Головна Ресурси бібліотеки Видатні постаті та події України Симон Петлюра – 140 років від дня народження

Симон Петлюра – 140 років від дня народження

10.05.2019

У політиці взагалі, а особливо – в критичні моменти життя нації, велику роль відіграє особистий авторитет провідників, яким маси вірять, за якими йдуть часто на тяжку й криваву боротьбу. Провідник – не той, що хоробро вирішує проблеми на папері, проповідує «революцію» або «диктатуру» із затишного кабінету. Дійсний вождь – той, хто з відвагою й дерзанням думки з’єднує ще й моральну відвагу, яка йому велить не кидати поля бою, поки ще йде боротьба, не ховатися за чужі спини, а, в разі потреби, собою давати приклад іншим.

Таким був Симон Васильович Петлюра – голова Директорії УНР, Головний Отаман війська УНР, талановитий журналіст, публіцист, редактор, літературний критик.

Народився Симон Петлюра у Полтаві 10 (22) травня 1879 року. У віці 13 років розпочав навчання: спочатку в церковнопарафіяльній школі, згодом у Полтавській духовній семінарії (1895-1901). У 1900 році вступив до лав Революційної Української Партії. З тих пір почалася його активна партійна діяльність. У 1901 році його відрахували за організацію таємної студентської групи й революційну пропаганду соціалістичного руху. Ховаючись від поліції, Петлюра виїхав на Кубань в Єкатеринодар, де працював учителем, і створив революційну групу «Чорноморська громада». У 1904 році його заарештували за поширення листівок, але через кілька місяців звільнили «на поруки». Вийшовши на волю, Петлюра виїхав у Київ, а потім у Львів, де редагував партійні видання – «Праця» й «Селянин». Журналістикою майбутній глава української держави займався й у Петербурзі – видавав щомісячник «Вільна Україна», а заради хліба насущного служив на приватному транспортному підприємстві. Потім він перебрався до Москви, редагував журнал «Українське життя» і працював скромним бухгалтером. Видатний російський академік Ф.Корш під час перебування Петлюри в Москві сказав: «Українці самі не знають, хто серед них перебуває. Вони думають, що Петлюра – видатний редактор, патріот, суспільний діяч... Це все правда, але не повна правда. Петлюра безмірно вище того, що про нього думають. Він – з породи вождів, з того тіста, що колись в старовину закладали династії, а в наш демократичний час стають національними героями: бути йому вождем народу українського. Така його доля». Життя підтвердило слова російського академіка.

Навесні 1917 року С.Петлюра був призначений головою Українського Військового Комітету Західного фронту і, як його делеґат, взяв участь у І Всеукраїнському з'їзді в Києві (18-21 травня 1917р.), де був обраний головою Українського Генерального Військового Комітету. З утворенням Центральної Ради у червні 1917р. Симон Петлюра став її Генеральним секретарем військових справ. Уся його енергія була спрямована тоді на створення українських збройних сил. За його безпосередньої участі з полонених українських січових стрільців було сформовано окрему військову частину – Курінь Січових Стрільців під командуванням Є.Коновальця, який пізніше відіграв визначну роль у національно-визвольній боротьбі за незалежність України.

Але цими його діями в уряді Центральної Ради були задоволені не всі. Проти виступив глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко, що вважав достатнім сформувати міліцію. Наприкінці того ж року Симон Петлюра вийшов з уряду й організував Гайдамацький кіш Слобідської України, що став на захист молодої республіки проти російсько-більшовицької агресії. Це військове формування відіграло вирішальну роль у ліквідації більшовицького повстання проти Центральної Ради і тривалий час залишалося одним з найбоєздатніших в Армії УНР. До речі, саме завдяки Петлюрі захоплені на «Арсеналі» полонені уникли розстрілу. Київський історик і журналіст Ярослав Тинченко у своїх дослідженнях наводить слова очевидців, які розповідали, що Симон Васильович вискочив перед кулеметами гайдамак і закричав: «Це ж робітники! Серед них, може бути, є багато несвідомих українців, і ви їх хочете розстріляти? Я цього не дозволю, першу кулю в мене!».

Після гетьманського перевороту (квітень 1918р.) Петлюра очолив Київське Губернське Земство і Всеукраїнський Союз Земств. На цьому посту він був заарештований гетьманським урядом і після чотиримісячного ув'язнення переїхав до Білої Церкви, де очолив повстанські війська, які урочисто увійшли до Києва в грудні 1918 року, ознаменувавши цим ліквідацію держави П.Скоропадського і відновлення УНР.

З  9 травня 1919р. по 10 листопада 1920р. Симон Васильович – голова Директорії УНР. У складі Директорії він перебував від першого до останнього дня її існування і протягом десяти місяців очолював збройну боротьбу за волю та незалежність свого народу.

У жовтні 1919 року в результаті вкрай несприятливої зовнішньополітичної та військової ситуації українська армія опинилася під загрозою знищення, тому було вирішено продовжити визвольну боротьбу партизанськими методами. Знесилене українське військо під командуванням М.Омеляновича-Павленка вирушило у легендарний Зимовий похід запіллям ворога, який тривав до травня 1920р. За весь рейд Армія УНР пройшла 2500км і провела більш як 50 успішних боїв.

Зимовий похід Армії УНР є однією з найгероїчніших сторінок національно-визвольних змагань 1917-1921рр., взірцем незламної віри в свої ідеали.

Ще однією непересічною історичною подією того часу стало проголошення 22 січня 1919 року Акту Злуки УНР і ЗУНР.

Намагаючись вивести Україну з міжнародної ізоляції, Симон Петлюра був змушений піти на укладення між УНР і Польщею угоди про спільні дії проти Червоної Армії. Однак ставка на цей союз не виправдала себе – польський уряд, зрадивши союзників, фактично залишив українське військо наодинці з більшовиками. Після тяжких боїв на теренах України армія УНР мусила відступити за р.Збруч і наприкінці листопада 1920р. була інтернована польською владою.

Спочатку С.Петлюра з Урядом перебував у Тарнові, згодом під прибраним прізвищем – у Варшаві. Після того, як більшовицька влада зажадала, щоб Польща видала його більшовикам, він переїхав до Будапешту, відтак – до Відня і Женеви, а наприкінці 1924р. – до Парижу, де керував діяльністю екзильного уряду УНР і заснував тижневик «Тризуб».

25 травня 1926 року постріли більшовицького агента С.Шварцбарда, який нібито помстився за членів сім’ї, убитих в період єврейських погромів, обірвали життя незламного борця за незалежність України – Симона Петлюри. І хоча слідство (яке тривало понад 16 місяців) та обвинувачення не висунули жодних переконливих доказів особистої причетності Петлюри до погромів та його антисемітських нахилів, вбивцю було виправдано.

Похований Симон Петлюра на кладовищі Монпарнас у Парижі. У день похорону 40 польських генералів стали на коліна в костелі у Варшаві.

Слова ж лідера українського визвольного руху 1917-1921 років, пройняті оптимізмом і вірою в майбутнє України, й донині надихають українських патріотів, які продовжили його справу – стали на захист рідної землі: «Ти переможеш, Великий Народе Мученику, і переможеш не для того, щоб підбивати під себе чужі, не наші землі. Ти переможеш для спокійного будування могутньої держави України, для щасливої праці поколінь майбутніх. Спадуть віковічні кайдани з стомлених рук твоїх, спадуть ганебні пута з величної постаті рідної матері – України. Минуть жахливі криваві роки боротьби, і невпинна праця синів твоїх загоїть рани кривавої руїни, дасть пишні скарби для всіх народів світу, дасть спокій і щастя Великій, Вільній Самостійній Україні».

 

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.

Про нього:

Губарець Василь. Симон Петлюра на еміграції / В. Губарець // Пам'ять століть. Україна. - 2009. - N3/4. - С. 171-178 - Бібліогр. наприкінці ст.

Зінкевич Роман Дмитрович. Українсько-польсько-радянська війна 1920 року: С. Петлюра і Ю. Пілсудський / Р.Д. Зінкевич // Молодий вчений. - 2017. - N 3, ч. 2. - С. 173-178 - Бібліогр. наприкінці ст.

Іванис Василь. Симон Петлюра – Президент України, 1879-1926 [Текст] / В. Іванис. - Торонто (Канада) : накладом "5-ї станицi Союзу Бувших Укр. Воякiв", 1952. - Бібліогр. в підрядк. прим. - 255, [3] c.

Кульчицький Станіслав. Чи був шанс виграти? / С. Кульчицький // Український тиждень. - 2018. - N 9/10. - С. 50-52.

Піскун В.М. С. Петлюра як політичний лідер УНР в умовах еміграції: міжнародний і український контексти: До 130-річчя від дня народження Симона Петлюри / В.М. Піскун // Український історичний журнал. - 2009. - N3. - С. 4-14. - Бібліогр. наприкінці ст.

Шелест Володимир. Симон Петлюра – людина і державник: (10.05.1879 – 25.05.1926) / В. Шелест // Новий шлях. - 1997. - N 1. - С. 37-48.

 Його твори:

Петлюра Симон Васильович. Московська воша: оповід. дядька Семена про те, як москов. воші їдять Україну та що з ними треба робити / С.В. Петлюра. - К. : ПБП "Фотовідеосервіс", 1993. - 79 c. - (Бібліотека українця).

ПЕТЛЮРА СИМОН. Душа нашого народу: Статті про Т.Г. ШЕВЧЕНКА / С. Петлюра. - Х. : ОКО, 1991. - 18 c.

Петлюра Симон. Народе український!: до Дня Соборності України / С. Петлюра; А. Лівицький // Воля і Батьківщина. - 2009. - N1/2. - С. 33-35.

Петлюра Симон Васильович. Статті [Текст] / С.В. Петлюра; упоряд. О.О. Климчук, ред. М.Н. Москаленко. - К. : Дніпро, 1993. - Бібліогр. в прим.: с. 334-339. - 340, [1] с.

 

Календар подій

     1 23
4 5 6 7 8 9 10
11 12 1314151617
18192021222324
252627282930 
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день