Про охорону праці

Закон України №2694-ХІІ від 14.10.1992 р.

(Із змінами та доповненнями)

(Витяг)

 

     Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітар­но-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоро­в’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

     Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалеж­но від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

     Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

     Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законо­давства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

 

Розділ II ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

     Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим но­рмативно-правовим актам з охорони праці.

     Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих ви­робничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

     Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності.

     Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устатку­вання та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що викорис­товуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

     Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, не­безпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт на­явності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

     На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устатку­вання органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником збері­гаються місце роботи, а також середній заробіток.

     На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забруд­ненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встанов­леними нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

     Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

     У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов’язаний замі­нити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захис­ту, мийних та знешкоджувальних, засобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

     Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, ви­давати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

     Забороняється застосування праці жінок на важких роботах І на роботах із шкідливими або небез­печними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і пере­міщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

     Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

 

Розділ ІІІ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

     Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

     Працівник зобов’язаний:

     дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в проце­сі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

     знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з ма­шинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колекти­вного та індивідуального захист;

     проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

     Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

     Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок робо­тодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

     Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку звань відпові­дних нормативно-правових актів з охорони праці.

     Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

     Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

     На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбача­ються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0, 2 відсотка від фонду оплати пралі.

     У колективному договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гаран­тій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також ком­плексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середови­ща, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, , професій­ного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.