"Два Шевченка"

“Два Шевченка”
Вечір-роздум
 
Сценарій розрахований на підготовлених читачів
 
На сцені портрет Т.Шевченка, прикрашений рушниками. Звучить музика. З’являються ведучі.
 
Ведучий 1. Чого ви чекаєте від нашої зустрічі - портрета Великого Тараса на сцені,...пісень на його слова, … розповіді про його велику любов до свого народу.. ?
Чого, взагалі, можна чекати від нашого, такого звичного, Шевченка? Не те, щоб ми ввібрали з молоком матері любов до нього, але, погодьтеся, він з нами з самого дитинства, починаючи з віршика “Мені тринадцятий минало” і до славнозвісного “Як умру, то поховайте”. Його день народження ми святкуємо кожен рік, як і Різдво Христове. Чому? Чим Шевченко відрізняється від інших?
Готуючись до нової зустрічі, вечора чи дискусії, я кожен раз проводжу справжню пошукову роботу, викопую з величезної кількості матеріалу, що зберігає наша бібліотека, якісь нові і не всім відомі факти про відомих людей.
Зі всією повагою до Великого Кобзаря, я і цього разу знайшов незви­чайну, на мою думку, оцінку його життя і творчості. І сьогодні ми будемо мати приємність познайомити вас з цим дослід­женням.
Але спочатку буде пісня.
Це в якомусь іншому світі спершу було Слово. У нас, в Україні, спочатку завжди була пісня. Прекрасна, наша, українська пісня.
 
Звучить українська народна пісня: “По діброві вітер віє” на слова Т.Т.Шевченка в обробці В.Уманця.
 
Ведуча 2. Я розповім вам про Шевченка, який не писав віршів.
Маленьким хлопчиком він, як і ми, слухав українські пісні, бачив те саме небо, ті самі зорі, ті самі бур’яни, таку саму землю, яку бачимо ми.
Так, він був кріпак. І не з власної волі пішов служити до свого пана, покинувши рідних. Не з власної волі він мандрував шляхами України, Білорусії, Литви. Але все, що він бачив, назавжди зали­шиться з ним. Так він потрапив в Петербург. Можливо, з власної волі, але, все-таки, з панської ласки він починає вчитися малювати. Щаслива доля звела його з людьми, які оцінили талановитого юнака, які не пошкодували грошей і зусиль, щоб викупити його з цього рабства. І потім його не залишили.
 
Ведучий 1. Щаслива зірка вела його далі.
Навчання в Академії мистецтв, успішні ілюстрації літературних творів, історичних написів, збірок.
А через декілька років - перша подорож в Україну, яку він побачив іншими, дорослими, очима.
Закінчивши навчання, знову повертається на Батьківщину - тепер вже працювати. Стає співробітником Археографічної Комісії. Подорожує по Україні, збирає історичні та етнографічні матеріали, відвідує пам’ятні місця, змальовує історичні пам’ятки, збирає пере­кази та пісні.
 
Ведуча 2. Всього через три роки його арештовують за вірші, які написав “другий” Шевченко, той, що не міг миритися з болісною дійсністю. А він міг. Його віддали в солдати, заборонили писати і малювати. А він все одно пристосувався. І знайшов собі друзів.
І його щаслива доля допомогла йому потрапити в наукову експедицію. Нікому не заважав, працював над зібраними матеріалами. Але слава того, “другого”, Шевченка лякала владу. Його вдруге, відправляють далі, подалі від людської уваги. Але він витримав.
Потім, після 10 років заслання, звільнили. Деякий час перебував в Москві. Повернувся в Україну. Став одним з діячів з організації недільних шкіл. Упорядкував і видав “Букварь южнорусский”. Захворів і в 47 років помер.
І тоді також, мабуть, була пісня.
 
Звучить українська народна пісня: “Лугом іду, коня веду”
 
Ведучий 1. Що сказати, тяжке життя...
Але скільки було людей, яким довелось страждати більше...
Скільки було невизнаних геніїв, яких оцінили лише після смерті...
Чи не оцінили зовсім...
 
Ведуча 2. В нього завжди були друзі і кохання, була підтримка.
І він ще за життя, як не дивно, став Пророком в своїй Вітчизні...
Він писав прозу, яку майже ніхто не читає, знав історію своєї землі.
І, що головне, був здатен раціонально її осмислити.
Не цей, поміркований Шевченко, написав:
 
Читець Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі
А ти пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно!
Мій любий краю неповинний!
За що тебе Господь кара,
Карає тяжко?...
                          
 
 
 
 
 
 
 
Ведучий 1. І не він, що писав свої повісті, драми і навіть щоденник російською мовою, не він написав:
 
Читець
Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають…
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ведучий 1. До того ж багато його друзів були росіянами, москалями. Чи це й про них він писав:
 
Читець 
Та й москаль незгірша штука:
Добре вміє гріти руки!
І я люта, а все-таки
Того не зумію,
Що москалі в Україні
З козаками діють.
Ото указ надрукують:
“По милості божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже й негоже!”
Тепер уже заходились
Д р е в н о с т і шукати
У могилах … бо нічого
Уже в хаті взяти...
                         
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ведучий 1. Не забув і просто добрих людей:
 
 Не так тії вороги,
Як добрії люди -
І окрадуть жалкуючи,
Плачучи осудять,
І попросять тебе в хату.
І будуть вітати,
І питать тебе про тебе,
Щоб потім сміятись,
Щоб з тебе сміятись,
Щоб тебе добити...
Без ворогів можна в світі
Як-небуть прожити.
А ці добрі люде
Найдуть тебе всюди,
І на тім світі, добряги,
Тебе не забудуть...
                                         
Ведуча 2. І це писала людина, якій справді пощастило зустріти багато добрих людей? Не треба бути вченим чи фахівцем, а лиш обізнаним і проникливим чита­чем, щоб побачити глибоку різницю між українською поезією Шевченка, з одного боку, і всіма іншими формами самовияву, з іншого.
Порівняйте самі:
У всякого своє лихо,
І в мене не тихо,
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо...
 
Ведучий 1. І цитата з російського його твору:
Какой же в самом деле подлый эгоист человек вообще, а в осо­бенности я... Я доволен был, что есть несчастнее меня. Страдальцы! Воображайте так, и вы будете хоть на полграна менее страдать...
  
Ведуча 2. Поезія Шевченка надзвичайно особиста, інтимна і автобіографічна. Але, як не дивно, цілі періоди Шевченкового життя, по суті, більша частина його зрілих літ, залишаються поза межами його віршів.
Немає, наприклад, жодної згадки про життя в Петербурзі, про Академію мистецтв, немає згадок про час, проведений в Україні, нічого немає про таку визначну подію, як визволення з кріпацтва.
 
Ведучий 1. Єдиний виняток становлять лише перші роки заслання та останні місяці життя. Дивно, чи не так?
Саме тому автор дослідження Григорій Грабович приходить до висновку, що у випадку Шевченка ми маємо справу з двома дуже різними сприйняттями і визначеннями поетом самого себе.
Тобто мова йде навіть не про різні установки чи стилі, а про дві різні особистості. Ось чому ми сьогодні говоримо про двох Шевченків.
Перший - інтелектуал, зріла, цивілізована людина.
Другий - дуже, можливо, навіть надміру емоційний, непристосований.
Саме цього, “другого”, Шевченка ми з вами знаємо.
А зараз, щоб ви трішки відпочили від такої кількості інформації, пропонуємо послухати ще одну українську народну пісню.
 
Звучить пісня: “Гуси летіли”
 
Ведуча 2. Другий Шевченко не бачить півтонів і ділить людство і світ на абсо­лютне Добро та абсолютне Зло. Немає середини. Він відмовляється приймати правду й мудрість цього світу. Якимось дивом саме він знайшов такі слова, які сколихнули душу нації:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос - більш нічого.
А серце б’ється-ожива,
Як їх почує!..
                                        
Чи знаєте ви українця, який залишився б байдужим до його слів:
 
Читець
Все йде, все минає - і краю немає,
Куди ж воно ділось? відкіля взялось? і дурень,
І мудрий нічого не знає.
Живе … умирає … одно зацвіло,
А друге зав’яло, навіки зав’яло...
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім…
  
Ведучий 1. Можна сказати, що він знайшов код, за допомогою якого зміг спілкува­тись напряму не лише з своїми сучасниками, але й цілими поколіннями нащадків. І тут немає нічого раціонального.
Ми сприймаємо Шевченка, бачимо його таким, яким він представив себе у своїх поезіях.
Це - мученик, пророк, що живе життям народу й лише для народу. Можна сказати, що він сам створив цей міф і ми з вами, закриваючи очі на факти, віримо йому.
Здається, часи міфів та легенд давно пройшли, і в наш раціональний час ніхто вже в це не вірить, але ж ми віримо, всупереч всьому, в нашу легенду, в наш український міф - в Шевченка. Ми сприймаємо історію так, як він нас навчив. А на думку Шевченка, правду про українське минуле неможливо вивчити з книжок чи архівів, цю правду можна тільки відчути, сприйняти як одкровення:
 
Читець
Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали!
  
Ведучий 1. А історична подія, чи навіть ланцюг подій мають другорядне значен­ня. Він створив свою історію, свою Україну. І саме цю Україну ми з вами любимо:
 
Читець  
 Дивлюся, аж світає,
 Край неба палає,
 Соловейко в темнім гаї
 Сонце зустрічає.
 Тихесенько вітер віє,
 Степи, лани мріють,
 Меж ярами над ставами
 Верби зеленіють...
  
Ведучий 1. В своєму міфологічному світі він бачив глибоку і всеохоплюючу дисгар­монію і конфлікт. Причиною вважав знищення первісного, ідеального ладу і звинувачував у цьому Бога-отця, Бога-творця, який дозволив людям обернути рай на пекло:
Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе?
Може й бачить, та помага,
Як і оті гори
 
 
Ведуча 2. А справжнім Богом вважає Бога бідних і принижених - Христа, якого сприймав як Бога “Ідеальної спільності”.
Він заперечує існуючі суспільні структури, і всі позитивні герої його поезій рано чи пізно вступають до справжньої ідеальної спільності - звичайно ж, через страждання:
 
Читець 
Вітер в гаї нагинає
Лозу і тополю,
Лама дуба, котить полем
Перекотиполе.
Так і доля: того лама,
Того нагинає;
Мене котить, а де спинить,
І сама не знає...
                   
Ведучий 1. І не мало значення, що ці його переконання не відповідали народним, селянським ідеалам, які мріяли про чітко структуроване суспільство, де кожен буде на своєму місці. Все одно ми тепер віримо, що саме цього прагнув наш народ, саме до цього підсвідомо йдемо, саме тому опираємось будь-якій суспільній організації.
 
Ведуча 2. Можливо, ми помилялись в радянські часи, коли вважали його революціо­нером.
Можливо, ми помиляємось і тепер, коли сприймаємо його, як борця за на­ціональну державу. Можливо, він - один з найвпливовіших ідеологів Абсолютної Анархії.
 
Ведучий 1. Чому ми ніколи не любили свою владу, свою державу, так, як люблять американці, наприклад? Україну - так, її ми любимо, державу - ні.
Чи тому, що підсвідомо відгукнулись на його заклик, чи ми завжди такі були, а він зміг це в нас відчути. Дивно, чи не так?
 
Ведуча 2. Що краще визначає міф і відповідає його суті, ніж втілення його в ритуалі?
Чи ж не ритуалом є наше щорічне святкування дня його народження?
Його портрет, що став іконою руху національного визволення…його “Заповіт”, який впродовж багатьох років є неофіційним націо­нальним гімном...
 
Ведучий 1. До сьогоднішнього дня саме цей міф, цей культ Шевченка домінує в українській культурі...
До нас знову прийшла весна, про яку він писав:
 
Читець
І барвінком, і рутою,
I рястом квітчає
Весна землю, мов дівчину,                              
В зеленому гаї;
І сонечко серед неба
Опинилось-стало,
Мов жених той молодую,
Землю оглядало.
До нас знову прийшли Шевченківські свята.
 
Ведуча 2. Ви можете не погодитись з такою оцінкою життя і творчості Шевченка і добре, якщо, не погодившись, ви самі перечитаєте його “Кобзаря”, інші його твори.
А наприкінці, як і на початку, у нас, в Україні, завжди була і буде наша, українська, пісня.
 
Звучить українська народна пісня: “За городом качки пливуть” в обробці Н.Леонтовича
 
Підготувала Дзюбак О., завідувачка сектору масової роботи Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки
ім. Олеся Гончара

Календар подій

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день