись із народниками, організував таємний гурток дівчат «Ґави». Через загрозу арешту за спробу переправити в Україну підпільну друкарню був змушений емігрувати до Румунії. У 1883 р. був виданий циркуляр про розшук Ф. Вовка, тому вчений переїхав до Женеви. На Батьківщину повернутися він вже не міг. У Женеві науковець підготував статтю «Українські колонії в Добруджі» та вислав її у петербурзький «Вестник Европы», але статтю відмовлялися друкувати, тому автор змушений був змінити назву на «Русские колонии в Добруджи». Під такою назвою стаття вийшла 1889 р. у «Київській Старині».

На початку 1887 р. Ф.Вовк подорожував Італією, а 2 травня 1887 р. переїхав до Парижа. Саме там він заглибився в археологію, антропологію та порівняльну етнографію, навчаючись у провідного дослідника історії первісного суспільства Габріеля де Мортільє. У Парижі Федір Кіндратович здобув докторський ступінь, отримав наукову премію Годар та іменну медаль Поля Брока. У 1916 р. французький уряд нагородив Ф. Вовка орденом Почесного легіону. Основною метою вченого стала популяризація України в Європі. Всі його праці та дослідження стосувалися рідної землі. У Парижі при Сорбонні він створив Вищу російську школу суспільних наук, де викладав етнографію, археологію та антропологію. У цей час вчений не полишав своїх досліджень. Проживаючи в Парижі, Ф. Вовк часто навідувався до Львова, де протягом 1903-1904 рр. під час своїх літніх вакацій читав курси етнографії та антропології у Вільному українському університеті.

Паризьке антропологічне товариство доручило науковцю дослідити антропологічні ознаки українського народу. Польові дослідження проводилися за фінансової та технічної підтримки НТШ (Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка у Львові) та особисто І. Франка, а також місцевої інтелігенції. Протягом чотирьох літніх сезонів 1903-1906 рр. Ф. Вовк проводив свої обстеження на Галичині, Бойківщині, Лемківщині, на Буковині, Закарпатті та у Сербії. Результатом антропологічних досліджень Федора Кіндратовича стала стаття «Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. Гуцули».

1905 р. в Росії настало деяке послаблення реакції. У січні 1906 р. Ф. Вовк отримав офіційний дозвіл російського уряду на повернення до Російської імперії, однак із забороною мешкати в Україні. Тоді науковець оселився в Санкт-Петербурзі та став консерватором (куратором) одразу двох відділів Російського Музею імператора Олександра ІІІ. Матеріали для українського відділу Федір Кіндратович почав збирати ще 1904 р. під час подорожей Галичиною як позаштатний співробітник установи. Викладаючи антропологію у Санкт-Петербурзькому університеті, вчений згуртував навколо себе студентську молодь, створивши власну антропологічну школу. За словами сучасників, він вирізнявся педагогічною демократичністю: дуже швидко допускав своїх учнів до найвідповідальнішої роботи, відряджав їх у самостійні етнографічні та антропологічні експедиції. Власне студенти й допомогли Ф. Вовку здійснити давню мету – розпочати систематичне антропологічне дослідження українського народу.

Підсумком організованих Федором Кіндратовичем досліджень народного побуту та звичаїв українців стала перша в українській науці ґрунтовна праця «Український народ в його минулому і сучасному», видана у Петрограді 1916 р. До неї увійшли дві статті – «Антропологічні особливості українського народу» та «Етнографічні особливості українського народу», які й понині є чи не єдиними ґрунтовними й узагальнюючими дослідженнями про культуру українського народу. Основу цієї роботи склали матеріали, зібрані професором та його учнями під час польових експедицій майже по всій етнічній території України (від Галичини до Кубані). Антропологічний тип українців, за Ф. Вовком, визначається темним кольором волосся та очей, високим зростом, брахікефалією або круглоголовістю, вузьким обличчям із прямою формою спинки носа. На думку вченого, українці тяжіють до південнослов’янського антропологічного типу, істотно вирізняючись від інших східнослов’янських народів – росіян та білорусів, тобто є морфологічно спорідненими з південними та західними слов`янами.

Після падіння Російської імперії в 1917 р. уряд Української Народної Республіки звернувся до всіх діячів української науки й культури, які свого часу змушені були залишити Батьківщину, з закликом повернутися в Україну і взяти участь у розбудові національної держави. До Києва виїхало чимало діячів української інтелігенції. Серед них був і Федір Вовк, якому запропонували посаду професора Київського університету на кафедрі географії та антропології. Та дорогою з ним трапився трагічний випадок – учений захворів на грип (пандемія «Іспанки») та помер 29 червня 1918 р. у м. Жлобин (Білорусія). Поховали видатного вченого в передмісті на березі Дніпра.

Після смерті Ф. Вовка радянська влада спершу прихильно ставилася до його наукового доробку. Луначарський своїм декретом наказав охороняти квартиру дослідника у Петербурзі, де зберігалися зібрані Федором Кіндратовичем матеріали. У 1920-1930-х рр. у Києві діяв Кабінет (Музей) антропології та етнології ім. Ф. Вовка. Та під час сталінських репресій більшість учнів та послідовників ученого було репресовано, а саму установу закрито. Радянську владу не влаштовували дослідження Ф. Вовка в антропології. Єдиним із його учнів, хто дивом уцілів, був П. Єфименко, який згодом очолив Інститут археології АН УРСР. 

Утім, закиди щодо націоналізму Ф. Вовка є помилковими. За своїми поглядами вчений стояв ближче до народників. Цікаво, що Федір Кіндратович адаптував своє прізвище до мови тієї країни, де проживав або де видавав свої роботи. Так, українською він підписувався як Хведір Вовк, російською – як Федор Волков, румунською – перекладав своє прізвище, як Лупулеску, що в перекладі і означало «Вовк».
Наукова реабілітація здобутків Федора Вовка розпочалася після 1991 р. А 10 лютого 2015 р. вітчизняні дослідники заснували «Центр палеоетнологічних досліджень» ім. Федора Вовка. Метою Центру є розв’язання наукових, освітніх і пам’яткоохоронних проблем у сучасних археологічній, антропологічній, етнологічній та інших суміжних науках. Центр діє на базі кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.

Про нього:

Горбик В. О. Вовк (Волков) Федір Кіндратович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2003. – Т. 1 : А – В. – С. 589.
Малий словник історії України [Текст] / В. А. Смолій; голов. ред. С. В. Головко – К. : Либідь, 1997. – 464 c.
Шендеровський Василь. Нехай не гасне світ науки [Текст] / В. Шендеровський; ред. Е. Бабчук – К. : Рада, 2003. – 416 с.





Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день