Якщо спробувати описати цей твір трьома словами, то, напевно, це будуть: короткий, влучний, правдивий. Не дивлячись на малий обсяг (усього сто сторінок), ця алегорична казка відображає усю суть тоталітаризму СРСР. Є лише маленька різниця, головні герої – звірі. Та чи так вже вони відрізняються від людей, особливо, коли й самі отримують владу?
Господар ферми «Садиба», містер Джонс, не надто переймався своїм господарством. Тварини часто залишалися голодними, землю обробляли погано, тож і врожай був мізерним. Про прибутки не було навіть мови. Але таке господарювання завершилося в один день, і з цього моменту повноправними власниками всієї ферми стали тварини.
Починалося все добре і красиво: рівність у правах, намагання досягти кращих результатів, врахування думки всього тваринного «суспільства». Однак така ідилія тривала зовсім недовго. Коли до рук (у цьому випадку – до ратиць) потрапляє влада та можливість керувати іншими, все стає інакшим. Іншим став і кнур Наполеон. І незчулися мешканці ферми, як Тваринізм із його сімома настановами змінився на жорсткий тоталітаризм та диктатуру. І тут вже з’являється оте знамените «Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніше». Тобто усе, як у людей.
Ця книга має чи не найбільше варіантів україномовної назви серед усіх художніх видань: «Ферма „Рай для тварин“», «Скотоферма», «Скотохутір», «Хутір тварин». До речі, видання українською мовою стало другим іншомовним перекладом цього твору (першим був переклад німецькою). Але переклади бувають різні. Дуже радимо звернути увагу саме на цей момент перед читанням книги. Справа тут не лише у тім, що назви будуть різні. Деякі перекладачі змінюють (до того ж істотно) імена героїв, назви ферм, додають характерні нашій мові слова. І воно б то наче й нічого, зміст твору залишається, але при цьому книга все далі відходить від оригіналу. Але обирати, звісно ж, вам.
«Колгосп тварин» читається дуже легко, але для тих, хто жив за часів СРСР або ще сьогодні відчуває його наслідки, твір зовсім не видається казкою. Аж занадто болючі уроки минулого підтверджують правдивість та життєвість кожного її рядка.
Але ж краще читати про все на сторінках книги, аніж переживати у реальному житті. Чи не так?
Авторка відгуку: Анастасія Козак
Comments