«Портрет Доріана Грея» – найвідоміший твір Оскара Вайльда. Хоча він й був написаний на замовлення, а робота над ним тривала всього три тижні, саме «Портрет Доріана Грея» приніс своєму автору всесвітню славу. Цей єдиний роман Вайльда був вперше опублікований у 1890 році в липневому номері щомісячного журналу «Ліппінкота», який видавався у Філадельфії.
Однак критики та суспільство досить негативно поставилися до твору, тож через два роки автор представив свій оновлений варіант «Портрету…». Після виправлень у ньому додалося сім нових розділів, що збільшило обсяг твору майже на третину. Змінилася не лише тональність тексту, а й навіть сюжет та задум книги.
Про книгу багато говорили після її виходу, не стихають дискусіє навколо неї і зараз. Ще одним підтвердженням шаленої популярності цього твору є кількість його екранізацій. «Портрет Доріана Грея» має майже три десятка кіноверсій.
Головний герой твору – молодий хлопець на ім'я Доріан Грей, який став натурником для портрета художника Безіла Голворда. Доріан наділений від природи неймовірною красою. Він добрий та щирий. Та все змінюється з появою портрету. Натурник починає відчувати заздрість до власного зображення і страх перед своєю людською смертною сутністю. Те, що інші люди сприймають як належне, без можливості змін, доводить Грея до відчаю. «Ах, якби могло бути навпаки! Якби старів цей портрет, а я назавжди залишився молодим! За це… за це я віддав би все на світі… Душу б віддав за це!» – говорить пророчі слова Доріан Грей на початку книги.
Під впливом лорда Генрі молодий Доріан поринає у світське життя, оточуючи себе всіма можливими пороками та ненавистю до людей. Портрет починає старіти і ставати огидніше, а герой так і продовжує залишатися зовні молодим. Всі вчинки та негаразди відбиваються лише на його серці.
Перша зморшка з'являється на портреті після самогубства молодої актриси Сибіл Вейн. Через свої почуття до Грея вона стала гірше грати у театрі, а той, у свою чергу, кохав зовсім не її, а зіграних нею сценічних героїнь.
У наступні дванадцять років розрадою для Доріана Грея стає не лише мистецтво, а й розгульне життя. Крок за кроком Доріан Грей перетворюється з людини, яка має добре й чисте серце, на егоїста та злочинця, чим знищує власну душу. Оскар Вайльд підкреслює думку, що тільки совість здатна контролювати життя людини, її вчинки і хоч не виправляти їх, але докоряти за них. Людина живе доти, доки живе її сумління, знищити яке може тільки вона сама.
Занадто пізно Доріана починають мучити докори сумління, він заздрить всім людям, чия совість чиста і непорочна. Врешті-решт Грей вирішує, що портрет є його власною совістю, тож від нього необхідно позбутися і тим самим полегшити свої душевні муки. З кинджалом він кидається на жахливий портрет. Слуги, які прокинулися від крику, виявили труп потворного старого поруч з портретом прекрасного юнака...
Оскар Вайльд досить ясно дає зрозуміти нам, читачам: погані справи, можливо, нікому й не стануть відомі, але сама людина знає про них і несе відповідальність за все, що вона зробила у житті. «Кожен злочин вульгарний, так само, як і кожна вульгарність – злочин», – стверджує Оскар Вайльд.
Автор відгуку: Анастасія Козак
Comments