Чорні крила над Україною

Чорні крила над Україною
(вечір-реквієм до дня пам'яті жертв голодомору)

(На сцені – хрест з написом 1932-1933, ліворуч – екран проектора, з допомогою якого демонструються фотодокументи. На столі – живі квіти, запалені свічки)
(Звучить запис.)

Відкрийтесь, небеса,
Зійдіть на землю!
Усі українські села, присілки, хутори,
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам'яті невигасний собор!
Це 22-й рік.
Це 33-й рік.
Це 46-й рік.
Голодомор... Голодомор... Голодомор...

                                          Т.Гончаренко
 
Ведуча 1: Шановні гості. Сьогодні ми зібралися , щоб вшанувати пам'ять людей різного віку, яких на родючих землях, між буянням хлібів, між квітучими садами змушували вмирати від голоду.
 
Ведуча 2: 2007-2008 року Україна відзначає сумну дату — 75-ті роковини голодомору 1932-1933 років, які назавжди залишаться в пам'яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого, найгостріших і болісних проблем українського суспільства.
 
Ведуча 1: Масштабний голод в Україні розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку на початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей менш ніж календарний рік на території нашої країни загинули мільйони людей.
 
 
 
 
Ведуча 2:
Страхіття настало. Зима, холоднеча.
А диму не видно. Не йде з димарів.
Бо хто ж піч розтопить? Та всі ж повмирали,
Лиш жалібно вітер в городах шумів.
В.Страмнов
 
Ведуча 1: Історична довідка.
Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, підводячи підсумки першої п'ятирічки, говорив: "Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади". Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.
 
Ведуча 2: Не наважувалися сказати правду не тільки при Сталіні, а й при інших вождях-генсеках цілих 60 років. У жодних підручниках історії не можна було знайти жодного слова про голодомор.
 
Ведуча 1: В"Історії Української РСР" 1981 року видання читаємо: "В останні роки першої п'ятирічки внаслідок труднощів реконструктивного періоду стався тимчасовий спад рівня сільськогосподарського виробництва. Знизилися врожайність і валові збори сільськогосподарських культур, скоротилося поголів'я худоби, мали місце істотні продовольчі труднощі. Особливо ускладнилися господарські обставини восени 1932 року у зв'язку з необґрунтованим завищенням хлібозаготівельних планів. Щоб виправити становище, з державних фондів колгоспам видали продовольчу, насіннєву і фуражну позики". І все. Про 1933 рік - ані слова. Далі йдеться вже про другу п'ятирічку.
 
Ведуча 2: Як добре тоді було! Ніхто не забирав у селян останньої зернини, не було ніякого голоду, а ще й позику селянам давали, а лишки продуктів дозволили продавати за ринковими цінами.
 
Читець: "П'ять колосків"
П'ять колосків із горя та печалі,
Страшний указ - то присуд для села,
В яру калина кров'ю обливалась,
А в села смерть голодна йшла, страшна.
 
І заніміло серце України
Від болю й горя за своїх дітей.
Мільйони рук до Господа молили:
- Помилуй, заступи, якщо ти є.
 
Мовчало небо і мовчали храми,
Сліпими вікнами світили у пітьмі.
І дзвін мовчав, бо голос одібрали.
На храмі напис хтось залишив - 33.
Л.С.Прядко (м. Херсон)
 
Ведуча 1: Кількість прямих та непрямих жертв голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи інакше йдеться про МІЛЬЙОНИ безвинних жертв.
 
Ведуча 2: Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. Але найвищий рівень смертності був у Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській та Донецькій областях. Великі масштаби голоду спостерігалися також у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії - - 8 млн.; Болгарії - - 8,5 млн.; Бельгії - 10 млн.; Угорщини - 10,3 млн. Тобто, під час голодомору зникла ціла європейська країна.
 
Читець: "Вічний монолог"
Я ще не вмер...
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
 
До вишеньки.
В колиску ясночулу...
Я чую запах квітів. Я не вмер...
А небо стрімко падає додолу,
Тримайте хтось.
Хоча б за коси верб.
 
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній - озеро води.
Я ще не вмер.
...Усі проходять мимо.
 
...А житечко моє таке густе.
...А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.
М.Замига
 
Ведуча 1: Медична довідка
Голод - то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції і волю до боротьби. У багатьох споминах жертв голоду (наприклад, у Книзі-меморіалі "33-й. Голод") засвідчується, що тривале голодування призводить до апатії і деморалізації людської свідомості, відбирає сили для боротьби. Голод призводив до божевілля і канібалізму. Дистрофія нищила розум, свідомість людей, перетворювала їх на тварин. За таких умов фізичний опір був неможливим.
 
Ведуча 2: Голод руйнував громадські і суспільні зв'язки, кожен голодуючий думав лише про те, як би врятуватися від смерті. Але порятунку не було.
 
Читець: "Дівоча сльоза"
Плаче Таня.
На возі з мерцями.
Вона, людоньки, ще ж бо жива...
А везуть вже до смертної ями.
Забарилися десь перезва.
 
І нема кому косу розплести.
Повмирали і дружби, й дружки.
Отака українська сієста.
Отакії московські стрічки.
 
Дочекалася свого весілля.
Мертві хлопці...
Усі женихи!
Наречена поверх, як неділя.
А ще вище - чужії гріхи.
 
Серед білого дня стало темно.
Що, гробарю, ти Богу сказав?!
Покотилась, як сонце, на землю
Та остання дівоча сльоза.
 
Ведуча 1: В той страшний трагічний час наш український народ не загубив притаманний йому гумор, іронію і сарказм. Народ сміявся над Сталіним, над своїми мучителями, таврував сталінських посіпак гострим словом.
Ось послухайте частівки, які були складені в ті страшні часи.
 
Ведуча 2:
Чом село так лементує?
То буксир в нім хазяйнує.
У людей хліб забирає —
Хай село все вимирає.
 
Ведуча 1:
Чечевицю і горох,
І картоплю й буряки –
Все беруть буксирники:
Хай здихають мужики.
 
Ведуча 2: Такі співанки, лаконічні, точні, злободенні,. сприймаються яскравіше, бо народжують безпосередньо емоції: сміх, гнів, іронію - отже дошкульно поціляють у тих, хто заподіяв зло. Послухайте ще народну частівку
 
Читець:
Комуністи в Україну
Несуть чорну хмару.
Безневинним хліборобам -
Голод - люту кару.
Ленін Сталіну сказав:
- По мені наказуй:
Хліба дуже не давай,
М'яса не показуй.
Іде Сталін на тарані,
Дві сельодки у кармані.
Цибулиной поганяє:
Америку доганяє.
А на хаті серп і молот.
А у хаті смерть, і голод.
Устань, Ленін, подивися,
До чого ми дожилися.
Ловим миші та товчем —
Лемішаники печем.
Крупська грає на гармошці.
Сталін жаре гопака.
Дожилася Україна -
По сто грам на їдока.
 
Ведуча 1: Люди серцем відчували, хто винен у їхніх стражданнях. Хто складав ці рядки?
 
Ведуча 2: Може, молодь, якій вдалося втекти з голодного села кудись на будівництво Дніпробуду чи Харківського тракторного заводу?
 
Ведуча 1: А, може, згорьована голодна мати, дивлячись у змучені голодні очі своїх дітей, заспокоювала їх, придумуючи оці частівки, віршики, в які вкладала свій гнів і ненависть до катів, які позбавили її дітей шматка хліба?
 
Ведуча 2: Хто зна тепер, хто співав напівголосом ці пісні-спІванки своїм голодним дітям  замість колискової?
 
Читець: "Біла молитва братика"
Бозю!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще - дитинка.
 
Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я - пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір'їночку дай.
 
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Тато і мама - холодні мерці.
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в руці?..
 
Ведуча 2: Тяжко повертає собі народ України духовне здоров'я. Жадане й драматичне його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати.
 
Ведуча 1: І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей.
 
Ведуча 2: Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї близької і далекої історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.
 
(Лунає "Панахида за померлими" Є. Станковича)
 
Читець:
О, як же ти не вмерла, Україно?
Бо скільки ж то зловісницька мета.
Звела людей, приречених безвинно, -
И ніхто за це ні в кого не спитав.
Все таємне стає колись явним.
Як би вже і куди не ховав!
Тую істину знають спрадавна
Архіваріуси всіх держав.
Та і як заховати той голод?!
Не поміститься в жоден архів.
Він тече через страдницький жолоб.
І ні дна в нього, не берегів.
Та і як заглушити той стогін?
Його, врешті, почув цілий світ.
Ні зрівняння, і ні аналогій.
Втаємничений весь небозвід.
Не забути ні болю, ні гніву.
Чоловіче, собі помились!
Що таємні посли і архіви?!
Час усе проявляє колись.
 
Ведуча 2: До вашої уваги інтерв'ю свідка.
 
Спогади свідків голодомору
 
Читець:  "Українська нестерпна сюїта"
Українська нестерпна сюїта...
А навколо - одна сон-трава.
Умирать почали... у квітні.
Коли всюди і все ожива.
Ні живої води... ні порому,
Що єднає життя на порі:
Чи ж то легко смеркать молодому
На ранковій веселій зорі?!
Вже і проліски, і блавати...
Ще би трохи - і сад зацвів!
Як було тим очам закриватися
Під лункий солов'їний спів?!
...Умирать почали у квітні.
 
Ведуча 1: Повернімося до історії. Ось історична довідка.
У жовтні 1932 року в Україну було направлено з Москви комісію на чолі з Молотовим, яка мала надзвичайні повноваження. Вона перевела Україну на блокадне становище.
 
Ведуча 2: У поїздах і на станціях бригади ДПУ перевіряли багаж пасажирів, конфісковували продовольство, яке селяни купили за власні великі гроші, або обміняли на цінні речі за межами України, щоб врятувати сім'ї від голодної смерті. Деякі села заносилися на "чорну дошку". Селян позбавляли права на виїзд і, якщо в селі не було запасів їжі, село вимирало.
 
Ведуча 1: Забирали із селянських господарств не тільки зерно, а й худобу, птицю, будь-які запаси їжі: картоплю, сухарі, буряки, сало, соління, сушки, квасолю та ін. Конфіскація подавалась як кара за "куркульський саботаж хлібозаготівель".
 
Читець:  "Одну вхопили і душу вимотують: скажи, де хліб! Зв'язали її руки за спину, посеред сарая підвісили за коси: вузлом коси скрутили і скріпили з вірьовкою, тоді підтягнули через перекладину. Довго висіла жінка, з болю аж отерпла. На босі ноги їй зачали хлюпати морозну воду. Ноги опинилися в морозних чоботях. Вода, стікаючи, так і позоставляла внизу шпичаки крижані, схожі на бурульки під стріхами. Вона мовчить; довго мовчить. Пам 'ятає, що під нивкою в ямі сховано мішечок зерна - дітей нагодувати; помруть, коли віддати його. І через те мовчить. А вже ось вона чує: смерть приходить до неї; що тоді з дітьми станеться?.. пропадуть без неї. Тепер їй аби жити, врятує дітей і без того схованого зерна.
 
Ведуча 2: Пустіть! - вже не казала, а харчала жінка, - я скажу.
 
Читець: Ну так би й раньше, а то замкнула рот! - посміхаючись проговорив допитувач, - одв'яжіть!
Ведуча 2: На нашій нивці, що над яругою коло горбка, третього від межі: під озиминою, - шепотіла жінка, ледве жива.
Читець: Роззуй її! - командує допитувач своєму помічникові; і той ломакою розбиває крижані чоботи, тяжко, до крови ранячи ноги своїй жертві. А вона болісно зітхнула і затихла навіки"
(Б. Барка. "Жовтий князь")
 
Ведуча 1: Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 роках, ніде в документах не зафіксоване, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища.
 
Ведуча 2: Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали.
 
Ведуча 1: Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх у місто і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці.
 
Ведуча 2: А Сталін у ці трагічні місяці небаченого в історії людства голодомору спромігся визнати публічно лише "харчові труднощі в ряді колгоспів".
 
Ведуча 1: Знаючи про те, що від голоду вимруть цілі села, Сталіним і його прибічниками було організовано переселення цілих родин з російського нечорнозем'я та віддалених областей у порожні села в Україні Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Кіровоградської, Херсонської областей.
 
Ведуча 1: Як на Херсонські степові безводні краї, урожай у 1933   році видався непоганий. Підстав для голоду не було ніяких. Проте горе Херсонщину не оминуло.
 
Ведуча 2: За свідченнями очевидців
1) При сільрадах були створені спеціальні комісії, члени яких ходили по дворах і забирали вирощений врожай.
 
Ведуча 1: 2) Була встановлена винагорода за донесення: сільрада давала донощикам продуктові пайки.
 
Ведуча 2: 3) Шукали заховані продукти так звані "Червоні буксирні бригади", або ще їх називали "молотовськими комісіями".
 
Ведуча 1: 4) Зерно відправляли в Поволжжя, Москву, Ленінград. А предмети побуту, дорогі речі забирали активісти.
 
Ведуча 2: 5) Люди варили лободу, щирицю, їли кульбабу, дикий щавель, корінці червоного горошку, насіння березки. Виловлювали в річці ракушки, їли різні сурогати, а також котів, собак, ховрахів, їжаків, горобців.
 
Ведуча 1: У зведеннях Дніпропетровського обласного відділу ДПУ в березні 1933 року значиться, що в Нижньосірогозькому районі голодуючих 73 сім'ї, опухлих 295, померлих 46.
 
Ведуча 2: У Високопільському – голодуючих сімей колгоспників 65, опухлих – 138, померлих – 81, одноосібнків голодуючих – 87, опухлих – 162, померлих – 11.
 
Ведуча 1: У березні 1933 року у Генічеському районі голодували 164 сім'ї, померли 48 осіб.
 
Ведуча 2: За офіційними даними протягом першого весняного місяця на Херсонщині від голоду і виснаження померло 1600 чоловік, а 1600 опухло від голоду. В кінці 1933 і на початку 1934 року голод на території Херсонщини ліквідовано.
 
Ведуча 2: Що ж забрали з собою в могили ті 12 мільйонів великомучеників голодного року? Не тільки те, що вони самі могли створити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. А пішли ж найкращі, унесли в могилу найкоштовніше, що є в нації - гени розуму, здоров'я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя,справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано такого удару, якого ще не знав ні він, ні весь цивілізований світ.
 
(Лунає скорботна музика)
 
Читець: "Реквієм жертвам голодомору"
Пам'ять страшна з 33-го року далекого.
Спогад давній у серці моїм клекотить.
Душі загублених - в чорному небі лелеками –
Із піднебесся їх шепіт до мене летить.
 
Думкою я у далекий той час повертаюся –
Це неможливо простими словами сказать.
Дибом волосся і серце у болі стискається.
Поки живий - треба людям усе розказати.
 
Оті дороги, де сотнями спухлі лежали,
Братські могили, де й досі хрестів не звели,
Насмерть відчинені пусткою хати стояли,
Вимерли всі - виконавці усе загребли...
 
 
Кат лютував, виміталося все до зернини.
Горщики з кашею нелюд із печі забрав.
Мама волала: "Та то ж я останнє - дитині".
Він засміявся і їжу собаці віддав.
 
З тої наруги багато свій розум згубили,
Діток вбивали і їжу варили страшну.
А що виконавцям: ті план із Москви "виполняли"
Бо "нужно рабочих кормить и радную страну".
 
Нищив Вкраїну сатрап в генетичному коді,
Зграї круків грабували нещасне село.
Скільки вже мучать тебе, український народе,
Твоїх безневинних мільйони у землю пішло?
 
В пам'ять загубленим борг є за нами, живими
В селах, містах обеліски поставить, хрести.
У святках усіх записать поіменно.
І в пам'яті вдячній дяку нести.
Юрій Дніпровий (м. Берислав, 2007)
.
Ведуча 1: Про те, що дії більшовиків були свідомими, свідчить характерний факт.
Восени 1932 - взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі і не прийняла допомогу від інших країн, а навпаки, всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони.
 
Читець: "Ні труни, ні хрестів"
Ні труни, ні хрестів,
І ні тризни!
Прямо в яму. Навіки-віків!
Чорна сповідь моєї Вітчизни,
І її затамований гнів.
 
Ні віночка. Ні навіть барвінку...
Наче падалиць - під вітрюган!
То причастя твоє, Україно.
Українцю, то твій талісман.
 
Ні могили, ні хресного знаку.
Щоби пам'ять розтерти на дерть!
Це тобі, Україно, подяка.
Щоб на всі покоління.
Ущерть!
 
Ведуча 2: Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло б бути набагато більше ...
 
Ведуча 1: За підрахунками сучасних дослідників на сьогодні населення України мало б становити близько 100 мільйонів чоловік.
 
Ведуча 2: Довгий час не було ніякої інформації про події 33-го року, бо правда приховувалася, і дуже пильно! Інформацію про голод було віднесено до розряду державних таємниць особливої значущості. Отже, треба про це говорити голосно ще і ще, і не тільки в цій залі.
 
Читець: "Жахлива правда"
В жахливий час зникає раптом жах.
Аби не збожеволіти завчасно
Збирає пам'ять на гірких полях
Людську зневагу, що вродила рясно!
І каменіє з нелюдського страху!
Куди не глянеш — скривджені мерці!
А як же ті, живі? Під смертним дахом?
...На цвинтарі розкажуть чебреці.
Та цвинтарів якраз-то і нема.
...Ні сповіді, ні навіть домовини.
Без тризни поховала всіх зима.
Ніхто, ніде і кущика калини.
І півстоліття — правдоньки ні з вуст.
Чи, Господи, то не страшна крамола?!
Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст.
Щоби не повторилося ніколи!
 
Ведуча 1: Висновки Міжнародної комісії (листопад 1989 року) по розслідуванню голодомору в Україні в 1932-1933 роках
 
Ведуча 2: Причини голодомору:
 
Ведуча 1: а) вивезення з України урожаю 1932 року до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів з числа членів ВКП(б), комсомольців, комнезамівців і уповноважених з Росії;
б) колективізація;
в) розкуркулювання;
г) денаціоналізація;
д) геноцид.
 
Ведуча 2: 2. Наслідки голодомору:
 
Ведуча 1: а) внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло 12 мільйонів чоловік;
б) вивезено з Україні до Сибіру, на Урал, в райони Крайньої Півночі 3 млн осіб;
в) щохвилини помирало 17 людей, 1000 — щогодини, а щодоби - 25 тисяч.
 
Ведуча 2: 3. Відповідальність:
 
Ведуча 1: а) головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін;
б) керівники: Каганович, Молотов;
в) виконавці: Баліцький, Чубар, Косіор, Петровський, Постишев.
 
Ведуча 2: 4. Комісія вважає:
 
Ведуча 1: а) Сталін та ВКП(б) намагались через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації;
б) злочини, здійснені під час голодомору в Україні, беззаперечно були злочином проти людства.
 
 
Ведуча 2: Низка країн вже визнала на державному рівні голодомор геноцидом українського народу. Серед них — парламенти США, Канади, Австрії, Естонії, Італії, Литви, Грузії, Польщі, Угорщини та Аргентини. У 2007 році до цього переліку додалося ще дві країни — Перу та Іспанія.
 
Ведуча 1: 15 травня 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932-33 рр. актом геноциду. Роки державної незалежності України сприяли дослідженню й висвітленню найбільшої у XX столітті катастрофи українців. Українська спецслужба розкриває для вітчизняної та світової спільноти наявні в неї архівні документи, які залишилися від часів тоталітаризму.
 
Читець: "Пам'яті жертв голодоморів в Україні"
Ще досі чути моторошний скрип
І коней переляканих іржання.
А на підводі, як з безодні, хрип,
Мов реквієм голодного вмирання.
 
Криваве сонце лиже небосхил...
Везуть той "хрип" безкровні напівтіні...
Підводу доль людських, неначе пил
Під чорним олівцем життєвих ліній.
 
Дороги в сіру безвість горем збиті.
Шляхи в безсмертя, змочені слізьми.
Невже не всі могили ще розриті,
Щоб знову почуватися людьми?
 
Ще досі чути моторошний скрип...
В нім вічні дзвони пам'яті не стихнуть.
І не повернуть "хрип", щоб не змогли б
Ми пам'ятник безпам'ятству воздвигнуть.
Степаненко Л.В. (м.Херсон, 2007)
 
(Лунає "Панахида за померлими з голоду" Євгена Станковича)
 
Підготувала О.Смоліна, бібліотекар

 

Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день