Ресурси бібліотеки > Нові надходження > Видатні постаті та події України > Михайло Садовський – 130 років від дня народження

Михайло Садовський – 130 років від дня народження

Всі новини
29.07.2017

Той факт, що в часи Визвольної війни 1917–1921 рр. Україна мала свої збройні сили, є очевидним для переважної більшості фахівців-істориків. Але для пересічного українця, якого десятиліттями переконували, що в Україні була громадянська війна між «червоними» і «білими», існування Української регулярної армії може виявитися несподіванкою. Однак це є доконаний факт – Українська регулярна армія (Армія УНР, Армія Української Держави, Дієва армія УНР тощо – на різних етапах вона мала різні назви) воювала за незалежність України проти зовнішніх загарбників – як «білих», так і «червоних». На жаль, ми знаємо дуже мало про тих людей, які майже 100 років тому зі зброєю в руках прагнули захистити незалежність нашої Батьківщини.

Одним із таких був полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції) Михайло Вікентійович Садовський. Народився Михайло у Києві 29 липня 1887 р. Закінчивши середню реальну школу, М. Садовський вступив до Чугуївської військової школи, продовжував військовий вишкіл у Київському Володимирському кадетському корпусі та Київському піхотному юнкерському училищі – і завершив військове навчання у 1912 р. як кадровий старшина російської армії в ранзі підпоручика. Того ж року був приділений до 167 Острожського піхотного полку в Черкасах, у складі якого вступив у Першу світову війну (1914 р.). Перебуваючи на фронтах у воєнний час, був тяжко поранений і отруєний газами. Тричі підвищений у ранзі аж до капітана й нагороджений шістьма відзнаками, в т. ч.: Анненською зброєю (шабля з написом «За хоробрість») і орденом св. Володимира з мечами й бантом IV ступеня. Займав різні старшинські командні посади від командира роти (сотні) до замісника командира полку.

З початком Російської революції й спонтанного Українського національно-визвольного руху М. Садовський приєднався до групи українських свідомих патріотів, що прагнули до удержавлення України й створення власного національного війська. У 1918 р. – помічник начальника інспекторського відділу Головної шкільної управи Військового міністерства УНР, згодом – Української Держави. У 1919 р. – 1-й помічник начальника навчального відділу Головної шкільної управи Військового міністерства УНР. 16 травня 1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону. 21 вересня того ж року повернувся до Дієвої армії УНР, служив на посаді помічника начальника культурно-освітнього відділу Головного управління Генерального штабу. Станом на 19 квітня 1920 р. – помічник начальника відділу призначення на посади Військового міністерства УНР, сотник. З 7 липня 1920 р. – начальник канцелярії Головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР. Після 1923 р. перебував в еміграції у Польщі. Виконував обов'язки начальника канцелярії Військового міністерства УНР в екзилі. З 1928 р. – заступник голови Українського воєнно-історичного товариства.

З кінця 1940 р. перебував на посаді в. о. Військового міністра УНР, підтримував ідею формування у складі німецької армії українських збройних формувань, зокрема – Українського визвольного війська (1943 р.) та Української національної армії (1945 р.). У 1944 р. Державним центром УНР в екзилі був підвищений до рангу генерал-хорунжого.

Крім суто військової праці, генерал Садовський присвятив багато своїх сил громадській роботі. У таборах польської інтернації Української Армії він не раз був головою чи членом різних культурних і добродійних організацій, як от: Спілка воєнних інвалідів у Польщі, Управління станиці в Каліші, Український Червоний Хрест, Головна Рада Хреста С. Петлюри, Товариство вояків Армії УНР в Польщі; засновник і заступник голови Українського воєнно-історичного товариства, Товариство допомоги еміґрантам з України в Тарнові-Каліші, Об’єднання українських організацій в Каліші, там же заснував Будинок українського еміґранта та видавництво «Чорномор». 

З 1945 р. жив на еміграції у Німеччині та Франції. У 1952 р. переїхав до Канади (м. Торонто). Був ініціатором створення у Канаді Українського воєнно-історичного інституту, який відновив видання збірника «За Державність» та «Бібліотеки воєнно-історичного товариства», що видавались до 1939 р. у Польщі. Встиг видати 10-й та 11-й збірники «За Державність», а також кілька книг спогадів.
Помер 29 грудня 1967 р., похований у Торонто.





Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день