Олег Кандиба (літературний псевдонім – О.Ольжич, в революційній боротьбі українського національного підпілля – просто Ольжич) народився у Житомирі 21 липня 1907 року. Прожив він тільки 37 років. Загинув у червні 1944-го в німецькому концентраційному таборі Заксенгаузен, де був закатований гестапівцями. Батько Олега Ольжича – поет українського національного відродження першої половини 20-го сторіччя Олександр Олесь. Тож не дивно, що в особі його сина в такій високій якості поєдналися такі різні вподобання.
Наукові матеріали молодого О.Ольжича здобули визнання передових спеціалістів археології й історії. У 1936 році його запросили до Риму для наукової співпраці з археології. Через два роки – до Гарвардського університету США читати курси лекцій з археології. Тут він заснував Український науковий інститут. Його наукові досягнення активно друкувалися в провідних журналах США, Австрії, Німеччини, Югославії та Англії. В 1937 році Ольжич розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, яка актуальна 
і сьогодні.
З юних років почав Олег і свою поетичну творчість: у 1935 році вийшла друком перша його збірка «Рінь», у 1940-му – збірка «Вежі», а посмертна збірка «Підзамчя» – у 1946 р. У поезії О.Ольжич осягнув вершини мистецької форми. Його поезія залишиться назавжди найсуттєвішим відродженням тієї доби в житті та культурі українського народу.
О.Ольжич був керівником Культурної Референтури Проводу Українських Націоналістів. За його керівництва ця Референтура осягнула свого найвищого розвитку.
Будучи членом національно-визвольного руху від наймолодших літ, Олег Ольжич ріс і підносився у цій винятково небезпечній діяльності аж до виконування обов’язків голови ПУН після арешту попереднього голови – полковника А.Мельника. Виконуючи ці обов’язки, він був заарештований гестапо у Львові 25 травня 1944 року. Ольжича ув'язнили у «бараці» Целленбау – окремому блоці для особливо важливих в'язнів на території концентраційного табору Заксенгаузен. Саме там, нічого не добившись від в’язня, під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944-го його закатувала гестапівська трійка (Вольф, Вірзінг, Шульц).
Єдине, що лишилося у коменданта Заксенгаузена, – це власноручна заява Ольжича, де він відмовляється від будь-якої співпраці з німцями, заявивши: «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били і будемо бити!».
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.
Про нього:
1977: Випуск присвячується творчості поета О.Ольжича. – 200 с.
Ковалів Юрій. Поетична історіософія Олега Ольжича / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2007. – №10. – С. 29-35. – Бібліогр. в підрядк. прим.
Колеснікова Таїсія. Збірка "Рінь" О.Ольжича – поетичний маніфест нового покоління борців за Україну / Т. Колеснікова // Українська мова і література в школі. – 2015. – № 5/6. – С. 49-54. – Бібліогр. наприкінці ст.
Регідайло Надія. Довге-предовге повернення Незнаного вояка в Україну: (До 100-річчя від дня народження Олега Ольжича) / Н. Регідайло // Вісник Книжкової палати. – 2007. – №7. – С. 49-51. – Бібліогр. в підрядк. прим.
Черченко Ю. Неопубліковані документи про Олега Ольжича (1937-1941 рр.) / Ю. Черченко // Історичний журнал. – 2007. – №5. – С. 111-124. – Бібліогр.: с.116.
Його твори:
Ольжич Олег. Дух руїни: по сторінках історії / О.Ольжич; упоряд. О.Зінкевич, післямова І.М.Дзюба, худож. оформ. У.Мельникова, ред. С.Нілова. – К. : Смолоскип, 2007. – До 100-річчя від дня народження О.Ольжича. – Бібліогр. в підрядк. прим. – 52 с.
Ольжич Олег. Незнаний вояк [Текст] = Безвестный воин / О.Ольжич; пер. В.Богуславська. – К., 2007. – 135 с.
Ольжич Олег. Величність [Текст] : поезії й поеми / О.Ольжич; ред. Т.Курпіта, вступ. сл. В.Державин. – Чікаго : Видано фондами 2 Від. ОДУ в Чікаго ім. О.Ольжича, 1969. – Контртитул англ. мовою. – 176 с.
та ін.
