Ресурси бібліотеки > Нові надходження > Видатні постаті та події України > Степан Скрипник (Мстислав) – 120 років від дня народження

Степан Скрипник (Мстислав) – 120 років від дня народження

Всі новини
10.04.2018

Кілька десятиліть тому його характеризували як «петлюрівсько-шляхетсько-гестапівського годованця» та буржуазно-націоналістичного зрадника. Сьогодні ж його називають «Божим помазаником для України... духовним лідером нації», «однією з найвизначніших постатей ХХ століття, Великим Сином України, який усе своє життя присвятив служінню українському народові та його Церкві».

Святійший Патріарх Мстислав (у мирі Степан Іванович Скрипник) народився 10 квітня 1898 р. у Полтаві. Батько його – Іван Скрипник – походив із козаків Миргородського полку. Мати – з полтавського козацького роду, рідна сестра Симона Петлюри. Дитячі та юнацькі роки Владика провів у рідному місті Полтаві, де й закінчив Першу класичну гімназію. У формуванні світогляду Степана велику роль відіграли православні традиції. Серед його найближчих родичів було чимало духовних осіб: двоюрідний дядько-священномученик Сильвестр (Ольшевський) став архієпископом Омським, прадід Олексій (у чернецтві Аркадій) був фундатором Іонинського скиту в Києві, бабуся матері ігуменя Антонія та її внучка Гавриїла заснували Покровський монастир біля Феодосії. Крім того, дід і батько були в Полтаві старостами цвинтарної й Воскресенської церков відповідно.

Та сам Степан на зорі своєї юності, вочевидь, не мріяв про духовний сан. Дотримуючись традицій свого козацького роду, він обрав військову кар’єру. Після гімназії вступив до військової школи прапорщиків в Оренбурзі. Революційні події 1917 року й відродження України захопили його у свій вир. 1917-1921 роки Степан Скрипник провів переважно в діючих частинах Української армії, у 1918 році він бере участь у поході Запорізької дивізії в Крим. У липні 1918 року арештований німцями разом із С.Петлюрою, просидів у Київській Лук’янівській в’язниці понад чотири місяці. Після звільнення знову з’являється у фронтових частинах, аж до поранення в березні 1919 року. Після шпиталю хорунжий С. Скрипник переходить до Похідної канцелярії Головного отамана військ УНР і перебуває там аж до 1921 року.

Після війни потрапив до табору інтернованих у м. Каліш, де займався культурно-освітньою роботою. Звільнившись із табору, осів у Луцьку, бажаючи жити і працювати серед свого народу, але восени 1922 року польська поліція заарештувала його за громадсько-просвітницьку діяльність і виселила з Волині. С. Скрипник переїздить до Галичини і працює там у системі кооперації.

У 1930 р. обраний послом польського сейму, захищав національні права українців у Польщі. Брав участь у церковному та громадському житті Волині й Холмщини. Крім того, С. Скрипник був постійним членом президії в Товаристві ім. Петра Могили в Луцьку, був засновником і головою товариства «Українська школа» в Рівному.

У 1940 р. Степан Скрипник був заступником голови Холмської Єпархіяльної Ради, на чолі якої був Митрополит Іларіон. А восени 1941 р. його було обрано заступником голови Української Церковної Ради на Волині та зв’язковим цієї Ради зі Всеукраїнською Церковною Радою в Києві. У квітні 1942 р. прийняв сан священика, згодом – чернецтво, у травні 1942 р. висвячений на єпископа Переяславської Української Православної Автокефальної церкви.

Від червня 1942 року починає Владика Мстислав їздити Україною – відвідує Переяславщину, Кременчук, Лубни, Хорол, рідну Полтаву, Харків... У серпні німецька окупаційна влада забороняє Владиці Мстиславу служити й навіть перебувати в Київському генерал-губернаторстві як на лівому, так і на правому березі Дніпра. За непослух отримує наказ виїхати геть. І так безнастанні заборони, переїзди – аж до жовтня, коли Владику німці арештовують у Рівному, везуть до в’язниці гестапо в Чернігові, а звідти до такої самої в’язниці в Прилуках, де він перебуває аж до весни 1943 р. Звідки його перевозять до Києва, де нарешті звільняють наприкінці квітня, але забороняють виїздити поза межі Києва і правити богослужіння.

Далі Владика продовжує виконувати доручення Митрополита Полікарпа – супроводити через Австрію й Німеччину евакуйоване духовенство з родинами та пізніше розміщувати всіх у більш безпечних місцях.

Навесні 1947 р. Собор Єпископів УАПЦ підніс Владику Мстислава до сану Архієпископа, а восени того ж року він виїхав до Канади, щоб там очолити УАПЦ. Три роки працював Владика – як  Архієпископ Вінніпега і всієї Канади. Згодом він перейшов до Української Православної церкви США (1950 р.).

Найбільшим досягненням Мстислава в ті часи вважається побудова «Українського Єрусалима», або «Українського пантеону», у Баунд-Бруці біля Нью-Йорка. Відтоді тут постав осередок усього життя Української Православної церкви США. Сюди перенесено консисторію та інші духовні установи. У 1950-х роках у Баунд-Бруці постав величний храм – Церква-пам’ятник, а біля нього відкрито православний цвинтар, на якому знайшли вічний спочинок визначні українські діячі, у тому числі з Полтавщини: А.Левицький, Н.Городовенко, М.Степаненко, С.Лазуренко. До комплексу також увійшли: музей, бібліотека, архів, видавництво з друкарнею, українська православна семінарія.

По смерті митрополитів Іоана (у 1971) та Никанора (у 1969) очолив УПЦ у США, а також діаспору в Європі та Австралії.

У 1963 і 1971 рр. зустрічався з Константинопольським Патріархом, домагався повернення УПЦ прав, якими вона користувалась до 1686 р. (екзархат у складі Константинопольського патріархату).

На початку 1976 року виступив на захист українського священика, радянського політичного в'язня, отця Василя Романюка (майбутнього патріарха Володимира), який демонстративно вийшов з-під ієрархії Російської православної церкви і оголосив про перехід до ієрархії УАПЦ.

Підтримував рух в Україні за відродження Української Автокефальної Православної Церкви, який почався в 1988 році, після святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України.

Із відродженням української державності в 1990 році митрополит Мстислав спрямовує всі свої сили та досвід на відновлення УАПЦ в Україні. 1990 року на Помісному соборі УАПЦ в Києві 92-річний митрополит Мстислав був обраний першим патріархом Київським і всієї України. Доля судила саме цій, немічній фізично, але сильній духовно людині, очолити перше в історії України патріарше управління Православною церквою. Дивовижною була енергія, з якою патріарх Мстислав на десятому десятку свого життя брався за справу відродження Української Православної церкви в нашій державі. Вже сам факт, що за три роки свого патріаршества Патріарх вісім раз відвідував Україну і подовгу тут працював – говорить сам за себе.

Помер Святійший Патріарх 11 червня 1993 року на 96-му році життя у канадському місті Ґрімсбі. Похований у крипті собору святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, США.

 

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.

Смирнов Андрій. Мстислав (Скрипник): громадсько-політичний і церковний діяч, 1930-1944 [Текст] : монографія/ А. Смирнов; наук. ред. В. Трофимович, худож. оформ. М. Леонович - К. : Смолоскип, 2009. - Бібліогр.: с.199-220 та в прим. наприкінці розд. - Дод.: с.221-316. - Імен. покажч.: с.317-324. - 324, [2] с.,

Ткачук Андрiй Платонович. Мстислав - Патріарх київський і всієї України: ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ/ ТКАЧУК; ПЕТРIВ - К. : ПБП "ФОТОВІДЕОСЕРВІС", 1993. - 64 c - (Бібліотека українця)





Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день