"Хто вів смертям тим лік"
Вечір-реквієм

 

Мета: Вшанування пам'яті жертв голодомору, виховання почуття патріотизму, поваги до скорботних подій тих часів, історичного минулого України.
Обладнання: На вишитому рушникові хлібина, кетяг калини, ікона, свічка, 5 колосків, повитих чорною стрічкою.
Книжкова виставка: вітер,ставши на коліна, оплакує полеглих".
 
Читець.        Відкрийтесь, небеса!
Зійдіть на землю.
Усі українські села, присілки, хутори,
Повстаньте всі, кому сказали: "Вмри!"
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам'яті невигасний собор!
                               (Д.Павличко. "Панахида за померлими від
                               голоду")
 
Історик. Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбувано слова про голод: "Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду".
Протягом XX століття Україна пережила три голодомори: у 1921-1922 роках, 1932-1933 роках, 1946-1947 роках. Однак другий був наймасовішим і найжорстокішим.
 
Читець.       Жила Вкраїна. Плакала, стогнала.
                    Проте я твердо свідчити берусь:
За всі віки безхліб'ям не загнала
Нікого в землю Україна - Русь.
Від тих часів, коли з'явилось рало,
Голодних мук не відало село.
Хай неврожай - та люди не вмирали:
З двадцятим віком лихо це прийшло.
                               (М.Руденко. "Хліб тридцять третього")
 
Історик. Голодомор українців 1932 -1933 років є найбільшою трагедією і найтяжчим злочином за всю історію людства. На найродючіших у світі землях, в урожайний рік, було вбито, за різними оцінками, від 7 до 10 млн. чоловік. Кількість жертв у справжній війні проти селянства перевищувала загальну кількість загиблих у всіх країнах під час Першої світової війни.
Це означає, що було заморено 19 - 25 % населення.
Щодня вмирало по 25 тисяч людей, щогодини - по тисячі, щохвилини - по 17 осіб.
Якби Україна не переживала голодоморів, на сьогодні нас могло б бути приблизно 100 млн. людей.
 
Читець.       Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
                    Де фільм, який вам показав би голод,
Отой проклятий 33-й рік?
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
Жнива справляв на людській ниві серп?
                               (Ю.Клен. "Прокляті роки")
 
Ведучий1. Вмирали на плодючих чорноземах шанованої світом житниці, вмирали просто поля, на шляхах, у холодних хатах і на лавицях промерзлих вокзалів, гинули поодинці і сім'ями, вилягали роди і села.
 
Ведучий2. Олесь Гончар у передмові до книги Олександра Міщенка "Безкровна війна" писав: "... то була й справді безкровна, нерівна, людоморська війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного й цілком безвинного. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, розруйнувати спільність людську фізично й духовно. Вимирали ж цілі села не будь - як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації..."
 
Читець.       Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть варево виймали з печі,
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,
-Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах...
А кажеш - не було голодомору!
                               (Д.Білоус. "Ти кажеш, не було голодомору?")
 
Ведучий1. Під кінець 1932  та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів. Виймали з печей зварену пісну страву: борщ чи кашу - і розхлюпували по долівці. Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят, розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки зерна у землю, затоплювали у криницях. Але все це пошукові загони знаходили...
 
Ведучий2. У селах люди поїли всіх котів, собак, ловили диких птахів, пацюків, ховрахів, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур'ян, клей з дерев, але це не рятувало. Люди додавали в їжу тирсу, почали пухнути і вмирати з голоду. Почалися випадки людоїдства. Деякі збожеволілі сім'ї поїдали своїх найменших діточок, щоб вижити самим. Навесні 1933 року зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.
А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції.
 
Читець.       Зерно у купах пріло під дощем.
Кудись у море, в безвість, за границю.
Щоб насадити скрізь цей наш едем,
Немов виріскуючи із криниці,
Переливаючись рідким вогнем
Текло струмками золото пшениці.
Ми тільки бачили той тьмяний блиск,
На горлі ж ми відчули пальців стиск.
 
Тоді дурні Грицьки і Опанаси
Вмирали, як у зливу комарі.
Тоді по селах їлось людське м'ясо,
І хліб пекли з розтертої кори,
Дивились голодні діти ласо
На спухле тіло вмерлої сестри.
Так ми, хоч і покинули печери,
В двадцятім віці стали людожери.
                               (Ю.Клен. "Прокляті роки")
 
Ведучий1. Опухлі діти і дорослі чорними тінями ходили вулицями сіл, по звалищах у пошуках чогось їстівного - і падали на землю мертвими. Багато дітей на берегах річок варили у казанках молюсків, різних черепашок, щоб утамувати голод, їли щавель, лободу, видирали гнізда птахів, зривали на полях недозрілі колоски, вилущували зернятка посинілими ротами. Масове вимирання селян відбувалося якраз навесні.
 
Читець.       Українська нестерпна сюїта...
А навколо – одна лише сон - трава.
                  
Умирать почали... у квітні,
Коли всюди і все ожива.
 
Ні живої води...
Ні порому,
 
Що єднає життя на порі.
Чи ж то легко смеркать молодому
                  
На ранковій весняній зорі?!
Вже і проліски, і блавати...
 
Ще би трохи -  і сад зацвів!
Як було тим очам закриватись
Під лункий солов'їний спів?!
...Умирать почали у квітні.
                               (А.Листопад. "Українська нестерпна сюїта")
 
(Гасне світло. Читці запалюють свічки на фоні музики "Реквієму" Моцарта).
 
Дід             Тиждень терпів я від голоду муки,
Плакав, ходив, простягаючи руки.
Врешті й ходити уже я не зміг,
Ледве дійшов, упав на поріг.
Встав би, підвівся... Та зрадили сили...
Плакали діти, баби голосили,
Федір, мій син, на лежанці лежав...
Звісно - каліка, терпів і мовчав...
Вранці на другий день зирк! Аж у руки
Хтось мені суне кавалок макухи.
Хто це? Це ти, мій сусіде Петро?
Бог хай віддячить тобі за добро!
Слина пішла. Затрусилися руки.
Боженько милий. Кавалок макухи!
Де ти? Пішов вже. Аж нагло онук
Вихопив в мене кавалок із рук.
Хотів я схопитись, побігти, догнати.
Вирвати з рота! Навколішки стати...
Вже я підвожусь і падаю знов...
Впав непритомний, прокинувся - кров...
Мабуть, забився... Вже близько до краю...
Крутиться все навкруги... умираю...
В кого б спитати - чи з'їв хоч онук?
Може, і в нього хтось вирвав із рук.
                               (О.Олесь. "Тиждень терпів я від голоду муки")
 
 
Донька.       Бозю!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще - дитинка...
Тато і мама - холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю! Що там у тебе в руці?...
                                          (А.Листопад. "Біла молитва братика")
 
Син            Я ще не вмер...
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?
Ви тільки поверніть мене на бік...
Куди ж ви, гей, ви, людоньки, куди?
Окраєць ласки...
Чи хоч з печі диму?
О, скільки в тілі зайвої води!
Не чує світ.
...Усі проходять мимо.
                               (М.Замига. "Вічний монолог")
 
Мати.           Спіте, діти, спіте, любі, спіть,
Не просинайтесь.
Вже не буде мучить згуба,
забере вас пташка райська.
 
Спіте міцно, спіте, діти,
янгол Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
 
Натопила маковинням...
Затулила лядку й комин.
І в тумані темно - синім
Заспівала колискову:
 
Спи, синочок, горепаску,
Засинай - навіки, доню.
То моя остання ласка,
З материнської долоні.
                               (А.Листопад. "Спіте, діти, спіте, любі")
 
 
Читець.       Вогонь танцює, наче сатана,
І пугачем кричить з пустої печі.
Голодна смерть припала до вікна,
Регоче, задивившись на малечу.
Палає хмиз... Востаннє обнялись...
І гріє мати піч, немов для гніту...
І сльози божевільні полились...
Не зна, куди дітей своїх подіти.
Пішла б сама у тундру чи тайгу,
Злетіла в небо від морозів синє...
                    Але закрила в комині каглу,
                    Замкнула хату в сивім голосінні.
                    Вдивлялась у димар свій край села.
                    І з нього душі відлітали в вирій.
                    Блищали мокрі очі з - під чола,
                    Здригалася в усмішці щирій.
                               (В.Сапон)
 
Ведучий2. Хто ще міг рухатись, кинулись до міст, щоб роздобути там яких-небудь харчів. Але вхід до міста, а особливо із міста був перекритий міліцією, в село з міста не дозволялось вивозити ніяких харчів.
У поїздах і на станціях бригади перевіряли багаж пасажирів, конфісковували продовольство, яке селяни купили за власні гроші, або обміняли на цінні речі за межами України, щоб врятувати сім'ї від голодної смерті.
Деякі села заносилися на "чорну дошку". У них селян позбавляли прав на виїзд, і якщо в селі не було запасів їжі, село вимирало.
Багато матерів - селянок відносили малих дітей до міста і там залишали просто на вулиці з надією, що в місті дитину підберуть і не дадуть їй померти.
 
Ведучий1. 22 місяці голоду - штучного, навмисного. Він став повселюдною катастрофою XX століття. Страхітливий, досі не бачений світом мор.
 
Читець.       То був страшний навмисний голод...
Стріла була така нищівна!
Щоби згромадити стодолу
Колгоспної катівні.
...То був страшний навмисний злочин,
Такого ще земля не знала!
Закрили Україні очі.
І душу міцно зав'язали.
Сліпу пустили старцювати...
Луна ще й досі в оболонях.
Здичавіла вкраїнська хата
На березі своїх агоній.
Глуху, заставили мовчати.
А то би світ втопивсь в Славуті!
Як божевільно їла мати
Свою дитиноньку майбутню...
Мерцями всіялося поле.
Ні хрестика, і ні могили.
То був такий навмисний голод.
Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?
                               (А.Листопад. "Навмисний голод")
 
Ведучий2. Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам'яті живе й нині прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.
 
Ведучий1. Не всі очевидці голодомору мають сміливість і силу повідати сьогодні гірку правду. А треба розповідати, щоб знали! Щоб більше такого не повторилося.
Слово надається очевидцям тих лихоліть, які вижили в ті страшні 33-ті.
(Розповіді односельчан, які пережили голодомор 1932-1933рр.)
 
Ведучий2. Загиблим від голоду і тим, хто пережив ці страшні роки, поети-аматори присвятили свої вірші:
 
Читець 1.     33 - й... Страшний голод
Убивав надію на життя.
Сніг. Зима. Нестерпний холод.
33 - й не піде у забуття.
Вся країна потерпала
Від страшних, нестерпних мук.
Українська нація страждала,
Стихав сердець невинних стук.
У кожній хаті було горе,
В селі померлих не злічить,
Людська біда, неначе море,
Хрестами чорними кричить.
Давайте, люди, пам'ятати
Голодомор - жорстокий час,
Не можна, люди, забувати,
Щоб не страждав ніхто із нас.
                               (Ж.Чеботарь, с.Балашове Іванівського району)
 
Читець 2.     Рік 33 - й в Україні
Був голодний і тяжкий.
Всі пам'ятають і донині
Голодомор той нелегкий.
Страждав народ мій у селі
Через накази тих вождів,
Мерли дорослі і малі.
Ніхто не чув їх плачу, сліз.
Ніхто не вів тим втратам лік.
Всім велено мовчати.
І скільки душ забрав той рік,
Ніхто не зможе розказати.
Сьогодні я молюсь за всіх,
Хто в рік страшний загинув.
Забуть той рік - великий гріх.
Про голод пам'ятай, людино!
                               (Ю.Лисенко, с.Балашове Іванівського р-ну)
 
Читець 3.     Моя кохана Україно!
                    Єдина ненько золота!
До тебе я у цю хвилину
Звертаю стомлені вуста.
Молюсь, питаю, чи забула
Той час темніший темноти?
Мою молитву, ненько, чула?
Послухай, рідна, не прости.
Навіки чорним вкарбувались
У полотно бурхливих літ
Сім літер, щоб не забувалось
Жахливе слово - геноцид.
Голодомор... Згадайте, люди,
Страшний той тридцять третій рік.
Не дожили кати до суду,
То ж засуди ти, Боже, їх!
Поглянь, Вкраїно, озирнися
На своїх страчених синів,
В жалобі вічній помолися
І не жалій, рідненька, слів.
Згадай страшні роки голодні,
Згадай, наказую тобі,
Ті небеса, такі холодні,
Й не здавлюй сліз ти у собі!
Забрали хліб увесь, прокляті,
За п'ять вбивали колосків,
Забрали все у кожній хаті,
Бодай же всіх їх грім побив!
І сотні сіл у цілім списку,
Як смертний вирок на роки.
Голодомору кіс вже близько
-Він в нас назавжди, на віки...
По хатах при смерті лежали
І дух їх тихо покидав.
Вони лиш їстоньки благали,
Але ніхто їм не давав.
І віз скрипів, везучи трупи
По тихій вулиці села.
Скидали мертвих в яму люди,
Й та яма повною була.
Жінки дітей своїх ховали,
Батьки - синів, брати - сестер,
Червиве м'ясо доїдали
І навіть тих, хто вже помер!
Проклятим стане хай навіки,
Червоний той голодомор!
Питаю в тебе, ненько, скільки
Скосив мільйонів цей терор?
Клекоче гнів і жах проймає
Моє надкошене єство.
О, ненько, хто ж про це згадає?
Чи взагалі це знає хто?
(А.Козлов, с.Фрунзе, Іванівського р-ну)
 
Читець 4.    Пам'ять вертає хвилини,
Пам'ять вертає віки,
Пам'ять тернову стежину
Веде у тридцяті роки...
Змучені очі,
Руки-стеблини,
Хліба немає,
Плаче дитина.
Крихти останні
Дітям віддала,
Руки - до Бога,
Молила, благала.
І просить мати
Щавлю хоч листочок,
А Молох зимовий.
-Не вижив синочок.
Був тридцять другий,
Був тридцять третій,
Дитячий голод
Кричить з портретів.
Пам'ять вертає хвилини,
Пам'ять вертає віки,
Пам'ять тернову стежину
Веде у тридцяті роки...
                               (З.А.Брагінець, с.Українське, Іванівського
                               району)
 
Ведучий1. Письменник О.Міщенко сказав:
"Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдано щасливою і вільною долею нашого народу, і тим була виправдана їх погибель!"
 
Ведучий2. Мільйони людей, які загинули в 1933 році голодною смертю,не могли безслідно розчинитися у часі і просторі. Про них пам'ятають ті, хто вижив, - їх діти та онуки. Пам'ять про загиблих зберігається в наших серцях.
 
Читець 1    Не звільняється пам'ять,
Відлунює знову роками.
Я зітхну... Запалю обгорілу свічу,
Помічаю: не замки - твердині, храми -
Скам'янілий чорнозем, -
Потріскані стіни плачу.
Піднялись. Озиваються в десятиліттях ,
З далини, аж немов з кам'яної гори.
Надійшли. Придивлюсь:
"Вкраїна, XX століття."
І не рік, а криваве клеймо - "33".
Рік 33 - й. Клятий холодний...
                               (С.Олійникова. "Стіни плачу")
 
Читець.       Стань, народе, без ліку й числа,
Хором траурним, Пам'ятним колом!
Стань Вінком, стань життя Ореолом:
Хай почує вся пагорб і кожна ограда,
Що засуджено зло і проміниться Правда,
Омріяна Правда!
Боже Великий, Всевладний,
Яви нам свою могуть,
Дай розпізнати Правду,
Праведників не забудь.
Дивляться в твої очі
Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їхнього сну не наруш.
Заступи нас і нашу державу,
Од кривавих, лютих незгод.
Всі ми - сущі, усопші, прийдешні -
Твій пшеничний, безсмертний народ!
 
Ведучий1. Будуючи своє майбутнє, український народ ніколи не забуде про насильницьку смерть мільйонів своїх братів і сестер. Схилімося у доземному поклоні пам'яті жертвам голодомору.
 
Ведучий2. Вічна їм пам'ять на нашій землі. Запалімо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять людей різного віку, яких на родючих землях, між буянням хлібів, між квітучими садами, змушували вмирати від голоду.
 
Читець.       Хай палає свіча...хай палає
Поєднає нас вона в цей час.
Хай сьогодні спогади лунають.
Пам'ять чиста, світла і велична Хай єднає нас!
 
(Запалюють свічки. Хвилина мовчання)
 
Склали працівники відділу обслуговування Іванівської центральної районної бібліотеки.


 

Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день