"З чужих морів до рідної землі"
(літературний вечір до 85-ї річниці від дня народження К. Г. Кудієвського)


(Святково прибрана зала. На сцені портрет Кудієвського К. Г. Виходять ведучі)
 
Ведучий 1: Відомо, що книги, як і люди, по-різному приходять у наше життя, і знайомство з ними, як і з людьми, буває особливо своєчасним, буває запізнілим і тоді, зустрівшись з книгою, шкодуєш, що ця зустріч так припізнилася, що ти зміг би взяти так багато безцінного вантажу, який став би твоїм духовним досвідом.
 
Ведучий 2: Костянтин Гнатович Кудієвський народився 23 березня 1923 року саме у такій місцевості - в Олешка (теперішньому Цюрупинську), на Херсонщині, де з давніх-давен гуртувалися мореплавці, рибалки, козаки, взагалі усі, хто прагнув небезпечної долі й щедрих випробувань морем, сміливістю, ризиком, де народжувалися і зростали люди енергійної, діяльної вдачі.
 
Ведучий 1: За покликанням Кудієвський був морелюбом. Це і визначило його життєві дороги і творчі цінності, художні уподобання і людські якості. На морі та з образом моря письменник пройшов майже повну шкалу випробувань — мужністю і війною, працевідданістю і літературою, гідністю і духовною стійкістю.
 
Ведучий 2:     Звісна річ, шлях у велику літературу був позначений
пошуком, майстром-повістярем і романістом став наш земляк не відразу. Виявляється, Кудієвський писав не тільки величезної глибини прозу, а і друкував у пресі вірші. Послухайте його вірш "Уходят ветераны на покой...", написаний автором у 1986 році.
    
Читець:       Уходят ветераны на покой...
Кто на заслуженный, а кто на вечный.
А наш ручей уже не быстротечный:
Чем дальше - тем становится рекой.
Уходят ветераны на покой...
Скитальцы и властители морей -
Комбриги, командиры и комдивы.
Жизнь промелькнула, будто чудо-диво,
Без тихих бухт и долгих якорей.
Прогрохотала, словно ледоход...
На плечи ношу взваливали смело,
Без громких слов свое творили дело
И первыми из строя — шаг вперед.
Пути на всех широтах пролегли,
От хладных финских вод до Антарктиды.
Всех континентов созерцали виды,
Водили в океанах корабли.
Среди морских бесчисленных дорог
Пусть будет свято наше поколенье,
Познавшее и взлет и озаренье,
И пониманье, что такое долг.
 
Ведучий 1: Війну Костянтин Кудієвський зустрів вісімнадцятирічним юнаком-курсантом Одеської військово-морської спецшколи. Попереду були вогняна молодість, морські та сухопутні бої, служба на військових кораблях. Попереду були романтична стривоженість морською тематикою, прагнення осмислити особистий воєнний досвід у різноманітних художніх жанрах: оповіданнях, повістях, кіносценаріях, романах, плідна журналістська діяльність.
 
Ведучий 2: Війна й біль, війна й море рано ввійшли у свідомість письменника. Він воював під Москвою у складі 84-ої Окремої бригади морської піхоти, був поранений, після одужання 1942 року його направляють до Вищого військово-морського училища
ім. М.В. Фрунзе. Бойову практику й стажування Кудієвський проходив на кораблях Чорноморського флоту. Закінчив навчання майбутній письменник у Вищому військово-морському училищі в 1946 році, після чого, будучи офіцером, проходив службу на Північному флоті. Він дослужився до чина капітана третього рангу, а після публікації 1954 року своєї першої книжки пішов у відставку, активно зайнявся  письменницькою діяльністю. Але все одно він залишився моряком, бо віднині писав лише про море. Писав Кудієвський російською мовою, але всі його твори доводять: він істинно український письменник, яких у нас не так багато.
 
Ведучий 1: Першою з'являється у світ збірка оповідань "Североморцы" (1954). Через три роки - романтична повість "Обганяющая ветер" (1957), яка одразу привернула увагу читачів. А слідом за ними, з деяким інтервалом, друкуються: повість "Водоросли цветут в глубинах", роман-легенда "Песня синих морей", "Лунные ночи" (1964), "Назовите ураган "Марией" (1967), "Падающий иней" (1969), "Легенда о Летучем голландце" (1979), "Окнами в звёзды" (1989), "Линкор "Амазонка" (1994),повісті й оповідання "Вечера в тени парусов". Не менше враження на глядачів справляють і кінофільми, поставлені за його сценаріями. Поміж них слід виділити стрічку "Три доби після безсмертя", в якій автор з глибоким ліризмом змальовує пам'ятні події героїчної оборони Севастополя. У творчості Кудієвського тісно переплелися мужність, поезія і романтика. Недарма літературознавець М. Логвиненко назвав письменника романтиком моря.
 
Ведучий 2: Щирий по натурі, Костянтин Кудієвський був відвертим і в бесідах. Він довіряв співрозмовникові, як і читачеві, не лише свої думки, а й почуття.
 
Ведучий 1: Костянтин Кудієвський писав: "У рідних місцях буваю, на жаль, рідко..., а як хотілося б приїхати в Цюрупинськ на все літо, побродити босоніж у плавнях... Все якось не вдається, ... приїзди мої надто короткі, ледве встигаєш побачитися з друзями, забігти в рідну школу, постояти на кладовищі біля дорогих серцю могил..."
 
Ведучий 2: "Якщо говорити відверто, то не минає і тижня, щоб мені не наснились розлогі зелень-океани плавнів, далекі і світлі обрії над Дніпровським гирлом, верби над єриками..., рідне подвір'я у піні бузку... Після таких снів ніби п'янієш. Підеш на берег Дніпра і дивишся, як мимо Києва повільно тече вода у далекі краї дитинства".
 
Ведучий 1: Він дуже любив своє місто, свою рідну Нижню вулицю, річку, лимани, ліси й піщані кучугури і - наші зорі. У його книжках - наш край і наші люди, наша природа і навіть наше повітря.
 
Ведучий 2: Так склалась письменницька доля Костянтина Гнатовича, що він завжди у своїх творах повертався до рідних місць. Відповідь тут проста - ці місця були йому аж надто дорогі. А що вже край наш колоритний - то він так і проситься на книжкову сторінку, а що вже люди цікаві, самобутні - то їм саме й місце серед головних героїв. Уявіть картини, що змальовані з творів Кудієвського "Летние сны в зимние ночи"та "Окнами в звёзды".
 
Ведучий 1: "Солнце в Песочинске всходит за Маркуциным берегом, если утро встречать на пристани". Письменник зразу вводить нас у світ Цюрупинська. Хіба що назва йому дана інша - Пісочинськ. А Маркуцин берег - он він, отам, де козацька криниця, нашими сучасниками не збережена, і це також одна з наших бід, яку, однак, сприймаємо як факт.
"Площадь, где когда-то высилась церковь, обступили новые трехэтажные здания": школы, райкома партии (райдержадміністрація), универмага  с отделами продуктовым, промтоварным, книготорговым пополам с канцелярским..., замкнул кольцо нарядный дворец культуры - просторный, светлый, вместительный, однако почему-то выходивший на площадь боком, будто капризно отвернулся, обидевшись на всех и все".
 
Ведучий 2: Впізнаєте? Звичайно ж, пізнаєте. Письменник не вважав за потрібне ні змінювати назв, ні переставляти "обстановку", настільки тут все оригінальне, що, здається, створене уявою автора.
Коли Костянтин Гнатович приїздив у Цюрупинськ, він завжди провідував друзів, а ще - школу. І нехай це було інше приміщення, не те, у якому він колись вчився, все одно школа була - його. І він був тут  своїм.
 
Слово надається учителю історії гімназії, де навчався К. Кудієвський.
 
Ведучий 1: Серед величних і прекрасних талантів, якими щедро наділений К.Кудієвський, є один особливий - талант дружби. Відношення Кудієвського до людей, близьких йому , земляків, залишилось в його творах. Це згадка про вірних друзів - Анатолія Шаталова, Євгенію Козицьку, Петра Мойсеєнка, Василя Лебєдєва .
 
Ведучий 2:   Послухайте уривок з твору Кудієвського "Окнами в звёзды".
"Врач Евгения Ивановна носила в девичестве птичью фамилию,  правда, отличную от названия речки [Чайка]. С тех пор, те, кто помнил, называл её, как в школьные годы, Женечкой-Пташкой. Жила она в детстве тоже на Нижней улице, в самом начале её, на развилке с Верхним переулком.
По войне Женечка-Пташка вернулась в родной Песочинск врачём. Работала хирургом: оперировала, моталась по району, её вызывали для неотложной помощи в любое время дня и ночи. Быть может постоянное дёргание, неодолимое желание выспаться и отдохнуть и надоумило переквалифицироваться, когда в бывшем Доме отдыха открылся районный тубдиспансер".
 
Ведучий 1: А ось і нове знайомство з Євгенією Іванівною Козицькою(дівоче прізвище Птахова) у романі "Женечка-Пташка":
"(Калган) был наслышан об увлечении Евгении Ивановны ткать ковры, но в первой же комнате растерялся: добрую половину ее занимал станок с недоткаными цветами, а во всю стену висел уже готовый ковер  красочный, с портретом Тараса Шевченко..."
 
Ведучий 2: Треба сказати, що автор не перебільшує. Килим з портретом Тараса Шевченка бачили сотні цюрупинців на виставці у будинку культури, і вишитий Євгенією Іванівною портрет Олександра Цюрупи зберігається у краєзнавчому музеї.
 
Ведучий 1: "А Калган вспомнил Анатолия Степановича, создавшего для родного городка этот памятник: ну кто бы мог до войны подумать, что из озорного паренька, заядлого рыболова, дневавшего и ночевавшего в плавнях, вырастет известный талантливый скульптор?" (про Шаталова Анатолія Степановича — скульптора).
 
Ведучий 2:   Друзі з теплотою відзивалися про свого товариша. Ось що писала Євгенія Козинська у "Віснику Олешшя" (1984):       
 
(Зачитати статтю "Фон Кудієвського")
 
Ведучий 1: І далі: "-Из нашего поколения песочинцев, кого не съела война, обнаружилось немало приметных людей: с одной Нижней улицы – конструктор, Ленинский лауреат (Лука Балашов), писатель (Костянтин Кудієвський), ты вот наша спасительница (Євгенія Іванівна працювала багато літ хірургом)..., а я превыше всего уважаю тебя да учителей Петра Павловича (Мойсеєнко, вчитель математики Цюрупинської середньої школи №1) и Василия Сергеевича (Лебідь - теж вчитель)". Автор знов - таки устами боцмана Калгана, називає імена дорогих йому людей.
 
Ведучий 2: Вчитуєшся у ці рядки і розумієш, звідки черпає своє натхнення письменник, що рухає ним, коли він працює над книгою, - любов до рідної землі. Цим високим патріотичним почуттям пройняті всі його твори і, насамперед, роман-легенда "Песня синих морей", у якому оспівано палке кохання молодого моряка Миколи Лаврухіна і ленінградської актриси Олени Річної. У роки Вітчизняної війни, у боротьбі з фашизмом вони захищають свою любов, яку ми сприймаємо як любов до Вітчизни. Згадайте лист Миколи до своєї коханої: "Люблю - і тому швидше хочу в окопи... Хочу в бій, безперервний і довгий, котрий закінчиться лише тоді, коли настане перемога. Це найкоротший шлях до зустрічі з тобою".
Для всех, кто честен, смел и прям, кто выстоит в борьбе.
Я зазвучу назло штормам, напомнив о себе,
О том, что мужество - в груди, о том, что есть земля,
О том ,что счастье — впереди: по курсу корабля!
Ці слова служать заспівом до роману - легенди "Песня синих морей" К. Кудієвського.
 
Ведучий 1: Ця ж схвильованість, глибокий ліризм і романтичність у змалюванні людських взаємин притаманні творам Кудієвського - повістям "Назовите ураган "Марией" і "Падающий иней".
 
Ведучий 2: Письменник мав особливу манеру письма. Ось що пише Костянтин Кудієвський про свій стиль: "Я люблю романтичний струмінь у літературі і вважаю, що саме Херсонщина наділила мене цією любов'ю і вплинула на вибір професії. До речі, чи замислювалися ви над тим, що майже усі письменники, життя яких так чи інакше пов'язане з Півднем України - Одесою, Херсоном, Миколаєвом, Кримом, - завжди вносили у реалізм риси романтизму?"
 
Ведучий 1: "Досить назвати такі імена, як Борис Лавреньов, Юрій Яновський, Микола Куліш, Едуард Багрицький, Костянтин Паустовський, Олесь Гончар, Валентин Катаєв, Олександр Грін, Сергеєв-Ценський, письменник - моряк Дмитро Лухманов, який до війни командував барком "Товариш". Ці приклади можна знайти і серед письменників нашого покоління, і я вважаю це закономірним явищем. Край, де змикаються море і степ, на все життя закохує у простір, у мужність, у сильні характери моряків і степовиків."
 
Ведучий 1: Костянтин Кудієвський - один із найяскравіших прозаїків Таврійської землі, а його творчість символізує невичерпність талановитого духу нашого краю. Ветеран війни, кавалер багатьох бойових орденів і лауреат літературних премій Костянтин Кудієвський помер в 1992 році у Києві, де і похований.
І хоча вже немає близьких друзів Кудієвського, але пам'ять живе в серцях тих, хто зустрічався з ним на літературних вечорах. В Цюрупинську є вулиця К.Кудієвського в районі пристані та вулиця Нижня, в музеї школи, де навчався наш земляк, зберігаються спогади про зустрічі з школярами, інтелігенцією міста. В бібліотеці на полицях чекає свого читача літературна спадщина К.Кудієвського.
 
Ведучий 2:    Пам'ять про Кудієвського жива і свідчення тому вірші, присвячені нашому земляку.
М.Братан "Хата, вікнами в зорі."
На крутім косогорі                
Під блакитним шатром         
Хата - вікнами в зорі            
Височить над Дніпром.
 
І приводять до хати
Незникомі сліди.                   
Тут бо мама і тато                
Вічним сном не збудить.      
 
У зажурі і зморі                    
На розхресті століть
Хата  вікнами в зорі
Непорушно стоїть.                 
Із прадавніх років                
При воротах тополі,              
Чорнобривці в садку.            
Згаслі радощі й болі            
На короткім віку.
                 
Хмари в небі прозорім,
День розлого сія.
Хата - вікнами в зорі -
Рідна пристань твоя.
На вселенські сторіки –
Незрівнянна, одна.
Ми відчалим навіки,
Буде ждати вона...
 
Ведучий 2: Хто не читав Кудієвського і вперше візьме   будь-який з його художніх творів, той матиме іще одного надійного друга на все життя. І нехай нікого не відлякує висока емоційність книг: все це від великої любові до своєї землі, до людей, які її населяють, до нас з вами.
 
Склала Зубенко В.О., зав.відділом обслуговування  Цюрупинської центральної бібліотеки

 

Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день