Кость Буревій – 130 років від дня народження

Всі новини
02.08.2018

«…Людина трьох різних життів, – писав про нього у своїй книзі «Розстріляне Відродження» (Мюнхен, 1959) Юрій Лавріненко. – Перше життя було типовим життям «всеросійського» професіонального революціонера-підпільника, активного діяча, а потім і члена ЦК найстаршої і свого часу найсильнішої російської партії соціалістів-революціонерів (1903-1922). Це життя дало Буревію 68 царських і одну більшовицьку російські тюрми, три заслання на Північ і в Сибір та втечі з них, досмертну туберкульозу і десятки операцій кістки. Єдиною компенсацією за це мучеництво було звільнення Буревія від опію «всеросійської одности» шляху до свободи народів-рабів Росії – під керівництвом... тієї ж Росії. Друге життя (1923-1934) це життя видатного діяча Розстріляного Відродження. Воно дало йому нові злидні і переслідування, але повернуло йому його Україну, дало найвищу втіху будувати, творити непроминальні вартості. Третє життя Костя Буревія це життя міфічного Едварда Стріхи, що народився 1927 року, але не вмер і досі, бо (про це свідчить також славіст та історик літератури Дмитро Чижевський) записало Буревія до невеличкої в історії світової літератури групи найліпших майстрів пародії і літературної містифікації. Друге і третє життя можна розглядати як одно, що тривало лише десять літ і що коштувало йому розстрілу, коли він мав лише 46 років і почав семимильними кроками наздоганяти втрачений час».

Кость Буревій (псевдоніми – Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нахтенборенг) народився 2 серпня 1888 року в селі Великі Меженки на Вороніжчині в українській родині (Східна Слобожанщина). Батько Костя – Степан  Буревій – мав багато дітей і мало землі. Тому Кость зміг закінчити лише сільську чотирирічку. Подальшу освіту здобував самотужки, переважно в тюрмі та на каторзі. К. Буревій став членом російської Партії соціалістів-революціонерів та дописувачем нелегальних російських есерівських газет вже в 15-літньому віці. Під час першого заслання за революційну діяльність товариші К. Буревія по неволі (переважно студенти), що були в захопленні від таланту простого сільського парубка, допомогли йому підготуватися до гімназійного іспиту на атестат зрілості. Тоді ж він вивчив польську і французьку мови. Увесь час, що провів у місцях позбавлення волі, багато читав. Після другого заслання вчився на Вищих комерційних курсах у Петербурзі, працюючи в напівлегальній газеті «Думка». У липні 1914 року – третій арешт. Спочатку Петербурзька тюрма, потім заслання на Єнісеї (Східний Сибір). Звідти К. Буревій тікає за допомогою Григорія Петровського – майбутнього президента Радянської України. Красноярськ, Москва, і знову Петербург, де він стає організатором робітничого забезпечення – лікарень, страхкас, страйкових комітетів. Підпілля, постійна зміна паспортів, помешкань, прізвищ… Участь у підготовці замаху на Кабінет міністрів. У жовтні 1916 року – четвертий арешт і заслання до Сибіру на 5 років. Довгі арештантські етапи, той самий Туруханський тракт і глуха сибірська тайга. Підготовку нової втечі «зірвала» Лютнева революція 1917 року. 

Від січня 1918 року входить до складу ЦК партії есерів, виступає проти узурпації влади більшовиками, стає одним з організаторів поволзького повстання. Але переконавшись, що демократичні сили неспроможні протистояти диктаторському режимові «всеімперства», на межі 1922-1923 рр. Буревій припиняє активну політичну діяльність. У цей період він закінчує книги «Колчаковщина», «Поэт белого знамени», «Распад». Певний час письменник працює редактором-економістом у «Сельхозсоюзе», звідки виходить на пенсію по інвалідності через туберкульоз кісток. Живе у Москві, де засновує товариство «СіМ» («Село і Місто»), а також пов’язану з мистецьким об’єднанням «Березіль» Українську театральну студію, в якій викладає курс історії театру. К. Буревій веде боротьбу за те, щоб уряд РРФСР узяв на бюджет культурні установи української меншини в Москві, як то зробив уряд України для російської меншини. 1925 року, далекий від справжнього розуміння українського питання, К. Буревій втрутився в літературну дискусію, написавши книжку «Європа чи Росія», де виступив опонентом Хвильового, закидаючи останньому ідеалізацію Європи і недооцінку вартостей російської художньої літератури. Ця праця викликала рішучий протест Миколи Хвильового.

Об'єктом безкомпромісної сатири Буревія стає панфутуризм, лідером якого був М. Семенко. Панфутуристи тоді виступали проти неокласиків і ваплітян як «буржуазних націоналістів», ще з більшою затятістю, ніж партія. У пародійній «Зозендропії» Кость Буревій виводить міфічний образ Едварда Стріхи – тип радянського кар'єриста, що їздить дипкур'єром уряду СРСР по лінії Москва-Париж й пише ультраліві комуністично-футуристичні вірші. Цей персонаж поєднує в собі якості безпардонного нахаби й жалюгідного пристосуванця до вимог компартії, «обпльовувача» всіх цінностей і майстра самореклами. Свій твір автор підписав ім'ям літературного образу – Едвард Стріха. М. Семенко повірив у те, що Едвард Стріха реальний футурист і дипкур'єр, а не вигаданий герой, і впродовж 1927-1928 років друкував у своєму журналі нищівні пародії на самого себе.

З часом з-під пера «Едварда Стріхи» з'являються й інші гострі сатиричні твори: театральні рев'ю для «Березоля»: «Опортунія» (1930) та «Чотири Чемберлени» (1931). Останні твори не залишаються непоміченими в ЦК партії, і партійна критика починає методично розвінчувати відступника від партійної лінії – «Е. Стріху». Коли ж з'ясувалося, що Е. Стріхи, як такого, власне й не існує, К. Буревій, аби вивести з-під удару колег-журналістів, був змушений виступити з самокритичною заявою. Вона мала назву «Автоекзекуція» і була підписана тим самим псевдонімом – «Едвард Стріха». Так, у часи поголовної самокритики, з'являється пародія на неї.

У драмі «Павло Полуботок» (1928) висвітлено трагічний період в історії України, що настав після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політики Московщини. Гетьман Полуботок, що намагався бути рівноправним союзником Москви, на очах царя помирає в петербурзькій тюрмі, проклинаючи московське віроломство: «О! Я тепер добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!». В цих словах пролунав висновок, який зробило ціле радянське покоління українців із свого найсвіжішого досвіду співпраці з більшовицькою Росією. Такого зухвальства Буревієві вибачити не могли. Його позбавлено всіх заробітків, а преса активно готує громадську думку до арешту письменника.

У 1932-1933 роках письменник намагається знайти роботу в Україні, але не може. Час від часу під псевдонімами «Варвара Жукова» або «Нахтенборенг» йому вдається надрукувати якісь дрібні статті. Тиск влади та злидні стають аж надто відчутними, і у вересні 1934 року Буревій залишає родину в Харкові та їде до Москви шукати заробітку і порятунку від арешту. У жовтні родина отримала від нього листа, а далі – мовчанка, перервана урядовим повідомленням, поміщеним у більшості радянських газет за 11 грудня про арешт української групи «терористів-білогвардійців».

Серед цих 28 осіб, поруч із К. Буревієм, було згадано прізвища Олекси Влизька (поет і прозаїк, 1908-1934), Григорія Косинки (новеліст і перекладач, 1899-1934), Дмитра Фальківського (поет, прозаїк, перекладач, сценарист, 1898-1934) та інших. 13-15 грудня 1934 року виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві за звинуваченнями «в організації підготовки терористичних актів проти працівників радянської влади» К. Буревія було засуджено до розстрілу.

Вирок було виконано 15 грудня 1934 року. Похований у братській могилі на Лук'янівському кладовищі. У 1949 році його сім'я емігрувала до США, де дочка Оксана Буревій-Яценко видала окремою збіркою частину врятованої спадщини батька.





Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день