Ресурси бібліотеки > Наші видання > Творча майстерня > Творча майстерня. Випуск 4 > "У нього кожне слово - це перлина, це праця, це натхнення, це людина"

"У нього кожне слово - це перлина, це праця, це натхнення, це людина"

“У нього кожне слово - це перлина, це праця, це натхнення, це людина”
Вечір-портрет М.Т.Рильського
(З нагоди 110 річчя від дня народження)
 
Оформлення: книжкова виставка «Слова повинні буть покірні чуттям і помислам твоїм»; святково прибраний зал, на сцені портрети М.Рильського у колі друзів, рідних; напис “У слові рідному велика сила є, що розбива граніт і золото кує М.Рильський”; стіл з квітами.
 
(Звучить спокійна мелодія.)
(З’являються ведучі.)
 
Ведучий 1.2005 рік об’явлено роком Максима Тадейовича Рильського, адже у цьому році виповнюється 110 років від дня народження геніального письменника, перекладача, літературознавця, фольклориста.
 
Ведучий 2. Перед вами збірки віршів і поем великого українського поета. Прочитати ці збірки - значить увійти в неповторний і живий поетичний світ, де ніби в казковому лісі, переплітається коріння й гілля образів, дум, почуттів, поривань і злетів автора. Все життя М.Рильського віддане рідному народові. Степан Крижанівський сказав: «Він був поетом, що ніколи не спинявся на досягнутому, а завжди йшов уперед».
 
Ведучий 1. Про Рильського як про письменника написано багато, проте писатимуть ще й ще. Час не тільки не зітре його натхненної творчості, але й надасть їй нового життя. І сьогодні хочеться розповісти вам про Максима Рильського як про живого нашого сучасника.
 
Ведучий 2. Він - поет, вчений, громадський діяч - один з титанів української культури. Радість творчої праці, глибокий патріотизм, ясне світосприймання - все це було притаманне йому. Щирість — це безперечна властивість М.Рильського.
  
Читець
        Майстрові Максимові
Ви знаєте, що значить світлих слів
Не скаламучена прозорість.
Ви чуєте, як вруниться посів,
Нового вірша ніжна прорість,
 
І стоїте, мов чуйний польовод,
Над обширом не витоптаним мови,
Яку зробив і викохав народ
Для сяєва і розцвіту, й любові.
 
І ви це сяйво несете в собі,
Як торжество й життя, твориме
В великій, світлій, радісній сівбі,
Де щедрий майстре - Ви, Максиме!
 
Ведучий 1. Максим Тадейович Рильський народився в Києві в 1895 році. Його батько був відомим українським громадським діячем, ученим-етнографом. Саме він навчив п’ятирічного сина читати українською мовою, яка на той час зазнавала утисків і заборон царського уряду. Мати була простою селянкою. Зростав Максим у селі під Києвом, грався з сільськими хлопчаками, тому й знав злигодні їхнього життя.
 
Ведучий 2. Великий вплив на формування світогляду майбутнього поета мав композитор М.В.Лисенко. У роки перебування у приватній гімназії, Рильський на все життя полюбив Шевченка, Пушкіна, Міцкевича.
 
Ведучий 1. Писати вірші М.Рильський почав із 7 років, і все набуте в гімназії з світової літератури відбивалось в його ранній ліриці. Йому було лише 15 років, коли в Києві вийшла перша книжка його поезії «На білих островах»(1910). У молодого поета була вже широта бачення світу, він запливав «на білих островах» своєї уяви в далекі країни. Із першої ж збірки Максим Рильський показав себе як поет витонченої класичної форми.
Ось один з таких віршів. Вслухайтесь: у ньому глибокий зміст, а написаний він 15-річним юнаком.
 
Читець
                   Шлях
Шлях без краю лежить... а над шляхом — імла,
Шлях камінням укритий, тернистий,
І життя на той шлях вже мене посила.
Чи дійду ж до кінця його чесний і чистий?
 
Чи в знемозі впаду, притулюсь до землі
І брехнею й неправдою вкриюсь.
Чи дійду до мети з потом я на чолі
І сльозами утіхи умиюсь?
 
Як впаду і скажу, що не маю снаги, -
Чи хто буде мене рятувати.
Як почнуть кепкувать з мене злі вороги, -
Чи хто буде і з них кепкувати?
 
Чи я сам одиноко і сумно піду,
І зневірюсь в меті, і заплачу,
А чи друзів таки на шляху тім знайду
І надію і в інших побачу?!
  
Ведучий 1. Молодість, шукаючи повноти життя, має властивість скаржитися на невдоволення й пориватися з усією силою та енергією на подвиги й великі звершення. В ранніх збірках Рильського всі ці мотиви існують. Брак життєвого досвіду змушує юного поета вдаватися до книжної мудрості, до надбань великих майстрів поезії. Авторові здається, що він може жити на витворених уявою островах. Проте в нього надто життєлюбна вдача; його прихильність до простих земних радощів, до природи й людей така міцна.
 
Читець
Цвітуть бузки, садок біліє
І тихо ронить пелюстки,
Напівзабуте знову мріє,
Як помах милої руки.
 
У небі вітер кучерявий
Колише теплую блакить,
І на землі гойдає трави,
І затихає, й знов шумить.
 
І раптом схоплює на крила
Хвилясті співи журавлів, -
І давня казка, вічно мила,
Зринає крізь хвилястий спів.    
 
Ведучий 2. Після закінчення гімназії М.Рильський поступив у Київський університет на медичний факультет, та невдовзі перейшов на історико-філологічний, бо насправді, він був природжений філолог. Для нього мова - це велике духовне надбання, його гордість. Наслідуючи свого батька, який і вивчив його рідній мові, з глибокою пошаною пише вірш «Мова».
 
Читець
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
 
Прислухайтесь як океан співає -
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
 
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Поет порівнює мову з океаном, могутнім і грізним під час бурі, але на дні якого під час затишшя можна побачити коштовні перлини -слова.
 
Ведучий 1. Максим Рильський у своїх віршах описував красу української землі. Рідна земля - найдорожчий скарб народу, любов до неї надихає на подвиг, зігріває душу, допомагає у важкі часи. Поет палко любить природу краю, як живу істоту. Описує він ліс у вірші «Розмова з другом».
 
Ведучий 2. З глибокою шаною звертається М.Рильський до друга - ліса: «ти рости на втіху людям,... бережи наші світлі ріки, що полям несуть вологу...» Письменник, вдячний природі за допомогу, закликає людей віддячити «за кожну деревину, що піде на будови».
 
(Під музику звучить вірш М.Рильського)
 
Читець
Ліс, або, як серби кажуть, шума, -
Це не просто сосни та дуби:
Не одна там народилась дума,
Повна щастя, ніжності, журби.
 
Він співа то грізно, то шовково,
Як морська безсмертна глибина, -
Не одно ж там розцвілося слово,
Запалала пісня не одна.
 
Гомонить він з вечора до рання
Незглибимий, як людське життя.
Не одно там виникло кохання,
Не одно змужніло там дитя.
 
Як війна крилом своїм багряним
Отінила злото наших нив, -
Він давав притулок партизанам,
Він бійців поранених живив.
 
З хмарами він дружбу вічну має,
Приятель дощам він голубим, -
І в пшеничнім пишнім урожаї
Лісовий таїться сизий дим.
 
Той, хто любить паростки кленові,
Хто діброви молоді ростить,
Сам достоїн людської любові,
Бо живе й працює - для століть!    
 
Ведучий 1. Вона приходить, коли однієї неповторної миті стежки двох перетинаються і зливаються воєдино. Тоді їх погляди зустрічаються, а серця завмирають від хвилювання. Вона - це любов! «В пісні я буду виливать любов і розпач мій тяжкий», - казав М.Рильський. Кришталева чаша життя, наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її - значить навіки зранити гострими скалками душу, затоптати ніжну квітку. Пелюстки таких квіток, свіжі і прив’ялі, вранішні і вечірні, торкнувшись поетичного таланту багатьох митців слова, не залишили байдужими і Максима Рильського.
 
(Під спокійну мелодію звучить вірш “Як ідеш ти...”)
 
Читець
Як ідеш ти білою тропою
І зимове сонце блисне враз,
Як над широчінню сніговою
За алмазом спалахне алмаз,
 
Як зненацька у людській розмові
Дружній голос душу стрепене,
Як заблисне в посмішці раптовій
Юне личко, - спогадай мене!
 
Спогадай, бо сивина навчила
Кожну мить хорошу берегти.
Думаєш, таких ще буде сила! -
Ой, гляди, не ошукайся ти!
 
Все записуй в серці молодому,
Буде це як знахідка тобі,
Коли в старість прийдеш, як додому,
Як у гавань тиху по плавбі!...
 
Ведучий 2. Значне місце займають вірші на тему кохання у збірках «Синя далечінь», «Крізь бурю і сніг», а особливо у збірці «Під осінніми зорями». Це вже були зрілі поезії, бо писала їх молода людина, яка вже пізнала справжню любов.
 
Читець
Я так тебе люблю, що не втримаю сліз,
В молитві хиляться потомлені коліна,
Я так тебе люблю, що білий шум беріз
І небо голубе для мене домовина.
 
У тузі за чарами чистого кохання М.Рильський створює фантастичний образ жінки-царівни, яка поєднує в собі риси його ідеалу.
 
Ведучий 1. Поет ставить кохання поряд з такими філософськими категоріями, як життя і смерть. Зазирнувши у минуле, сивоглавий автор у сонетах, об’єднаних спільною назвою «Вірність», високо оцінює звичайне, перевірене роками почуття до дружини.
 
Читець
Ти друг. Ти вірність, ти жона і мати,
О, бачиш! Син наш під вікном біжить
.. .люблю тебе. Не можу розлюбить.
 
(Звучить музика воєнних років)
 
Ведучий 2. Роки Великої Вітчизняної війни. Тут Максим Тадейович проявляє свою любов до українського народу, він палко вірить у перемогу і стверджує, що люди вмирають, але народ безсмертний. У ті важкі часи поет, котрому довелося покинути рідну землю й евакуюватися до Уфи, створив «Слово про рідну матір», яке назавжди залишиться пам’ятником високого патріотичного почуття, виразом любові до Батьківщини.
 
Читець
Гримить Дніпро, шумить Сула,
Озвались голосом Карпати,
І клич подільського села
В Путивлі сивому чувати.
Чи совам зборкати орла?
Чи правду кривді подолати?
 
Ведучий 1. Лірика періоду війни виявляла почуття поета громадянина, патріота - любов до поневоленої, але нескореної України та глибоку ненависть до її окупантів.
Повернувшись в Україну в квітні 1944 року, поет знов у вирі життя. У перше післявоєнне десятиліття він працював з неослабною енергією. Виходять одна за одною нові книжки «Мости»(1948), «Братерство»(1950), «Ранок нашої Вітчизни»(1953), «Сад над морем»(1955), у яких провідними є мотиви боротьби за мир, теми творчої праці.
 
Ведучий 2. Народжується нова портретна галерея, де, крім великих учених, поетів, артистів, героями віршів виступають інженери, зоотехніки, колгоспники, лісоруби. Разом з тим слід сказати, що початок того десятиріччя не був легкий для поета, його твори піддавалися критиці. Мужня людина, М.Рильський не підупав духом у ті роки. Відкидаючи несправедливі докори, він уважно дослухався до слушних критичних порад. Доробок того десятиріччя засвічує, що поет у натхненній творчій праці продовжував своє неухильне сходження на вершини мистецтва слова.
 
Читець
                    Дві сили
Дві сили на землі: одна зорить в минуле,
Їй рабство - п’єдестал, брехня - підпора їй,
А перед другою - пісень всесвітніх гули,
Сади майбутнього і творчості прибій.
Одна - це гніт і кров, це визиск і неволя,
Продажа й купля це, омана, смерть і тлін,
А друга - чесний труд у дружбі світлочолій,
Горіння сміливе і сяйво верховин.
Одна - це та, що світ ще вчора багрянила,
Це — глум напасників, це — зрадницька війна.
За вірність і за мир повстала друга сила.
Хвилини кожної росте й росте вона.
Одна, для чорних діл розплющуючи атом,
В руїни все жадає обернуть,
А думка другої труда свойого святом
В безмір’я осяйне освітлює нам путь.
 
Ведучий 1. Те, що встиг зробити М.Рильський за останнє десятиріччя свого життя, було справжнім творчим подвигом і заслуговує назви нового етапу в його художньому розвитку. За останні десять років вийшли його книги «Троянда і виноград», «Далекі небосхили», «Зимові записи», «В затінку жайворонка», «Про людину, для людини», «Про мистецтво».
Остання подорож, яку здійснив поет у країну прекрасного, - цикл «Таємниця осіннього листя». Його можна розглядати як поетичний заповіт, особливо вірш «Що я ненавиджу і що я люблю»
 
Читець
Я ненавиджу брехню
У всякій одежі, -
В розкішній та пишній найбільше, -
Самовдоволену тупість,
Хоч би й носила вона
В золотих обідках окуляри,
Метушливість, хапливість, крикливість,
Заздрість і себелюбство,
Гучними словами прикриті,
Очі, презирливо змружені,
Жиром огидним заплилі,
Вуха, заткнуті ватою
Супроти вітру і горя людського,
Зраду й підлоту
З очима блудливими,
Фарисейство і лицемір’я
У личині моральності строгої...
Я ненавиджу!
 
Речі прості і чисті люблю я:
Серце, для друзів одкрите,
Розум до інших уважний,
Працю, що світ звеселяє,
Потиск руки мозолястої,
Сині світанки над водами,
Шум у лісі зелений і шум золотий,
Спів солов’їний і пісню людську.
Скромну шипшину і горду троянду.
Мужність і вірність,
Народ і народи –
Я люблю.
 
Ведучий 2. М.Рильський відомий як продовжувач і захисник традицій. І разом з тим кожному ясно, що Рильський - поет-новатор; інакше б він не став всіма визнаним видатним представником новаторського мистецтва. Він успадкував від своїх великих учителів — Шевченка, Пушкіна, Міцкевича — широкий погляд на життя, епічне відчуття часу і цілісності світу, наслідував їх громадськість, глибину думки і щирість, перевершене відчуття гармонії, правди, краси. М.Рильський був поетом глибоко національним у своєму життєлюбстві, в гуморі, в любові до мови, думи, пісні, з повагою до людини, до її труда.
 
Ведучий 1. Рильський був титаном праці як в оригінальній поетичній, так і в перекладацькій творчості. Здійснені ним високо досконалі переклади становлять близько половини його літературної спадщини. Він збагатив культуру українського народу перекладами Пушкіна, Міцкевича, Вольтера та інших класиків світової літератури.
 
Ведучий 2. Смерть поета 24 липня 1964 року обірвала його пісню на найвищій ноті. Але це був тільки неминучий перехід від фізичного існування до безсмертя. В пам’яті народу, в літературі, в мистецтві, в науці він продовжує жити, бо живуть і продовжують служити людям створенні ним нев’янучі художні цінності.
До вашої уваги вірш Івана Драча «Стоколос», що присвячений М.Рильському.
 
Читець
       Стоколос
Згоре слово як сльоза.
Холоне солов’їне соло.
Та до сльози сльозу знизав –
Стоколос нації, стоголос.
 
Сто голосіння білих уст
До крові збитих, до скорботи
(А глузд, живісінький Прокруст,
Надію прагне побороти)...
 
Крізь сонячний, крізь карий світ,
Крізь грім - солодкий і солоний –
Процокотить за вами вслід
Табун вишнево-чорних коней
 
Поезій ваших... Гей, диви,
Чи спинимось, коли в тумані
Чиясь вогниста голова
Погасне на коні буланім?
 
Гей, ні... До гриви припаду,
В пориві мертвому, до гриви:
Іржи мій коню! На біду
Твоє іржання чорнобриве...
 
Ведучий 1. Максим Рильський пройшов великий і складний шлях творчого розвитку. Від позицій «чистого мистецтва», які були властиві його дожовтневій та частково післяжовтневій творчості, М.Рильський прийшов до реалізму. До активної участі поетичним словом.
Сам поет писав: «Розумна й строга школа життя... зробила з мене те, ким я є нині: літератора, який вважає себе передусім слугою народу».
 
Ведучий 2. Незламна молодість - це суттєва риса поезії М.Рильського; молодість - це головна риса світосприймання українських людей, що виявляється в їх оптимістичному світосприйманні, невсипучій творчій енергії, світлій вірі в майбутнє торжество правди. Про самого себе автор в 1943 році пише:
 
Скоро край і п’ятому десятку,
І юнацький пал не до лиця...
Але так хотілось би - спочатку,
І - признаться щиро - без кінця!
 
І ми сподіваємось, що ця любов до життя назавжди буде однією з найпривабливіших ознак поезії Максима Рильського. Коли ви прочитаєте його вірші, то ця любов до життя прийде і до вас, і озорить і вашу душу.
 
Ведучий 1. 20 томів М.Рильського навічно стали на сторожі нашої духовності, а сам він — Максим Золоте Серце — відійшов у безсмертя живою легендою, людиною, осяяною Мудрістю і шляхетною Честю. Життя його поета, перекладача, академіка, громадського діяча, розбудовника рідної культури - життя, не тільки увінчане найвищим лауреатством, а й пересипане колючими тернами - взірець служіння Україні, своєму народові, з яким ділив радощі й горе. Трагедія нашого народу, у вир якої його кинув тоталітарний режим, не обминула і долі Максима Тадейовича, що не раз відчував на собі подих приреченості. Система, приневоливши митця бути її одописцем, не могла простити незнищенного в ньому українства та його розпросторення животворящим Словом на весь народ.
 
Склала Зубенко В.О., головний бібліотекар відділу обслуговування Цюрупинської центральноїбібліотеки

Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день