До його життя найбільше пасує слово «перший». Він один із перших українських академіків, перший директор Київського міського музею, автор проекту першого закону України про охорону пам'яток історії, культури й мистецтва (1918), програми створення національних і регіональних музеїв та музейної реформи в Україні на наукових засадах. Він очолював першу археологічну структуру в УАН – Комісію із складання археологічної карти України, створену 1919 р. Одним із перших в Україні застосував фотомистецтво для потреб науки та музейництва тощо.
Біляшівський Микола Федотович народився 24 жовтня 1867 року в м. Умані в сім’ї священника. Дитинство його минуло переважно в с. Острійках Білоцерківського повіту. Невдовзі сім'я переїхала до Києва.
Навчався у 2-й Київській гімназії. У гімназійні роки зацікавився українською старовиною. Історію в його класі викладав В. П. Науменко, в майбутньому редактор щомісячного історичного журналу «Киевская старина». Через інтерес до нумізматики став членом гуртка київських нумізматів. Тоді ж познайомився з директором Київського церковно-археологічного музею М. І. Петровим. Під його впливом розпочав перші «археологічні екскурсії для огляду церков».
Починаючи з 1887 р. досліджував археологічні пам’ятки на території Київщини, Волині та Поділля від кам’яного віку до раннього середньовіччя, вивчав нумізматику й історію українського козацтва. У 1887 р. на пропозицію В. Б. Антоновича взяв участь у розкопках давньоруського могильника неподалік Ягнятина. 1888 р. підготував перше самостійне дослідження «Монетные клады Киевской губернии». У 1889 р. здійснив розвідки й розкопки в околицях с. Монастирок, почав вивчати «дюнні стації» по узбережжю Дніпра. Протягом 1891-1893 рр. досліджував давньоруський комплекс пам’яток Княжа гора біля Канева. Ідентифікував тут літописне м. Родень, згадане в 980 р., окреслив його розміщення та планування. Знахідки із цього городища прикрашають колекції музеїв Києва, Чернігова, Москви, Парижа.
Паралельно закінчив юридичний факультет Київського університету св. Володимира (1890), Новоросійський університет в Одесі (1891) і природничий факультет Московського університету (1892-1893).
Після закінчення навчання працював у архівах Москви та Варшави, де виявив багато нових матеріалів з історії України.
У 1895 році Микола Біляшівський був запрошений бароном Ф. Штейнгелем для організації музею в с. Городок (нині село Рівненського району). Як науковий керівник музею з 1895 по 1916 pp., він розробляв його структуру, експозиції, напрямки діяльності, складав інструкції, анкети, програми для дослідників. Для поповнення фондів музею новими документами, колекціями, науковими відомостями М. Ф. Біляшівський обходив чимало населених пунктів Волині та Полісся. Особливо багато матеріалів принесли музею експедиції 1899 та 1900 рр. Зібраними надходженнями, науковими здобутками ділився Микола Федотович на сторінках «Археологической летописи Южной России», яка виходила під його редакцією і фактично його коштом у 1899–1905 рр. у Києві. Навколо журналу редактор згуртував багато науковців і краєзнавців-аматорів. Особливу вартість мали щорічні огляди археологічних досліджень і розкопок в Україні.
Під час першої російської революції 1905-1907 рр. Микола Федотович взяв участь у виборах до І Державної Думи Росії, в якій він став одним із ініціаторів створення «Українського клубу». Як засновник та керівник Київського кустарного товариства (1906), тривалий час був інспектором кустарно-промислових шкіл Київщини.
Основна діяльність ученого в 1917–1923 рр. була націлена на розбудову нових організаційних підвалин пам’ятко-охоронної та археологічної діяльності в Україні. З квітня 1917 р. став членом Центральної Ради. У березні 1917 р. призначений комісаром з охорони пам`яток Київської губернії, з вересня цього ж року очолив відділ музеїв і охорони пам`яток Генерального секретаріату. Після 1919 р. став на чолі етнографічної секції відділу мистецтв Народного комісаріату освіти УРСР. Працював у Кабінеті українського мистецтва, Етнографічній комісії АН УРСР, Етнографічному товаристві України та ін.
За період своєї творчої діяльності вчений повідомив про п’ять тисяч цінних знахідок на Княжій горі, написав близько 300 статей, записав багато народних пісень різних жанрів, загадок, прислів’їв і приказок, легенд і переказів, вертепних драм тощо; уклав українсько-російські діалектні словники волинських говірок.
Помер Микола Федотович у 1926 році в Києві. Згідно із заповітом похований у Каневі на Княжій горі. Архів ученого зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Горбик В. О. Біляшівський Микола Федотович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2003. – Т. 1 : А – В. – С. 294.
Ковалевська, О. О. Діяльність Миколи Біляшівського в роки Першої світової війни [Текст] : до 140-річчя від дня народження М. Ф. Біляшівського / О. О. Ковалевська // Український історичний журнал. – 2008. – № 2. – С. 119-128. - Бібліогр. у кінці ст.
Наумова, Н. Микола Федотович Біляшівський [Текст] / Н. Наумова // Чумацький шлях. – 2007. – № 5. – С. 12-15 : фото.
Оборонець національної культурної спадщини [Текст] : до 150-річчя від дня народження М. Біляшівського (1867-1926) / підгот. О. Рожнятовською // Дати і події : календар знамен. дат. – 2017. – № 2. – С. 73-76. – Бібліогр. наприкінці ст.
Попельницька, О. О. М. Ф. Біляшівський – перший директор національного музею історії України [Текст] : до 140-річчя від дня народження М. Ф. Біляшівського / О. О. Попельницька // Український історичний журнал. – 2008. – № 2. – С. 100-118. – Бібліогр. у кінці ст.
