Ганна Барвінок – 190 років від дня народження

Всі новини
05.05.2018

Вона була першою письменницею нової української літератури, чільною представницею літератури етнографічного реалізму. Її твори дістали в цілому шанобливу оцінку Бориса Грінченка, який стверджував, що «кращі її оповідання належать і до кращих зразків українського письменства»; Дмитра Дорошенка, який вважав, що ряд творів Ганни Барвінок «можуть сміливо посісти місце поряд із всесвітніми літературними образами поетичної й ніжної жіночої вдачі».

Ганна Барвінок (справжнє ім’я – Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш) народилася 5 травня (23 квітня) 1828 року в м. Борзні на Чернігівщині. Але на той час у цьому місті були часті пожежі, то ж їх будинок згорів, і багатодітна сім'я переїхала на недалекий хутір Мотронівка.

Батько дівчини, Михайло Білозерський, був одним із найосвіченіших людей у тих краях, здобув репутацію «вільнодумця», «масона» та «вольтеріанця» (і справді, він залюбки читав знаменитого французького філософа в оригіналі). У той же час М. Білозерський, шляхетський маршал-предводитель місцевого дворянства, був свідомим українцем, щиро й глибоко цікавився зародками нового українського письменства. Помер, коли Сані було шість рочків. Мати, Параска Григорівна Костенецька, була дочкою козацького сотника, прекрасною господинею, мудрою, лагідною, поетичною жінкою. Захоплювалася романами В. Скотта, але над усе любила й шанувала українські пісні, стародавні звичаї. Усі діти Білозерських стали видатними діячами української культури: брат Василь – громадський і літературний діяч, один із організаторів Кирило-Мефодіївського братства; Микола – фольклорист і етнограф, автор праці про Шевченка («Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц»), видавець збірника «Южнорусские летописи», редактор «Черниговских губернских ведомостей»; Люба була коханою та музою Віктора Забіли; Надія – мати письменниці Надії Кибальчич, бабуся Любові Яновської.

Дівчата закінчили пансіонат, знали французьку та німецьку, мати учила дочок хатній економіці. Олександра дуже любила кулінарію. Зрештою, один із найбільших гурманів України – Костомаров – любив гриби, що їх готувала Саня Куліш, а Шевченко обожнював мариновану господинею корюшку. 

15-річна Олександра та її майбутній чоловік (старший від неї на дев’ять років) познайомилися в Мотронівці; Пантелеймон Куліш, уже багатообіцяючий письменник, приїхав туди погостювати на запрошення свого друга, Василя Білозерського. Упродовж літа він жив у окремій хатині, де написав «Чорну раду». Історія кохання Олександри Білозерської й Куліша (а потім – 50-річного подружнього життя, у жодному разі не ідилічного) гідна того, щоб бути відтвореною в романах. І недарма багато друзів (серед них – видатний український учений, просвітитель та перекладач Іван Пулюй) називали Олександру Михайлівну «нашою Беатріче», «ідеальною дружиною Куліша».

Весілля молодих відбулося 24 січня 1847 року; «старшим боярином» на тому весіллі був сам Тарас Шевченко, який так і сипав жартами, дотепами. Наречена на знак поваги подарувала йому весільну квітку...

Молоді поїхали до Варшави, куди Куліша направила Академія наук. Там після обшуку молодят заарештували й відправили в Петербург. Сталося це через донос Петрова на зібрання Кирило-Мефодіївського братства. Потім були слідство, висилка. Судили Пантелеймона за «Повесть об украинском народе». Чи стало б сил винести все це, якби не було поруч дружини? Ганна Барвінок присвятила себе чоловікові. Коли згоріли рукописи перекладу Біблії українською мовою – плід 25-річної праці Куліша, умовила чоловіка почати все заново. Але вкрай несправедливим було б звужувати роль Ганни Барвінок у духовному житті України, вбачаючи в ній не більше ніж «дружину Куліша». Перед нами – талановита, самобутня письменниця, майстер психологічної прози (оповідання «Русалка», «Нещаслива доля», «Вірна пара», «Перемогла», «П’яниця» та багато інших), яку цікавило, за власними словами, «кохання української жінки та чи щаслива вона». За споминами Ганни Барвінок, свою літературну діяльність вона розпочала після наполегливих спонук Куліша. До двох оповідань письменниці – «Лихо не без добра» та «Восени літо», надрукованих 1860 року в альманасі «Хата», передмову написав її чоловік. Вона більше 50-ти років була в літературному житті. У свій час оповідання друкувалися на сторінках багатьох літературних журналів: «Дзвінок», «Рідний край», «Літературно-науковий вісник», «Складка», «Перший вінок».  

Олександра Михайлівна Білозерська закінчила свій життєвий шлях 23 липня 1911 року. Вона пережила чоловіка на 13 років, упорядкувала його архів, спогади, листування. Хатинку, в якій Куліш писав «Чорну раду», перенесла до маєтку Кочубеїв. Доглядала його могилу в Мотронівці, де й була похована поряд із чоловіком.

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:

Берегиня українського слова: до 190-річчя від дня народження Ганни Барвінок // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2018. - N 2. - С. 51-62 - Бібліогр. наприкінці ст.

Дворецька Ю.В. Ганна Барвінок. Берегиня жіночої долі / Ю.В. Дворецька // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2013. - N 14. - С. 36-38

Пилипенко О. Ганна Барвінок: тематичний спектр / О. Пилипенко // Дивослово. - 2005. - N12. - С. 60-62

Сюндюков І. Беатріче з хутора Мотронівка. Життя Ганни Барвінок / І. Сюндюков // Пам'ять століть. Україна. - 2008. - N3. - С. 93-96

Якобчук Н. Листування І. Каманіна з Г. Барвінок про видання творів П. Куліша / Н. Якобчук // Київська старовина. - 2010. - N 5. - С. 140-159 - Бібліогр. наприкінці гл.





Календар подій

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день