"Аталас чудес світу"

“Атлас чудес світу”
Прем’єра книги
 
План проведення
 
1. Виставка однієї книги “Атлас чудес світу”.
 
2. Гра-подорож “Великі чудеса світу”.
 
3. “Велич та сила єгипетських пірамід”. “Враження від подорожі до Єгипту подружжя Зимів.
 
4. Бібліографічний огляд “Чудеса, загадки, таємниці”.
  
 
Гра-подорож
“Великі чудеса світу”
(сценарій)
 
Мандрівник: Наша подорож до чудес світу веде н тільки в далекі країни, а й у далеке минуле. Попереду у нас з вами тисячі кілометрів шляху. Ми відвідаємо казкові міста, палаци та храми, будемо захоплюватись художнім та технічним товрінням, які наші предки називали чудесами світу, дізнаємось про них все, що можна дізнатись. А допоможе нам в цьому книга “Атлас чудес світу”, яка створена колективом авторів Розмарі Бартон, Річардом Кевендішом, Брегітте Ледерер. Цей ілюстрований альбом представляє на своїх сторінках більше ста знаменитих архітектурних пам’ятників.
Перед тим, яв відправитись в подорож, давайте згадаємо всім відомі - сім чудес світу. Для цього пропонуємо міні-вікторину.
1. Гори каміння зведенні на горах каміння (перше чудо світу Єгипетські піраміди).
2. Яке з чудес світу називають другим? (Висячі сади Семираміди).
3. Яке чудо світу стало вершиною архітектурного мистецтва? (третє чудо світу Храм Артеміди).
4. Яку статую античний світ визнав одним з чудес світу? (четверте чудо - статуя Зевса).
5. Гробниця, яка стала праматір’ю одного з семи чудес світу? (п’яте чудо світу - Мавзолей).
6. Металева статуя, чудо мистецтва та техніки (шосте чудо світу Колосс Родоський).
7. Багатоступінчата башта, вища за саму високу піраміду, гідна здивування (сьоме чудо світу Маяк на острові Фарос).
 
Мандрівник: Подорожуючи разом з нами з континенту на континент, ця книга відображає перш за все невгамовність честолюбства та творчого натхнення, які у всі часи в різних куточках планети надихали людей на зведення грандіозних споруд та монументів. Великі чудеса світу - це чудеса людського генія, і сьогодні не виходячи з цього залу та дякуючи цій прекрасній книзі ми можемо познайомитись з деякими видатними архітектурними спорудами та пам’ятниками всіх часів та народів.
Ітак, ми вирушаємо в подорож.
 
Звучить національна музика. Демонструються слайди з краєвидами Індії. Ведучі в націоналному індійському вбранні запрошують до подорожі.
 
Ведучий 1: Стародавня, прекрасна, казкова Індія, так і залишилась багато років загадкою для всіх. Тадж-Махал - перлина в коралі історичних пам’ятників, які в неймовірній кількості має країна. В 1629 році, народивши 14 дитину, дружина індійського Могола померла. Їй було 36 років, з яких 17 вона була заміжньою.
Султан Шах - Джахан втратив не тільки кохану дружину, а й мудру політичну порадницю. Є дані, що він два роки носив по ній траур та дав клятву збудувати надмогильний пам’ятник, гідний пам’яті дружини, зовсім незвичайний, з яким ніщо в світі не може зрівнятись.
 
Ведучий 2: Арджуманд Бану, відома як Мумтаз-Махал (“Обрано палацом”, спочиває в такій надзвичайній гробниці, названій її ім’ям скорочено: Тадж-Махал. Будівля стала відома у всьому світі, що і привернуло увагу багатьох відвідувачів. Знайомий за безліченними фотографіями силует став символом Індії. Його вигляд просто зв’язаний в пам’яті цієї країни. Можна знову і знову приїзджати до Тадж-Махалу, знову і дивуватись ним. В залежності від часу дня та співвідношення світла і тіні він по різному діє на спостерігача. В ньому немає монументальної ваги мавзолею, чого цілком можна було б чекати. Скоріш за все здається, що він знаходиться між небом і землею: його пропорції, симетрічність архітектури, навколишні сади та зеркальність води створють враження, від якого в незліченних відвідувачів знову і знову вібрирає дар мови.
Будівництво Тадж-Махала тривало 22 роки, на ньому було задіяно близько 20000 робітників.
 
Ведучий 1: Усипальня збудована з мрамору, а споруда не зовсім видержана в білому кольорі, як це представлено на деяких фотографіях. Поверхня інкрустована тисячами коштовних та напівкоштовних камінь, а для арнаментів використовувався чорний мрамор.
Колись двері в Тадж-Махалі були воконані зі срібла. Усередині знаходився парапет із золота, а всипана перлами тканина лежала на гробниці принцеси, яку розмістили на місці її спалення. Злодії викрали ці коштовні предмети та неодноразово намагались вибити коштовні каміння інкрустації. Незважаючи на все те, мавзолей і сьогодні у кожного відвідувача визиває потрясіння.
 
Мандрівник: Ми прощаємось з пам’ятником, який спорудив індійський правитель для своєї люблячої дружини - та продовжуємо свою подорож до неменш загадкової країни - Австралії, щоб помилуватись незвичайним створінням зі скла та бетону - Сіднейською оперою.
 
Звучить національна мелодія. Демонструються слайди з краєвидами Австралії.
Ведучі в національному вбранні запрошують до подорожі.
 
Ведучий 2: В конкурсі архітекторів на будівництво нової споруди, який був оголошений в 1954 році в Сіднеї, взяли участь 233 спеціаліста з 32 країн.
Переможцем виявився тоді нікому не відомий датчанин на ім’я Йорг Утцон. Як і багато інших учасників конкурсу, він ніколи не бачив, а знав точно по фотографіях те місце, де повинна будуватись опера. Працюючи над ескізом, він був натхненний вітрилами яхт в сіднейському порту та храмовими будівлями майа та ацтеків, побаченими ним в Мексиці.
 
Ведучий 1: Впровадити технічну ідею Утцона з одного боку було дуже важко, з другого боку, вона різко відрізнялась від інших, була цікавою і захоплюючою. Як сам проект, так і витрати на його здійснення визвали жаркі дебати та нагнали страху на жителів Сіднею. Будівництво вартістю в 7 мільйонів доларів повинно було закінчитись до 1963 року. В дійсності будівництво тривало на 10 років довше, а потреба на витрати виросла до 100 мільйонів доларів. Більшу частину цих уоштів вдалося отримати через лотереї.
 
Ведучий 2: В 1966 році, після всіх технічних, політичних і фінансових невдач, Утцон відхилився від справ. З’ясувалось, що великі бетонні вітрила - еліптичні параболоїди, неможливо сконструвати так, як планувалось спочатку і весь проект повинен був перероблений. Багато часу комп’ютерних розрахунків знадобилось для того, щоб вирішити всі технічні проблеми. Кінцевий варіант цієї споруди - не тільки тріумф проекту Утцона, а й тріумф технічної думки чотирьох австралійських архітекторів, які реалізували його ідею.
 
Ведучий 1: Офіційне відкриття опери відбулось 20 жовтня 1973 року в присутності королеви Єлизавети ІІ. Більшість стверджує, наче опера - сама краща споруда з усіх, що були збудовані після другої світової війни, а деякі говорять, що це сама краща споруда в світі. Краще за все помилуватись нею з борту корабля з гавані. Тоді воно здається гігантським білим лебедем, який ось-ось підніметься в небо. Вночі, залите світлом, воно демонструє свою красу.
 
Мандрівник: Ми залишаємо Австралію, і наша подорож лежить до іншого материка - Азії. Наша подорож до чудес світу веде не тільки в далекі країни, а й у далеке минуле. 2000 років тому було створено це китайське чудо - Терракотова армія.
 
Звучить китайська національна мелодія. Демонструються слайди з краєвидами Китаю.
Ведучі в націцональному вбранні запрошують до подорожі.
 
Ведучий 2: В 1974 році недалеко від міста Лінгтонг селяни, копаючи колодязь, натрапили на фігури солдат в людський зріст на коней. Дякуючи цій випадковій знахідці відбулись розкопки, де на білий світ з’явились тисячі терракотових фігур. Це - армія, яка захоронена поряд з імператором Цинь Шихуанді - ініціатором будівництва Великої Китайської стіни.
До сьогоднішнього дня в підземних залах чи ямах було знайдено 8000 фігур. Піхотинці, лучники, стрілки з арбалету, кавалеристи, військові колісниці з кіньми були вишикувані в бойовому порядку, зріст воїнів від 1,6 до 1,7 метра, і не один не схожий на другого. Деякі стоять, другі - на колінах, з мечем наголо, ніби відбивають атаку. Одні одягнуті в військові мундири, другі в туніки з ремнями на поясі, в вузькі штани до колін та широке взуття. Тіла їх порожнисті, а руки й ноги все-таки суцільні. Списи, мечі та луки - справжня зброя, зате вуздечки у коней зроблені з бронзи. У піхотинців волосся пов’язане вузлом на маківкі. У ковалеристів на головах шоломи, які закріплені ремінцями під підборіддя.
Спочатку ці фігури були пофарбовані яскравими фарбами, але за 2000 років “військової служби” фарби все-таки зійшли. Близько 6000 солдат було знайдено в першій же ямі на глибині 4,9 метра в підземному залі, який займає площу 229х61 метр. Там же були знайдені і колісниці. В другій, меншій за розміром ямі ховались сотні фігур, в третій - 68 фігур - скоріш за все штабісти та денщики.
 
Ведучий 1: Відкриття 1974 року не було ні першим, ні останім такого роду. В 1990 році китайські археологи знайшли ще одне захоронення. В лабіринтах підвалів було знайдено нові терракотові фігури з бронзи та металу.
 
Мандрівник: Настав час залишити і Китай, адже ми продовжуємо свою подорож до іншої країни - Франції.
 
Звучить національна мелодія. Демонструються слайди з краєвидами Франції.
Ведучі в націцональному вбранні запрошують до подорожі по країні.
 
Ведучий 1: Наш шлях лежить до Версалю, селища, яке розташоване в 24 кілометрах від Парижу. Версаль був обраний королем Людовиком ХІІІ для будівництва скромного мисливського замка, він бажав віддаватися тут своїй улюбленій пристрасті - полюванню. Його син Людовик XIV, також був завзятим мисливцем, однак він пов’язував щз цим місцем більш честолюбні плани. Незадоволений своїми палацами (серед яких Лувр та Тюільрі) він в 1660 році прийняв рішення перебудувати Версаль в розкішний палацо-парковий ансамбль. Тут повинно все вражати розкішшю та размахом - король хотів, щоб в кінці кінців тут розмістилося все королівське подвір’я.
 
Ведучий 2: Роботи по будівництву розпочались в 1661 році та продовжувались декілька десятиліть. Будівництво вимагало не тільки неймовірних грошових витрат, а й залучення багатьох тисяч робітничих рук. Першим архітектором Версалю був Луї Лево, його змінив Жюль Ардуен-Мончар. Оформлення парків було доручено Андре Ленотру. Сади Версалю з їх скульптурами, фонтанами, басейнами, каскадами стали для парижської знаті ареною блискавичних придворних святкувань, під час яких можна потішитись і операми Люялі, і п’єсами Расіна та Мольєра.
 
 
Ведучий 1: Парки Версалю простяглися на площі 101 гектар. Тут безліч оглядових площ, алей. Є свій Великий канал, а вірніше ціла система каналів, яку назвали маленькою Венецією.
Сам Версальський палац вражає своїми розмірами: довжина паркового фасаду складає 640 метрів, зеркальна галерея - 73 метри вдовжину, 10,6 метра в ширину, 12,8 метра - висота.
З 1682 року Версаль стає постійною резиденцією Людовіка XIV і сюди починає переселення весь придворний штат.
З’являється старанно розроблений етикет з кодексом поведінки. Попадаючи в милість до короля, можна було зробити карколомну кар’єру. Ось чому бульшість палаючих надіями придворні відправлялись у Версаль, щоб в один прекрасний день бути присутнім на ранковому або вечірньому туалеті його величності.
 
Ведучий 2: Було розпочато багато спроб створити подібність Версалю. Але цей шедевр короля - Сонце Людовіка XIV - багато років залишається незрівняним.
 
Мандрівник: Ось і закінчилась наша подорож до Франції, і я думаю остання подорож до Бразилії буде не менш цікавою.
Ну, що ж відправляємось до Ріо-де-Женейро, щоб помилуватись останнім чудом - Статуєю Спасителя.
 
Звучить китайська національна мелодія. Демонструються слайди з краєвидами Бразилії.
Ведучі в націцональному вбранні запрошують до подорожі.
 
Ведучий 1: “Бог створив світ за шість днів. А на сьомий утворив Ріо-де-Женейро”. Так сміються бразильці, маючи на увазі воістину казкове положення і красу свого міста, який до 1960 року, коли було побудоване місто Бразілія, являлося столийцею країни. У цього міста справді є все, щоб стати справжнім земним раєм. Воно оточене півколом гір, які виростають з блакитної глибини затоки, а зі сторони моря наче облямований білою кромкою пісчаних пляжів в темній зелені пальм. Символом міста по праву вважається Статуя Спасителя. Вона стоїть на вершині пагорбу карковалу на висоті 704 метри. Висота самої статуї 30 м., не враховуючи семиметрового постамента.
 
Ведучий 2: Ідея цієї споруди зародилася в 1922 році, коли святкувалося сторіччя незалежності Бразилії. Відомий щотижневик оголосив тоді конкурс проектів на кращий монумент - символ нації. Переможець - Ектор да Силва Коста апропонував ідею Статуї Христа, який розпростертими руками обіймав все місто. Цей жест відображує співчуття і одночасно радісну гордість. Ідея де Сільви була прийнята з радістю, тому що вона перекреслила попередній план: спорудити на цьому місці пам’ятник Христофору Колумбу.
До цієї справи підключились церква, яка організувала по всій країні збір пожертвувань. Через дев’ять років статуя стояла на місці.
 
Ведучий 1: На початку роботи архітектори зустрілись в Парижі, щоб обговорити всі проблеми установки Статуї на вершині пагорбу, де вона віла відкрита всім вітрам. Французький скульптор Поль Ланжовський почав моделювати голову і руки, в той час як інші інженери зайнялися розробкою каркасу. Масштаби були великі: голова статуї важила 35,6 тонн, кисті рук - 9,1 тон, а розмах рук має 23 метри. Потім статуя була привезена з Парижа в Ріо-де-Женейро і установлена на пагорбі Карковади. 12 жовтня 1931 року відбулося і перше урочисте відкриття і освячення. Статуя Спасителя на вершині пагорба широко распростерла руки, якби обіймаючи і зберігаючи місто. Та це жест радості в честь сторіччя національної незалежності.
 
Мандрівник: Ось і закінчилась наша подорож сторінками книги “Атлас чудес світу”, познайомилися з декількома чудесами з цієї книги. З іншими ви можете познайомитись, якщо відкриєте цей чудесний альбом.
 
Склала Н.С.Рубан,
бібліотекар В.Олександрівської ЦБ

Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день