Главная > Григорій Ващенко: человек – педагог – государственник

Григорій Ващенко – творець виховної освітньої системи

(До 140-річчя від дня народження)

Серед когорти видатних діячів України, які боролися за українське національне виховання молоді, зокрема таких, як Т. Шевченко, І. Франко, М. Грушевський, С. Русова, І. Огієнко, К. Ушинський, особливо своєрідною є постать видатного педагога-новатора, психолога, письменника Григорія Ващенка. Він відстоював гармонійне виховання усіх трьох елементів душі: розуму, почуттів і волі відповідно до обдарованості та інших природних властивостей людини.

Його порівнюють з такими класиками педагогіки, як Сократ, Коменський, Песталоцці, Руссо, Сковорода. Радянська тоталітарна система тримала його ім’я, його твори під суворою забороною. Доступ до скарбниці української історичної пам’яті відкрився лише після проголошення самостійної України 24 серпня 1991 року. Повернути українцям творчий доробок видатного педагога допомогли послідовники творчості Г. Ващенка: А. Погрібний, М. Стельмахович, О. Вишневський, О. Коваль, А. Алексюк, Д. Тхоржевський та інші.

Григорий Ващенко народився 23 квітня 1878 р. в селі Богданівці на Полтавщині. На настійливу вимогу матері пішов навчатися на священнослужителя. Закінчив Роменську духовну школу, а потім, у 1898 році, – Полтавську духовну семінарію. У семінарії панував український національний дух, там найближчими друзями Григорія Ващенка були Симон Петлюра та Олександр Щапотієв.

У 1899-1903 роках він здобув вищу освіту в Московській Богословській Академії. Його глибоко вразила поведінка, спосіб життя духовників, викладачів та більшості студентів, що не відповідала нормам християнської моралі.

Він розпочав педагогічну діяльність. Спершу працював у сільській школі на Прилуччині, далі – у Полтавській єпархіальній жіночій школі, у духовній школі міста Кутаїсі (Грузія), комерційній школі та вчительській семінарії Полтави. Вчителював також у середніх школах Тульчина та Ромнів.

Після революційних подій 1905 року у Григорія Григоровича Ващенка посилюється почуття національної свідомості й бажання протистояти самодержавству. Про це свідчать його подальші літературні праці – збірка «Пісня в кайданах» (1907), п’єса «Сліпий» (1911), яка була надрукована під псевдонімом «Г. Васьковський» й отримала прихильні відгуки в просвітницьких колах інтелігенції.

Фахову діяльність Григорій Григорович поєднував з активною громадською роботою. Він створив і очолив у Біликах товариство «Просвіта». За його ініціативи слухачі педкурсів ставили для селян українські вистави, влаштовували хорові концерти. У своїх споминах педагог називає цей час найактивнішим періодом свого життя.

Повністю відданий справі свого народу, його державності, незламний у світоглядних національно-релігійних переконаннях, Григорій Ващенко вкладає усі свої знання у справу вишколу вчительських кадрів і студентів, що відтак посідають відповідне місце в боротьбі за українську національну державу. Його активність не могла бути не поміченою ворожою владою, що приходила на зміну в ці буремні часи змагань за панування над Україною.

У 1919 р., коли Полтавщину захопили денікінці, Григорій Ващенко за свою діяльність «як мазепинець» попав у тюрму і мав бути розстріляний. Тільки завдяки втручанню впливових осіб йому вдалося врятуватися.

У 1925 р. завдяки своїм науковим працям Григорій Ващенко отримав звання професора педагогіки і був призначений на посаду керівника кафедри педагогіки в Полтавському педагогічному інституті. Тут він написав свою найбільшу педагогічно-дидактичну працю «Загальні методи навчання», що була видана друком у 1927 р. і стала підручником для всіх навчальних закладів України. Педагог проаналізував методи шкільного навчання на загальному тлі розумового виховання молоді, визначив зміст способів організації вчителем (викладачем) навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів).

До початку 30-х років Григорій Григорович Ващенко вже реалізувався як науковець. У колі його дослідницьких інтересів були проблеми дидактики, зокрема одвічно дискусійне питання класифікації і номенклатури методів навчання. Професор Г. Ващенко є автором сотень статей на педагогічні, психологічні, літературно-мистецькі теми. У численних статтях педагог аналізує результати дослідження вікових та індивідуальних особливостей учнів і студентів, що проводились на основі використання тестів і різних методик вітчизняних і зарубіжних учених.

Під час фашистської окупації України професор Г. Ващенко стає редактором газети «Полтавське слово». На замовлення німецької окупаційної влади (Рейхскомісаріату) у 1942 році він складає довідку про історію виховання та освіти в Радянському Союзі. У 1965 році переклад цієї розвідки українською мовою під назвою «Педагогічна наука в СРСР» був опублікований у журналі української діаспори в Англії «Визвольний шлях».

Останній період творчої діяльності педагога проходив за кордоном. З кінця 1945 року Г. Г. Ващенко стає професором педагогіки у створеному українцями-емігрантами Українському вільному університеті (Мюнхен), а в 1950 році – ректором Української богословської академії (Мюнхен). У цей час Григорій Григорович веде активну громадсько-педагогічну роботу з виховання молоді української діаспори. З позицій антикомунізму він часто виступає з доповідями політико-виховного спрямування перед членами Спілки Української Молоді (СУМ), читає лекції в літніх таборах цієї організації, пише на її замовлення освітньо-пропагандистські статті до журналу «Авангард». Реальним доказом того, що Ващенко став ідейним наставником емігрантської молоді, є створена на замовлення СУМ програмова праця «Виховний ідеал», яка й нині вважається однією з найважливіших у спадщині педагога. Ця праця була випущена циклостилевим способом у двох частинах у 1950 р. у Мюнхені, а в 1976 р. офсетним друком у Брюсселі. Третє видання цієї книжки з’явилося тиражем 50 000 екз. у Києві в 1994 р. за кошти Союзу українців Великобританії.

У цій книзі педагог розкриває своє бачення виховного ідеалу як національно-соціального феномену, тобто виховання, на думку Ващенка, завжди має бути національним за характером і зумовленим певними історичними реаліями. Воно має формувати у молоді ціннісні орієнтири відповідно до національних традицій і характеру та глибокої релігійності. Педагогічне кредо Григорія Ващенка зосереджене в тезі, згідно з якою головним для українця є «служба Богові й Батьківщині». Окрім суспільно-політичної, організаторської і викладацької роботи, Г. Г. Ващенко провадить і суто наукові дослідження, значно розширюючи сферу своїх педагогічних інтересів. Він розробляє питання теорії національного морального виховання та шляхи можливого реформування системи освіти в Україні.

Книга стала основним підручником для вихователів, і на її ідеях формувався світогляд української молоді в світі, за межами України.

Адресована педагогічним кадрам України, є першою з серії праць видатного українського вченого, педагога і психолога. На її сторінках автор проекту «Система освіти самостійної України» та інших досліджень з проблем виховання молоді будує виховний ідеал, що відповідає психічним та природним властивостям української людини.

Серед найзначніших праць ученого часів еміграції заслуговують на увагу такі: «Виховання волі і характеру» (ч. 1 – 1952; ч. 2 – 1957), «Роль релігії в житті людства і релігійне виховання молоді» (1954), «Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру» (1956), «За здорову і свідому українську родину» (1959-1960), «Мораль християнства і комуністична» (1962) та ін. Ці твори та «Виховний ідеал» разом із етико-естетичною добіркою («Виховна роль мистецтва», 1955–1956; «Основи естетичного виховання», 1956; «Основи естетичного ідеалу», 1960) становлять певний курс теорії виховання, яка відповідає, на думку автора, традиціям і духовності українського народу і має стати основою плекання свідомих патріотів, носіїв християнського виховного ідеалу. «Традиційним ідеалом, – пише Г. Г. Ващенко, – треба визнати той, що витримав іспит історії, який найбільш відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості і у творах кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу».

У книжці «Виховання волі і характеру» автор ґрунтовно висвітлював багато важливих і актуальних питань. А саме: процес виховання любові до Батьківщини, здорового патріотизму, чесності й принциповості, мужності та героїзму, дисциплінованості, пошани до батьків і старших.

Різнобічним знанням історії розвитку освітньої галузі і культури, використанням великого обсягу документального матеріалу позначаються історико-педагогічні та культурологічні праці вченого. Це – «Український ренесанс XX століття» (1953), «Психологія в СРСР» (1953) «Педагогічна наука в СССР (Яничар А. С. Макаренко – найбільший совєтський педагог)» (1955), «Освіта і виховання молоді в СРСР» (1959). Цим та іншим історико-педагогічним екскурсам притаманні гострокритичне антикомуністичне забарвлення і релігійний ригоризм, внаслідок чого вони хибують тенденційністю багатьох авторських оцінок, передусім – висвітлення радянської доби, а частково і сприйняття західноєвропейського досвіду.

Книга «Український ренесанс XX-го століття» присвячена творчим шуканням української інтелігенції в умовах НЕПу й українізації.

Виховання молодого українського покоління Г. Ващенко бачив тільки в єдності з духовністю свого народу, що заснована на вірі в Бога. Разом з цим формувався світогляд української людини як ідеалістичний. Матеріалізм як філософія є чужим для української духовності. Тому період СРСР з його матеріалізмом і атеїзмом автор вважає насильством над духовністю українського народу. 

У шостому томі творів «Спогади. Статті» (1878-1967) вміщено спогади вченого, переважно з часів намагань розбудувати українську освіту і національне виховання в умовах доби визвольних змагань (1917-1920 рр.) та перших років радянської влади, а також публіцистичні статті, написані у 50-х роках. Видання підготовлене в рамках науково-освітніх програм Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенко та Інституту українознавства МОН України. Адресоване широкій науково-педагогічній та освітянській громадськості. З педагогічної спадщини Григорія Ващенка стає очевидним той великий вплив, який справили на нього філософські ідеї Григорія Сковороди, етнопедагогічні погляди К. Д. Ушинського, патріотичні твори Шевченка. Широка обізнаність із досягненнями світової педагогічної думки, заглибленість у дослідження етнотрадицій та етнопсихологічних особливостей українців дали йому змогу продовжити й розвинути вітчизняну педагогічну традицію.
Великий творчий доробок Ващенка, який містить різноаспектні, але завжди національні за духом педагогічні праці, свідчить про його непересічну роль в історії української педагогічної думки.

Як зазначив його прихильник, академік, професор М. Стельмахович: «Завдяки своїй невтомній праці, педагогічній і громадській діяльності, Григорій Ващенко залишив глибокий слід у галузі педагогіки, психології, українознавства та богослов’я. Весь його життєвий шлях і творчість пройняті палкою любов’ю до України й українства, базовані на службі Богові й Україні. То й пам'ять в українського народу, й славу він заслужив невмирущі».

Видатний український педагог і психолог зі світовим ім’ям Григорій Ващенко залишив нащадкам велику духовну спадщину. За кордоном, де вчений прожив 22 роки, його наукові твори добре відомі. Але зміст його політичного світогляду, антирадянські настрої і глибока релігійність сьогодні неоднозначно оцінюються і тлумачаться педагогами й науковцями.

Красовська Т.М.,
завідуюча відділом зберігання та реставрації бібліотечних фондів;
Мироненко Р.М.,
провідний бібліотекар відділу зберігання та реставрації бібліотечних фондів.

Література

1. Астаф’єва О.Г., Астаф’єва М.М. Ващенко Григорій Григорович // Енциклопедія Сучасної України. – Т. 4. – Київ.: Інститут енциклопедичних досліджень, 2005. – С. 169 – 170.
2. Ващенко Г.Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994. – 191 с.
3. Ващенко Г.Г. Виховання волі і характеру. – Лондон: Вид-во спілки укр.. молоді, 1952. – 256 с.
4. Ващенко Г.Г. Розвиток радянської педагогіки і школи // Визвольний шлях. – 1965. - № 3. – С. 283 – 294; № 4. – С. 379 – 391.; № 7-8. – С. 763 – 774.
5. Ващенко Г.Г. Твори. – Т. 6. – Спогади. Статті. – К.: Школяр, 2006. – 464 с.
6. Ващенко Г.Г. Український ренесанс XX-го століття. – Торонто: На варті, 1953. – 80 с.
7. Коваль О. Григорій Ващенко: людина – педагог – державник // Дивослово. – 1996. – № 4. – с. 51 – 54.
8. Марочко В.І. Ващенко Григорій Григорович // Енциклопедія історії України. – Т. 1. – К.: Наукова думка. – С. 451-452.
9. Романюк Я. Видатний педагог Григорій Ващенко // Визвольний шлях. – 2003. –  № 4. – С. 66 – 70.

Календарь событий

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Библиотека работает
с 9:00 до 18:00
пятница – выходной день
последний понедельник месяца –
санитарний день