Ресурси бібліотеки > Наші видання > Творча майстерня > Творча майстерня. Випуск 12 > Одинокий птах або вибрані місця з творів М. В. Гоголя

Одинокий птах або вибрані місця з творів М. В. Гоголя

(сценарій проведення театралізованого дійства)

 

(На сцені сидить дівчина і читає книгу. Входить хлопець.)

Хлопець.Добрий вечір, Наталко, а що ти читаєш?

Дівчина.(продовжує читати) Не заважай! Гоголя.

Хлопець.Цікаво?

Дівчина.Дуже! Кажу, не заважай.

Хлопець.А як називається?

Дівчина."Ніч перед Різдвом!"                        

Хлопець.Казка?

Дівчина.Звичайно, казка.Відв'яжися!

Хлопець.А про що говориться в казці?

Дівчина.От причепився! Про коваля Вакулу. Як він на Чортові з України до Петербурга літав. І цей Чорт з Солохою товаришував.

Хлопець.Наталочко, давай з тобою разом почитаємо. Будь ласка!

Дівчина.Що ж з тобою робити. Сідай. Будемо читати разом.

(Дає книгу хлопцю, той читає.)

Хлопець."...Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць величаво виплив на небо посвітити добрим людям і всьому світові..."

Дівчина.Зачекай, зачекай, мені ось тут подобається: "…Мороз побільшав, і вгорі так зробилося холодно, що Чорт перестрибував з одного копитця на друге і хукав собі в кулак, бажаючи хоч як-небудь розігріти замерзлі руки..."

(Звучить таємнича музика. Світло гасне. На сцені зірки, місяць. Солоха на мітлі літає і зриває зірки. З'являється Чорт. Йде танець Чорта і Солохи)

(Після танцю — їх діалог.)

Чорт.Дайте, будь ласка, вашу ручку, незрівнянна Солохо!

Солоха.  Беріть!

Чорт.Ох, незрівняна Солохо, моє серце належить тільки вам!

Солоха.Та що ви кажете!

Чорт.Незрівняна Солохо, якщо ви не згодні мені повірити, то я готовий на, готовий на...

Солоха.Готовий на що?

Чорт.Я кинуся у воду, а душу відправлю прямісінько в пекло.

Солоха.Оце так!

(Чується стук).

Чорт.Стукає хтось! Це Коваль! Чуєш, Солоха? Куди хош дівай мене!

Солоха.Лізь у мішок!

артівлива музика та метушня завершують цю картину.)

(На сцені знову сидять хлопець з дівчиною.)

Хлопець.Ох і цікаво як. Аж дух захоплює. Я бачив таке кіно. Там ще в мішок запхали і Дяка, і Голову, і Кума. Ох і смішно ж було.

Дівчина. Так, вірно. Але в книзі набагато цікавіше написано.

Хлопець.А це що за книга? (бере книгу і читає). Микола Васильович Гоголь "Вій" . А хто такий Вій?

Дівчина.Дай. Ось тут написано: "Вій - є колосальний витвір простонародної уяви. Таким ім'ям називається у малоросіян начальник гномів, у якого повіки на очах ідуть аж до самої землі". Вся ця повість є народний переказ.

(Звучить українська народна пісня у виконанні самодіяльних артистів. Іде уривок з повісті "Вій ")

Сотник.Хто ти, і звідки, і якого звання, добрий чоловіче?

Хома.3 бурсаків, філософ Хома Брут.

Сотник.А хто був твій батько?

Хома.Не знаю, вельможний пане.

Сотник.А мати твоя?

Хома.І матері не знаю. Як розмірковувати гаразд, то була, звісно, мати; але хто вона й звідки, і коли жила, їй-богу, добродію, не знаю.

(Сотник помовчав і, здавалося, хвилину роздумував)

Сотник.Як же ти познайомився з моєю дочкою?

Хома.Не знайомився, вельможний пане, їй-богу, не знайомився! Ще ніякого діла з панночками не мав, скільки живу на світі. Цур їм, щоб не сказати непристойного.

Сотник.Чого ж вона не іншому кому, а  тобі саме призначила читати?

(Хома знизав плечима)

Хома.Бог його знає, що б це означало. Відома вже річ, що панам іноді захочеться такого, чого й найграмотніший чоловік не розбере; і приказка така є: "Скачи, враже, як пан каже!"

Сотник.А чи не брешеш ти, пане філософе?

Хома. Та нехай мене на цьому самому місці грім поб’є, коли брешу.

Сотник.Коли б тільки хоч хвилиночку ще прожила ти, - (сумносказав сотник),- то, певно б, я дізнався про все. "Нікому не давай читати по мені, а пошли, тату, зараз же в київську семінарію і привези бурсака Хому Брута. Хай він три ночі молиться за грішну душу мою. Він знає..." А що таке знає, я вже й не почув. Вона, голубонька, тільки й могла сказати і померла. Ти , чоловіче добрий, певно, відомий святістю життя свого та богоугодними ділами, і вона, мабуть, начулася про тебе.           

Хома.Хто? Я? (сказав він, відступивши з превеликого дива) Я святим життям? – (промовив він, глянувши прямо в очі сотникові). - Бог з вами, пане! Та що це ви кажете! Та я, хоч воно й непристойно казати, ходив до булочниці проти самого Страсного четверга …

 Сотник. Та вже як ти собі хочеш, тільки я все, що заповідала мені моя голубка, виконаю, нічого не шкодуючи. І коли ти з цього дня три ночі читатимеш як слід над нею молитви, то я дам тобі нагороду; а ні - то й самому Чортові не раджу розгнівити мене. Іди за мною!...

(Голос Хоми в запису) – "Три ночі як-небудь одроблю, зате пан наб'є мені обидві кишені чистими червінцями".

(Він наблизився до стійки з книгами, прокашлявся, узявся читати, не звертаючи ні на що уваги і не наважуючись поглянути в обличчя померлої. Глибока тиша запала. Помалу повернув він голову, щоб глянути на померлу...)

Хома.Відьма! (скрикнув він не своїм голосом, одвів очі в бік і став читати свої молитви). (Голос Хоми в запису) – "Чого боятися? Вона ж не встане зі своєї домовини, бо побоїться Божого слова. Хай лежить!... Ну а як підійметься?"

(Уривок з кінофільму "Вій", режисер К. Єршов)

(Світло на сцені гасне.З'являються знову хлопець та дівчина)

 

Хлопець.Слухай, Оленко, а давай почитаємо "Сорочинський ярмарок" в ролях?

Дівчина.Давай. (Відкривають книгу навмання). Ось тут.

Хлопець."Ну, жінко! А я знайшов жениха дочці!

Дівчина.Ото, якраз до того тепер, щоб женихів шукати. Дурню, дурню! Тобі, мабуть, і на роду написано залишитися таким! Де ж таки ти бачив, де ж таки ти чув, щоб добрий чоловік бігав тепер за женихами? Ти подумав би краще, як пшеницю з рук збути; гарний, мабуть, і жених той! Гадаю голодранець над голодранцями.

Хлопець.Е, як би не так, подивилась би ти, що то за парубок! Сама свитка більше  коштує, ніж твоя зелена кофта й червоні чоботи. А як сивуху знаменито хлище... Чорт би мене взяв разом з тобою, коли я бачив на віку своїм, щоб парубок одним духом вихилив півкварти, не скривившись.

Дівчина.Ну, отож: йому як п'яниця та волоцюга, то й його масті. Б'юсь об заклад, якщо це не той самий шибеник, що вчепився до нас на мосту. Шкода, що й досі він не попадеться мені: вже б я йому далася взнаки.

Хлопець.Та що, Хівре, хоч би й той самий; чому ж він шибеник?

Дівчина.Е! Чого ж він шибеник! Ох, ти, голово безмозка, чули? Чого він шибеник! Куди ж ти заховав дурнуваті очі свої, коли проїздили ми млин…"

Хлопець.Стій, Наталочко. Зупинись, ми ж лише читаємо, а ти наче справді все.

Дівчина.Ой, справді. Так сподобалося. А давай ось тут ще почитаємо.

(Читають діалог Дяка і Хіврі)

Хівря.Сюди, Афанасію Івановичу! Ось тут тин нижчий, підіймайте ногу, та не бійтесь: дурень мій подався на цілу ніч з кумом під вози, щоб москалі часом не поцупили чого.

(Коли перелазили через тин, то з грохотом упали обоє. Хівря схопилася перша та до Дяка)

Хівря."Ото лихо! Чи не забилися ви, чи не скрутили ще, боронь боже, в'язи?

Дяк.Цс! Нічого, нічого, найлюбязніша Хавроніє Никифорівно! Крім хіба уязвлення від кропиви, цього змієподібного зілля, як казав небіжчик отець протопоп.

Хівря.Ходімо ж тепер до хати; там нікого нема. А я думала вже, Афанасію Івановичу, що на вас болячка чи соняшниця напала. Нема та й нема. Як же вам живеться? Я чула, що панотцеві перепало тепер чималої всякої всячини!

Дяк.Чиста дрібниця, Хавроніє Никифорівно; панотець зібрав за весь піст мішків з п'ятнадцять ярового проса, книшів із сотню, а курей, якщо полічити, то не буде й п'ятдесяти штук, яйця ж усе більше протухлі. Та воістину сладосні підношення, мовивши для прикладу, єдино від вас сподіваємося дістати, Хавроніє Никифорівно!

Хівря.Ось вам і підношення, Афанасію Івановичу! (промовила вона, ставлячи на стіл полумиски і манірно застібуючи свою кофту, що наче ненавмисно розстібнулася). Варенички, галушечки пшеничні, пампушечки, товченички!

Дяк.Б'юсь об заклад, якщо це зробили не наймайстерніші руки з усього Євиного роду! – (сказав Попович, беручись до товчеників і присовуючи другою рукою варенички).Одначе, Хавроніє Никифорівно, серце моє прагне від вас поживи солодшої за всі пампушечки й галушечки.

Хівря.От я вже й не знаю, якої вам ще поживи хочеться, Афанасію Івановичу!

Дяк.Розуміється, любові вашої, незрівнянна Хавроніє Никифорівно! (Пошепки промовив Попович, тримаючи в одній руці вареника, а другою обіймаючи стан її.)

Хівря.Бог знає, що ви думаєте, Афанасію Івановичу! (сказала Хівря, соромливо опустивши очі свої). Чого доброго, ви, мабуть, візьметесь ще й цілуватися!

Дяк.Щодо цього я вам скажу хоч би й про себе, коли був я, для прикладу сказати, ще в бурсі, ось, як тепер пригадую...

(Тут почулося знадвору гавкання й стукіт у ворота. Хівря поквапно вискочила й вернулась, уся збліднівши.)

Хівря.Ну, Афанасію Івановичу, ми попалися з вами: народу стукається купа, і мені вчувся кумів голос..." (Вареник застряв у горлі Поповичеві... Очі його вирячились, начебто який-небудь виходець з того світу тільки що зробив йому перед цим візит свій.) Лізьте сюди! (кричала перелякана Хівря, показуючи на дошки, де було навалено всякого хатнього майна. А знадвору стукали знову, та ще дужче й нетерплячіше.)

(Світло гасне. Зміна декорацій.)

Дівчина.Як смішно пише. Насміялися.

Хлопець.А що це за книжка лежить. "Майська ніч, або Утоплена".

Дівчина.Яка назва цікава. Ану, дай почитаю: "Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі!..."

(Звучить музика, виходить читець і читає уривок з цього твору.)

Читець."Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Пригляньтеся до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніш. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їх похмуро оточений темно-зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черешень та черемухи боязко простягли своє коріння в студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніваючись, коли прекрасний зальотник - нічний вітер, закравшися зненацька, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дише, все чудове, все урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч! І раптом усе ожило: і гаї, і стави, і степи. Котиться величний грім українського солов'я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба... Як зачароване, дрімає на пагорбі село. Ще біліше, ще краще блищать проти місяця гурти хат; ще сліпучіше вирізуються з темряви низькі їх стіни. Пісні замовкли. Скрізь тихо. Благочестиві люди вже сплять..."

Дівчина.Як Микола Васильович красиво описав українську ніч, українське вечірнє село.

Хлопець.Так. Справжній майстер пера."3емля вся в срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом , і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів!"... Божественно! Божественно написано.

Дівчина.О-йо-йо. Замріявся. Які ми замріяні.

Хлопець.Наталко, а чого це ти дражнитись почала. Ану виходь та поміряємось силами. Чи ж добре тебе годували батьки.

Дівчина.Чого це ти.

Хлопець.Ану виходь. Ставай ось сюди. Будемо навкулачки битися.

Дівчина.Чи ти з глузду з'їхав?

Хлопець.Ха-ха-ха. Що злякалася. Це я вичитав ось тут: "Тарас Бульба".

На сцені Тарас Бульба зустрічає своїх синів.

Тарас Бульба."А повернися-но, сину! Ото кумедний ти який! Що це на вас за попівські підрясники? І отак усі ходять в академії? Стійте, стійте! Дайте мені роздивитися васгарненько, - (казав далі він, повертаючи їх). - Які ж довгі на вас свитки! Оце свитки! Таких свиток ще й на світі не було. А побіжи котрий-небудь з вас! Я подивлюся, чи не гупнеться він на землю, заплутавшись у полах.

Остап.Не смійся, не смійся, батьку!

Тарас Бульба.Дивись ти, який пишний! А чого ж би й не сміятися?

Остап.  Та так, хоч ти мені й батько, а як будеш сміятися, то їй-богу одлупцюю.

Тарас Бульба.Ах ти, сякий-такий сину! Як, батька?... – (сказав Тарас Бульба, відступивши з дива кілька кроків назад).

Остап.Та хоч і батька. За кривду не подивлюся й не поступлюся ні перед ким.

Тарас Бульба.Як же ти хочеш зо мною битися? Хіба навкулачки?

Остап.Та вже якдоведеться.

Тарас Бульба.Ну, давай навкулачки! – (сказав Бульба, засукавши рукава.) Подивлюся я, що за людина ти в кулаці! - (Вони походили кругами з кулаками.) - Добре, синку! Ось так лупцюй кожного, як мене стусав! Нікому не спускай! А все-таки на тобі кумедне вбрання, що це за мотузка висить? - (Звертається до Андрія). - А ти, бельбасе, чого стоїш і руки опустив? Чого ж ти, собачий сину, не відлупцюєш мене? - (Той мовчить.) - Е, та ти мазунчик, як я бачу! Не слухай, синку, матері: вона баба. Вона нічого не знає. Які вам пестощі? Ваші пестощі - чисте поле та добрий кінь: ось ваші пестощі! А бачите ось цю шаблю? Ось ваша мати! То все дурниці, чим набивають голови ваші: і академія, і всі ті книжки, букварі та філософія, все це казна-що, я плював на все це!... А от, краще, я вас на тому ж таки тижні виряджу на Запорожжя. От де наука, то наука! Там вам школа, там тільки наберетесь розуму!"

Гоголь сидить і пише гусячим пером.

Йде текст у запису:

"Уже нет воспоминания.. Уже пересиливает его надежда... У ног моих шумит мое прошедшее, надо мною сквозь туман светлеет неразгаданное будущее... Какое же будешь ты, мое будущее? Блистательное ли, широкое ли, кипишь ли великими для меня подвигами, или... О, будь блистательно, будь деятельно!

Я совершу! Жизнь кипит во мне!.. Труды мои будут вдохновенны... Я совершу!.."

Хлопець."Перед Гоголем треба благоговіти, як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов'ю до людей. Наш Гоголь – справжній відатель душі людської". Тарас Григорович Шевченко.

Звучить музика

 

Склали працівники центральної бібліотеки

Нововоронцовської ЦБС 

Календар подій

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день