Шановні користувачі! У серпні та вересні поточного року відбувається оновлення нашого інформаційного ресурсу, тому можливі тимчасові технічні складнощі у користуванні сайтом
Просимо вибачення за незручності
Головна Ресурси бібліотеки Видатні постаті та події України Олена Апанович – 100 років від дня народження

Олена Апанович – 100 років від дня народження

09.09.2019

Історик, дослідниця історії України козацької доби, козацького літописання, фахівець у галузях історіоґрафії, джерелознавства, археоґрафії, книгознавства, рукописної книги, марґіналістики, історіософ, журналістка, просвітянка, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, була однією з представників «реформістської» версії в дослідженнях історії запорозького козацтва, яка опозиціювала «офіційній» парадигмі в українській радянській історичній науці. Вона стала однією із когорти тих працьовитих і відданих своєму фаху вчених, які виявили мужність не йти на жодні ідейні компроміси та угоди із компартійним диктатом у добу загального панування тоталітаризму в Україні.

Олена Михайлівна Апанович народилася 9 вересня 1919 р. у місті Мелекесі Симбірської губернії. Батько був залізничником, білорусом за походженням, мати – з польського шляхетського роду Бортновських. У 1936 році блискуче закінчила середню школу в Харкові (у шкільній характеристиці стояв красномовний запис: «за здібностями – видатна») й вступила до Всесоюзного комуністичного інституту журналістики в Москві. Та згодом інститут було ліквідовано, а його викладачів репресовано. Олену Михайлівну переведено до Харківського педінституту, який вона закінчила у 1941 р. за фахом «російська мова та література». Під час війни була в евакуації в Казахстані, Башкирії, де працювала в Держнаркомздраві, а потім – у Башрадіокомітеті. В Україну змогла повернутися лише в травні 1944 р. З цього часу до кінця життя жила і працювала у Києві.

У період 1944-1950 років була науковим, старшим науковим співробітником, начальником відділу давніх актів Центрального державного історичного архіву УРСР, де, за її словами, «просто закохалася в українське козацтво». З 1950 до 1972 р. працювала в Інституті історії України в Києві.

В її життєвому і творчому шляху виділяється три періоди: І – сер. 1950-их – поч. 1970-их; II – 1972 – кін.1980-их; III – 1990-ті роки.

Друга половина 60-их – початок 70-их pp. у творчості О. Апанович була особливим періодом. Саме тоді вона з величезним ентузіазмом на великому духовному піднесенні зайнялась підготовчою роботою з увіковічення пам'ятних місць запорозького козацтва і створення на о. Хортиця державного заповідника, історико-меморіального комплексу, присвяченого запорозькому козацтву, про що була навіть відповідна постанова Ради міністрів УРСР від 8 березня 1965 р. Олена Михайлівна ще в 1951 р. взяла участь в археологічних експедиціях по місцях колишніх Запорозьких Січей, затоплених згодом рукотворним Каховським водосховищем. Проводила облік і класифікацію пам'ятних місць України, які пов'язані з історією українського козацтва, його визвольних змагань.

Плідна праця у напрямку дослідження історії запорозького козацтва знайшла яскравий вплив у двох монографіях: «Запорозька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії: 50-70-і роки ХVІІІ ст.» (К., 1961) та «Збройні сили України першої половини ХVІІІ ст.» (К., 1969). То було справді нове і вагоме слово у козакознавстві. У цих книгах, особливо у другій, авторка обґрунтувала концептуальну тезу про те, що збройні сили України, навіть в умовах колоніального наступу Російської імперії, яка використовувала козаків у своїх загарбницьких цілях і водночас поступово позбавляла самостійності, зберігали серйозний мілітарний потенціал, забезпечили багато в чому перемоги над Османською імперією, врешті залишилися важливою ознакою Української держави. Книга «Збройні сили…», хоча й була видана малим накладом (3000 примірників), дістала високу оцінку науковців. Водночас це видання було єдиним після довгих років солідним і об'єктивним дослідженням історії запорозького козацтва, чого українська історична наука не знала з 20-х років. Книга стала бестселером, вона миттєво розійшлася, її без перебільшення прочитали всі свідомі українці, вона зробила ім'я О. М. Апанович відомим по всій Україні.

Та після арештів інтеліґенції 1972 р. та ідеологічного погрому козацтво стало «ідеологічним криміналом» і книжка була вилучена з бібліотек, на неї було заборонено покликатися, імיя Апанович було вилучено з історіоґрафії. Слава козацької берегині обернулася у вересні 1972 р. наказом № 152 директора Інституту історії УРСР академіка А. Скаби про звільнення Олени Михайлівни з Інституту історії АН УРСР, відлученням від будь-якої громадської роботи, фактичною забороною публікуватися. Перед тим голова профспілки інституту на зборах сказав про Апанович, що це «сорняк, який треба виривати з корінням».

З труднощами вдалося влаштуватися у відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. Апанович повернулася до архівної роботи, зробила описи багатьох фондів, досліджувала історію створення в 1918 р. Всенародної бібліотеки України (нині ЦНБ), працювала в галузі книгознавства. Олена Михайлівна написала найважчу частину історії Академії наук України – про період її створення в 1918 р., але питання про її як співавтора вирішувалося в КГБ: залишили, аби показати Заходові, що Апанович публікується. До середини 1987 р. публікувалися лише поодинокі її статті, але лише в Москві чи Ленінграді.

У творчому житті О. Апанович виділяється й початок 90-х pp., який характеризувався певною еволюцією поглядів і поверненням до улюбленої козацької тематики. Її історико-художні (науково-літературні) книжки «Розповіді про запорозьких козаків» (1991), «Гетьмани України і кошові Запорозької Січі» (1993), «Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність» (1994) були відзначені Державною премією ім. Т.Шевченка 1994 р. У 1995 р. їй присуджено премію Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів.

Крім цього, Олена Апанович у 1998 році видала монографію – першу синтетичну працю про Чортомлицьку Запорозьку Січ, яка до сьогодні залишається єдиною науковою студією в українській історичній науці про це козацьке утворення.

Також вона виступила науковим консультантом і співавтором у підготовці сценаріїв серії науково-популярних фільмів з історії козацтва: «Не пропала їхня слава», «Гомоніла Україна», «Козак Мамай», «Слава і біда України», «Анатема», «Рід Розумовських», «Останній гетьман», «Райські острови Сагайдачного», «Козацькі могили» тощо, а також двох повнометражних фільмів «Ще є час» та «Чорна долина».

Нею написано сценарій театралізованої вистави «Гетьмани – будівничі української культури: Петро Конашевич-Сагайдачний та Іван Мазепа» (К., 1993).

Таким чином, внесок О. Апанович у вивчення проблем історії козацтва в Україні є безперечно значним, а її наукова творчість заслуговує спеціальних історіографічних досліджень.

Померла Олена Михайлівна 21 лютого 2000 року і була похована на Байковому цвинтарі в Києві (ділянка 49а).

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.

Про неї:

  • Дмитрієнко, М. Ф. 80-річчя від дня народження О. М. Апанович [Текст] / М. Ф. Дмитрієнко // Український історичний журнал. – 1999. – №5. – С. 71-86.
  • Солонська, Н. Олена Апанович [Текст] / Н. Солонська // Бібліотечний вісник. – 1994. – №4. – С. 26-28.
  • Українки в історії [Текст] / С. Андрусів [та ін.] ; редкол.: М. Богачевська-Хомяк [та ін.], за ред. В. Борисенко. – К. : Либідь, 2004. – 328 с. : ілюстр. – Список ілюстр.: с.324.

ЇЇ твори:

  • Олена Михайлівна Апанович [Текст] : бiблiогр. покажч. : до 80-рiччя вiд дня народж. i 55-рiччя наук. дiяльн. / Нац. акад. наук України, Ін-т рукопису, Ін-т історії України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; упоряд. С. Даневич. – К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. – 79 с.

Календар подій

       1
2 3 4 5 678
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 242526272829
30      
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день