✧ 1993 ✧

Громовенко Павло Федорович
(1941–1997)

Український актор,
майстер художнього слова

Павло Федорович народився у селянській родині 24 червня 1941 року в селі Хрещенівка Нововоронцовського (нині – Бериславський) району. Життєвий шлях хлопчика був тернистим. Уже в перший день його життя батька, Федора Парфентійовича, було мобілізовано на фронт. В роки Другої світової війни, у квітні 1944 року, він зник безвісти. Мама Павла, Галина Іванівна, 25 травня 1945 року, повертаючись з роботи, підірвалася на міні у полі. Павло з братом Анатолієм залишилися сиротами. Спочатку їх виховували дідусь з бабусею.

У 1947 році, у період голоду, діти перебували у дитячому будинку в районному центрі – селищі Нововоронцовка. У 1948 році рідня забрала Павла у Хрещенівку. Саме в рідному селі хлопчик пішов у перший клас семирічної школи. Навчався дуже добре. Після закінчення семирічки юнака забрав до себе дядько Дмитро Іванович Головко, який жив у сусідньому селі Золота Балка. Тут Павло закінчив середню школу.

Потім працював теслею, бетонником, вантажником на Донбасі та в м. Нікополі. Через деякий час поїхав на Південний Урал, в м. Орськ, де жив тоді його брат Анатолій. Саме тут, працюючи на заводі, він здобув професію електрозварника.

У 1961 році в Орську у театрі юного глядача було поставлено п'єсу «Назар Стодоля» українською мовою. Павло Громовенко зіграв у ній головну роль, проявивши свій талант актора. Того ж року юнак вступив на навчання на акторський факультет Київського театрального інституту (нині – Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого), який закінчив у 1966 році.

З цього часу П. Громовенко почав займатися улюбленою справою. Працював у Київському театрі оперети (1967–1969) (нині – Київський національний академічний театр оперети), Київському українському драматичному театрі імені І. Франка (1969–1977) (нині – Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка), Київській філармонії (з 1977 року) (нині – Національна філармонія України), на українському радіо і телебаченні. З 1987 року викладав у Київському театральному інституті (сучасний Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого).

Важливу роль у творчості Павла Федоровича посідала поезія Т. Г. Шевченка. Як «соціально шкідлива» була заборонена офіційними органами програма 1984 року «Ми не лукавили з тобою». До 175-річчя від дня народження Кобзаря Павло Громовенко підготував концертну програму «Та не однаково мені…». В ній Тарас Шевченко поставав як людина широкої ерудиції, європейський інтелігент, який все своє життя, помисли й талант присвятив своєму народові. Епіграфом моновистави Громовенка були рядки «Творив Тараса гнів, а не жура…» з поезії П. Гірника «Назавжди».

У 1993 році П. Громовенко був удостоєний Національної премії України ім. Тараса Шевченка за концертну програму «Та не однаково мені…» 1989–92 рр. Талановитий актор отримав почесні звання «Заслужений артист УРСР» (1985) та «Народний артист України» (1996).

Павло Федорович трагічно загинув унаслідок дорожньо-транспортної пригоди 18 жовтня 1997 року в м. Києві. Похований на Байковому кладовищі.

У квітні 2024 року в рідному селі актора одну із вулиць названо на його честь.