Михайло Руденко. Зізнання в любові

Поема про пісню

Михайло Руденко. Поема про пісню

(Моїм односельцям присвячується)


Гомером, звісно, я не стану, —
Не той талант, не ті часи.
Проте й співать не перестану,
Любити буду доостану
Пісні чарівної краси.

Почуті мною на світанні,
Десь біля витоків струмка,
Вони влилися, як вітання,
Ввійшли уроками пізнання
В розкриту душу малюка.

 Засяяли такі красоти,
Яких ніде більш не знайти;
Яка глибінь, які висоти,
А скільки сонця, чистоти.

А скільки свіжості нічної,
Що пахне травами степів,
А скільки щирості людської,
Що не знайдеться й берегів.

Так, я щасливий, що дитинство
Пройшло в полоні у пісень,
Що рідна пісня українська
Бриніла в душах у людей
У навіть той трагічний день.

Чи бачив сам, чи уявилось,
Чи хто зі старших дав цей план,-
Але, клянусь, що не приснилось
А з тайників душі пробилось
І освітилось, як екран:

Куди не глянеш — люди, люди,
Людський розлив понад Дніпром,
Жінки заплакані повсюди —
Тут не одне, видать, село

Прийшло до пристані сьогодні,—
Бо онде в ряд стоять вози,
А коні, стомлені й голодні,
Не відчуваючи грози,
Жують овес з обротьок повних.

Он гармоніст, кривий на ногу,
В шаленім відчаї душі
Гармошку рве і гне у бога...
Бо не по ньому та дорога,
Куди ідуть товариші.

А то стої... — чомусь упала,
Здається, мати трьох синів.
Ніхто й не чув, щоби ридала,
А бач, зомліло серце їй.

А он стоїть, напевне, тато —
Двох діточок на руки взяв,
Пухкенькі білі рученята
Обвили шию татуся.

А перед ними молодичка,
Великі очі аж кричать,
Кричить душа у степовички,
А губи зціплені мовчать.

 І раптом —- лунко і заклично
Гудок розлігся над Дніпром...
І заридали степовички,
На груди впавши тим, кого

Родили, пестили, ласкали,
Над ким ночей недосипали,
Тим, з ким при місяці стояли...
Тепер від серця відривали.

 «Віддать кінці», — команду  чути,
І судно пристань покида.
«Не багатьом сюди вернутись»,—
Шепнула берегу вода.

Як зараз, в сонячній блакиті,
Я бачу білий пароплав.
На нім — мужчини, горем вбиті,
Стоять, печаллю оповиті,
Мов хто життя від них забрав.

А угорі, аж біля рубки,
Відразу видно — смільчаки,
Плече в плече, на плечі руки,
Серця звільнивши від розпуки,
Стоять три в ряд степовики.

І раптом звідти, з пароплава,
Від трьох отих степовиків,
Звилась у небо пісня брава
Незламним духом козаків:

 «Ой там, ой там, ой там за Дунаєм,
Та за синім Дунаєм
Молодець гуляє, молодець гуляє...»

Обличчя бранців прояснилось,
Печаль відкинувши за борт,
Вони ту пісню підхопили,
І пролунав такий акорд,
Аж все здригнулося довкола:

 «На свою Вкраїну, та на свою Україну
Ще раз подивлюся, ще раз подивлюся...»

 І залились жінки сльозами
З дітьми малими на руках,
А пароплав з чоловіками
Все далі, далі, наче птах
Відносив тих, що хліб ростили,
Косили трави, до війни,
Сім'ї опорою служили...
Ой, чи повернеться хто з них?

читати далі

 

 

Календар подій

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день