Ресурси бібліотеки > Видатні постаті та події України > Василь Барка – 110 років від дня народження

Василь Барка – 110 років від дня народження

Всі новини
16.07.2018

Його творчість належить до елітної культури. Її варто осягати поступово, невеликими дозами, як читається, наприклад, Біблія, як приймаються хворими дорогі, але дуже якісні ліки... Вона ніколи не буде читатися «широким загалом», та це й не потрібно. Досить того, що світло від неї неодмінно розливатиметься в нашій свідомості й довкола, непомітно зцілюючи душі.

16 липня виповнюється 100 років від дня народження поета, прозаїка й публіциста українського зарубіжжя Василя Костянтиновича Барки (1908-2003). Його справжнє прізвище – Очерет. Він родом із Полтавщини, з села Солониця Лубенського повіту. Батько Василя воював дві війни в козачих частинах царської армії. Після поранень та контузій осів удома. Мав хату на відлюдді, над Ромоданівським шляхом. Це той шлях, де розбишакував Чіпка в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли..?». Там, справді, місця неспокійні: старий Очерет іноді мусив ночами відстрілюватися від розбійних ватаг. Він мав трьох синів. Oбоє cтарші – інженери. Іван потім прийняв сан священика, а Олександр робив згодом аерофотозйомку узбережжя Льодовитого океану. Менший, Василь, закінчив три класи початкової школи. В 1917 році вступив до Лубенського духовного училища.  Улюбленим предметом Василя Барки стала література. Хлопець захопився творчістю Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, Ф.Достоєвського, М.Коцюбинського, В.Стефаника. Також займався вивченням марксизму, та «красиві» теорії не задовольнили серце письменника.

Після закінчення педтехнікуму вчителював на Донбасі. Звідти через конфлікт із партійним начальством утік на Кавказ. Там навчався в педінституті на факультеті філології. У Краснодарі познайомився з красунею-черкешенкою (адигейкою) Натхо Довлетхан. Одружилися 1932-го, наступного року народився син Юрій. Натхо писала п'єси, стала директором театрального технікуму, вчилася на режисера в Москві, грала в театрі в Майкопі. А Василь захистив у Москві кандидатську дисертацію про стильові особливості «Божественної комедії» Данте.

У літературі дебютував 1930 року. Перші свої вірші Василь послав Тичині, і, на радісне здивування юнака, він надрукував їх в «Червоному шляху» – найбільшому в той час періодичному журналі в УРСР (Тичина редагував відділ поезії). Ця перша підтримка в літературному колі надала сил Барці як поету. Він був вдячний долі за те, що саме Павло Тичина, віршами якого так захоплювався, став його «покровителем», першим визнав його талант. Митець запам'ятав це на все життя і потім, коли доля занесла його за тисячі кілометрів від України, стежив за досягненнями свого вчителя в поезії. 

У тому ж 1930 р. в м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи». Але «Літературна газета» звинуватила його у виявах «класово ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Василя Барку примусили публічно при всіх каятися на зборах РАПП (Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив).

Друга книжка Василя Барки «Цехи» виходить також у Харкові у 1932 р., вона «ідеологічно правильна», цілком на «виробничі сюжети». Вірші цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі «Красноліт», де письменник був у «творчому відрядженні». Та після цього писати на замовлення поет облишив, тому обирає «добровільне поетичне мовчання», але продовжує творити «для себе». На жаль, всі ці твори загинули під час війни. При тому В.Барка був цілком правовірним радянським інтелігентом. Коли почалася війна з Гітлером, пішов в ополчення, хоча за станом здоров'я міг і не піти.

Ополченців поспішно приєднали до регулярної армії, але не озброїли. Німці розколошматили їхню частину. У ніч на 10 серпня 1942 року поранений Барка опинився на окупованій території. Дороги назад не було: Сталін тоді оголосив ворогами солдатів, які не з власної волі зосталися по тому боці фронту.

На початку 1943 року Василь Очерет востаннє бачив свою сім'ю: його мобілізували на роботу до Німеччини. Саме там, в охопленому пожежами й розбомбленому Берліні, поет знову почав писати вірші. У тому пеклі він повірив у Бога та прокляв свою попередню віру в комунізм. Тому Барка любив перефразований афоризм Сковороди: «Світ упіймав мене – але не втримав!».

По закінченні війни спробував нелегально перейти французький кордон, за що французи його ув'язнили. Утім, ненадовго, бо він їх переконав, що любить їхню літературу. Зрештою на початку 1950-х опинився в США. Працював ким доведеться і – писав.

Велика й різноманітна спадщина В.Барки є яскравою сторінкою української літератури. За жанрами це: поетичні збірки «Шляхи» (1930), «Цехи» (1932), «Апостоли» (1946), «Білий світ» (1947), «Псалом голубиного поля» (1958), тощо; драматична поема «Кавказ» (1993); роман у віршах «Свідок для сонця шестикрилих» (1981); прозові твори – «Рай» (1953), «Жовтий князь» (1963), «Спокутник і ключі землі» (1992) та ін.

Його перу належать також збірки статей «Жайворонкові джерела» (1958) і «Земля садівничих» (1977); переклади українською мовою «Апокаліпсису» (1963), «Короля Ліра» Шекспіра (1969), фрагментів «Божественної комедії» Данте (1978). Усі ці твори Василь Барка вважав найголовнішими у своєму художньому доробку.

Василь Барка останні три роки свого життя хворів, розбитий паралічем, немічний, втративши сили з надмірної праці. Самітній, в будинку для людей похилого віку, серед чужого оточення помер 11 квітня 2003 року в Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка), як нуждар і каліка. Він любив оселю «Верховина», власність Українського Братського Союзу, де серед гірської природи прожив 32 роки, де написав більшість своїх творів.

«Я щасливий, бо написав твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть

значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому».

Василь БАРКА

          Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.

 

     Про нього:

Барка Василь. Жовтокняжий довірочник / В. Барка // Березіль. – 2009. – N3/4. – С. 74-107.

Барка Василь. Скорботна подорож / В. Барка; редагування Є. Федоренко // Українознавство. – 2009. – N 1. – С. 41-47.

 

     Його твори:

Барка Василь Костянтинович. Вершник неба: Есе/ В.К. Барка; іл. Бурак С. – Львів : Монастир Монахiв Студитського Уставу; Вид. вiд. "Свiчадо", 1998. – 152 c.

Барка Василь Костянтинович. Жовтий князь [Текст] : повість/ В.К. Барка; передм. В.К. Барка. – Л. : Червона Калина, 1998. – Друк. за вид. "Б-ка "Сучасності", Мюнхен–Нью-Йорк, 1962 р. – 279, [1] с.

Барка Василь Костянтинович. Поезія [Текст] / В.К. Барка; уклад. А.Я. Бельдій – К. : Наук. думка, 2000. – 304 с. – (Бібліотека школяра). 

Барка Василь Костянтинович. Правда Кобзаря [Текст] / В.К. Барка; Т-во укр. мови ім. Тараса Шевченка у США; післямова Я.О. Поліщук. – Рівне : Б. в., 2002. – У підготовці вид. приймали участь: Рівн. ООТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка, Рівн. М(Н)ОТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка, Рівн. ОО "Меморіал" ім. В. Стуса. – 319 с.

Барка Василь Костянтинович. Рай [Текст] : роман / В.К. Барка; обкл. Ю. Соловiй – Джерсi-Ситi (Нью-Йорк) : Свобода, 1953. – 308, [1] с.

Барка Василь Костянтинович. Спокутник і ключі землі [Текст] : роман-притча / В.К. Барка; іл. Ю. Чайка – К. : Вид-во "Орій" при УКСП "Кобза", 1992. – Усі права застережені за авт. – 428 с. 

 





Календар подій

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день