Давно минули роки періоду Великого терору – масштабної кампанії масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937-1938 рр., під час якої на території УРСР, згідно з оцінками істориків, було засуджено 198 тис. та 918 осіб – а ми все ще відкриваємо нові й нові імена в рідній історії.
Ця «машина смерті», мабуть, не оминула жодної сфери діяльності країни. Зачепила вона й співробітників Всенародної бібліотеки України, зокрема її першого офіційного директора Степана Пилиповича Постернака. Після страшних подій 30-х років ім’я С.П. Постернака, його роль у розбудові Бібліотеки і взагалі – у розвитку вітчизняної освіти, науки та культури довгі десятиріччя навіть не згадувалися. Лише в часи незалежності з’явилися перші публікації, присвячені біографії Степана Пилиповича та його діяльності на бібліотечній та педагогічній ниві.
Народився він 27 квітня 1885 року в селі Степанівка Ніжинського повіту в родині священика. Навчався в початковій сільській школі, згодом – в Ніжинській класичній гімназії. У 1905 році С.П. Постернак вступив до одного з найстаріших навчальних закладів в Україні, відомого далеко за межами країни своїми освітніми, науковими і культурними традиціями, – Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька. Уже на першому курсі активно ввійшов у політичне та громадське життя, брав участь у подіях 1905 р. і навіть був заарештований жандармським управлінням у 1906 р. Відсидівши кілька місяців у Ніжинській в'язниці, був звільнений за амністією.
Провчившись три роки, Степан вирішує перевестись до Санкт-Петербурзького історико-філологічного інституту. У серпні 1908 р. він був переведений до тодішньої столиці Російської імперії, однак не на 4-й, а знову на 3-й курс. 23 лютого 1909 р., провчившись семестр, Степан писав з цього приводу до товариша в Ніжин, що, либонь, не зовсім докладно обдумав своє переведення: «Я думал так: поеду в Петербург, целый год буду писать работу, лекции посещать не буду, а перед экзаменами за месяц займусь институтскими курсами. Оказалось же, что я обязан посещать все лекции, даже по тем курсам, которые слушал в Нежине».
Через переслідування за політичні переконання змушений був полишити навчання в інституті.
Щоб мати можливість навчатися далі, розпочав педагогічну діяльність. Відвідуючи лекції в Санкт-Петербурзькому університеті, який закінчив в 1911 р., паралельно викладав російську та латинську мови на приватних підготовчих курсах. Таємним циркуляром міністра освіти Степану Постернакові було заборонено працювати в школах, підпорядкованих міністерству, тому по закінченні університету він починає працювати вчителем російської мови та історії в комерційних школах в Умані (1911), Тихорєцьку (1912–1914), Таганрозі (1914–1917). У Тихорєцьку та Таганрозі брав участь в упорядкуванні та реорганізації міських та шкільних бібліотек.
У грудні 1917 р. він переїхав до Києва, що став столицею Української Народної Республіки. Працював в установах, близьких до фаху: у складі комісаріату по справах Київської шкільної округи: трохи згодом – у київському губерніальному комісаріаті по народній освіті та в Міністерстві народної освіти (головою відділу учительських шкіл та видавництва). У 1919 р. працював спочатку як головний консультант шкільного відділу Наркомосу, київським губернським комісаром освіти, а по ліквідації останньої посади – у Всевидаті: одночасно працював у Книгоспілці та учительській семінарії. За поляків працював в учительській семінарії, в Книгоспілці, був вибраний учительською спілкою комісаром по народній освіті Київщини. Зі встановленням радянської влади працював лектором в учительській семінарії, в авіаційній школі в Києві, в київському та черкаському Інститутах народної освіти, редактором в Книгоспілці, Вукоспілці та Державному видавництві України. Власний досвід та події того часу в освітній галузі висвітлив у своїй книзі «З історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917–1919 рр.» (1920).
Із 1921 р. його діяльність тісно пов’язана з ВУАН: він – керівник секції історії освіти Педагогічної комісії, керівник Комісії для складання енциклопедичного словника, заступник голови Бібліографічної комісії при ВУАН, член Комісії краєзнавства, член Ради ВУАН.
28 березня 1922 р. був обраний членом та заступником голови Тимчасового комітету для заснування Всенародної бібліотеки України, 19 травня 1922 р. – головою Ради бібліотекарів із виконанням функцій завідувача Бібліотеки, а 26 березня 1923 р., після затвердження Спільним зібранням ВУАН Статуту ВБУ, обраний її першим офіційним директором. Працював на цій посаді до 19 жовтня 1929 р. Був головою Науково-дослідної комісії бібліотекознавства, Каталографічної комісії для вироблення української каталографічної інструкції, головним редактором «Бібліотечного збірника» і «Журналу бібліотекознавства та бібліографії». Під керівництвом С.П. Постернака створено аспірантуру, організовано річні курси підготовки бібліотекарів. Під проводом Наркомосвіти організував та провів у приміщенні ВБУ Першу конференцію наукових бібліотек УСРР (1926). Багато сил віддав організації робіт, пов’язаних із добудовою приміщення Бібліотеки по вул. Володимирській, 62, перевезенню та розміщенню бібліотечних фондів і відділів (1925–1929).
Готувалося відзначення 10-ї річниці ВБУ. 10 липня 1928 р. С. Постернак доповідав на Колегії Наркомосу УСРР з приводу цієї дати. Було відзначено, що ВБУ виросла в культурний осередок величезного значення, що за своїми масштабами вона дорівнює найбільшим європейським національним бібліотекам. Святкування річниці було перенесене до закінчення нового будинку Бібліотеки. Але вже наприкінці цього року в пресі з'являється низка статей, де висловлюються різкі звинувачення на адресу ВБУ та її директора. У них ішлося про те, що під дахом ВБУ зібралися богослови й петлюрівці, що від радянського читача свідомо приховуються і не розбираються стоси книжок.
На початку 1929 С. Постернак виступив зі статтею «Ще про роботу Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській Академії наук». Це була відповідь на фейлетон «Хто винен» («Пролетарська правда» за 30 грудня 1928 р.). Він був уже другим за короткий час. Пояснення з приводу першого «Великі хиби у Всенародній бібліотеці України» Постернак подав у цій же газеті 20 грудня 1928 р. Йому доводиться виправдовуватись і за штати, що нарешті зросли, і за те, що Бібліотека провадить наукову теоретичну роботу, і за використання коштів, і за книжкових шкідників.
Готувався процес Спілки визволення України. Влітку 1929 р. був заарештований науковий співробітник ВБУ – Ярослав Стешенко. За цим процесом проходив також директор Вінницької філії ВБУ Валентин Отамановський. 18 жовтня 1929 р. співробітникові ДПУ Мугерману було видано ордер № 4607 і на проведення обшуку та арешту Постернака, але 20 травня 1930 року його уже відпустили через відсутність доказів. Деякий час працював завідувачем відділу бібліотеки Наркомату важкої промисловості УСРР. У 1935 р. на три місяці повернувся до роботи в Бібліотеці – виконував обов’язки відповідального секретаря редакційної колегії збірника «Бібліотечні вимоги до проекту нового будинку Бібліотеки ВУАН».
30 грудня 1937 р. заарештований вдруге і востаннє. У постанові на арешт вказано: «Постернак – колишній київський губернський комісар при Петлюрі. За завданням Коновальця проводив активну антирадянську діяльність, входив до антирадянських терористичних організацій «УВО», «БУД», «СВУ» і був зв’язаний з існуючою в Києві німецькою націоналістичною організацією, агентом німецької розвідки – Кристером».
На наступний день після арешту, 31 грудня 1937 р., без будь-якого попереднього слідства було затверджено рішення трійки Київського облуправління НКВС УРСР – «Постернака С.П. розстріляти, майно конфіскувати». Вирок виконано 19 січня 1938 р. Реабілітовано Степана Пилиповича посмертно 4 квітня 1989 року.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Про нього:
- Постернак Степан Пилипович, член Тимчасового комітету для заснування ВБУ, перший офіційний директор Бібліотеки в 1922-1929 рр.. // Степченко Ольга Петрівна. Українські вчені - фундатори спеціалізованих відділів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (1918-1934)/ О.П. Степченко; Національна академія наук України; ред. Л.А. Дубровіна - К. : НБУВ, 2008. - 90-річчю НАН України та НБУ ім. В. І. Вернадського присвячується. - Бібліогр. у кінці ст.. - С. 128-139.
- Савченко С.С. Перший директор [Текст] : до 125-річчя від дня народження С. П. Постернака (1885-1938) / С.С. Савченко // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2010. - N2. - С. 37-42 - Бібліогр. у кінці ст.
- Стрішенець Н. Степан Постернак / Н. Стрішенець // Бібліотечний вісник. – 1998. – № 5. – С. 29–37.
- https://biblio.lib.kherson.ua/stepan-posternak.htm
- https://biblio.lib.kherson.ua/posternak-sp-.htm
