Теофіл Коструба

Його життя можна порівняти з життям славетної української письменниці Лесі Українки. Однакові у них долі. Великі життєві труднощі й незламна воля до життя! Їх обох вивела на великий шлях надзвичайна працьовитість і надзвичайний талант. Не можливо не дивуватися, яких титанів духу народжувала українська земля, яку високу науку вони творили.

Теофіл Коструба був визначним ученим-енциклопедистом, істориком, життєвий девіз якого був «Оце йду творити волю Твою, Боже». Народився він 26 травня 1907 року в с. Стара Ягільниця Чортківського повіту на Тернопіллі. Його батько Петро Коструба на той час був керівником тамтешньої школи. Вже у дитинстві хлопцю довелося пережити буремні роки й страхіття Першої світової війни. При допомозі брата Петра Теофіл опанував матеріал трьох перших гімназійних класів і в 1922 році склав вступний іспит до 4-го класу гімназії «Рідна школа» в Чорткові. Учився хлопець на відмінно. Завдяки добрим учителям особливо зацікавився класичною філологією та історією. Однак на долю Т. Коструби випало чергове випробування: через півроку навчання він захворів на туберкульоз кісток. Лікування стало причиною того, що Теофіл був змушений припинити навчання у гімназії. Решту навчальної програми він студіював самостійно – вдома. За таких обставин неоціненну роль у самоосвіті Т. Коструби відіграв викладач місцевої вчительської семінарії Василь Коваль, який, помітивши неабиякі здібності юнака, давав йому читати Гомера, Софокла, Платона й Геродота, найновіші видання в галузі українознавства. Незабаром Теофіл сам перекладає Геродотову «Скіфію», пише власні наукові праці, зав’язує співпрацю з професором Мироном Кордубою у царині дослідницької історії окремих селищ. Саме за рекомендацією цього вченого 1927 року Теофіла приймають у звичайні члени Наукового Товариства ім. Шевченка. Восени 1928 року, у зв’язку з погіршенням здоров’я, Т. Коструба разом з матір’ю переїжджає на постійне місце проживання до Львова. Під опікою львівських лікарів, за безпосередньої матеріальної підтримки Олександра Барвінського, здоров’я Теофіла покращилося. До речі, свою працю про гетьмана Івана Скоропадського, видану 1932 року, Т. Коструба присвятив саме О. Барвінському. 

Та лікування виявило, що права рука юнака поступово втрачає свої функції. Тому він почав учитися писати лівою, продовжуючи активно працювати, самостійно засвоюючи гімназійну програму. Як наслідок, 28 жовтня 1930 року Т. Коструба склав екстерном матуру в Академічній гімназії у Львові. Однак на його шляху до університетських студій, окрім слабкого здоров’я, стало важке матеріальне становище. Через це був змушений шукати заробітку в редакціях різних видань. Був співробітником католицьких видань «Добрий Пастир», «Записки Чину Св. Василія Великого», «Мета», «Нова Зоря», «Правда», «Український Бескид» та «Місіонар Найсвятішого Серця Христового». Проте Т. Коструба дописував не лише до часописів релігійного спрямування. Значна частина його публіцистики була опублікована на сторінках таких львівських видань, як «Діло», «Новий Час», «Життя і Знання», «Наша Культура» та ін. Від 1932 року видавав часопис «Хліборобський шлях». Та незважаючи на самовідданість, з якою видавці часопису ставилися до свого видання, через матеріальні труднощі влітку 1935 року видання «Хліборобського шляху» призупинили. Утім, негаразди, пов’язані з видавничою діяльністю, підштовхнули молодого журналіста до реалізації своєї давньої мрії – університетських студій. Відтак 3 жовтня 1935 року він записався на гуманітарний факультет Львівського університету. Володіючи небуденним талантом, фантастичною працьовитістю, він перевищував своєю обізнаністю не лише аспірантів, а й навіть декого з доцентів. Водночас слухає лекції у відомих тоді теологів, студіює богословські науки. Разом із професором Іваном Крип’якевичем та Омеляном Пріцаком збирає матеріали до бібліографії історії України і ставить собі за мету вивести українську історичну науку на європейські обшири. Він – автор історичних досліджень «Откуда єсть пошла Русская земля», «Гетьман Іван Скоропадський. 1708-1722», «Заснування Станіславова», «Нариси з церковної історії України Х-ХІІІ ст.», «Самборське єпископство в часах князя Лева». А ось – ряд краєзнавчих статей: «Матеріали до історії м. Чорткова», «Неіснуючий монастир отців-василіян у Чорткові», «Радикали про унію», «Унія і православ’я в українській історії І пол. XIX ст.», «Нариси з церковної історії України», «Володимир Великий – великий будівничий України».
Теофіла Кострубу вважали тільки істориком, проте він був ще й неабияким знавцем української літератури та її критиком. У «Літературно-критичній бібліотеці» Коструба видав цілу низку літературних характеристик письменників та їхніх творів: Івана Котляревського, Івана Нечуя-Левицького, Ольги Кобилянської, Миколи Куліша, Богдана Лепкого, Осипа Маковея та ін. Він був також і видавцем-редактором, його зусиллями вийшов у Львові альманах «За велич нації». Ідеологічно найважливіша праця Теофіла Коструби з літературознавства – його великий «Вступ» до другого видання «Антології українського католицького письменства». Переклав українською мовою «Галицько-Волинський літопис» і «Скіфію» Геродота. Написав книгу «Віра наших предків: церковно-релігійна ідеологія у княжій Україні X-XIV ст.», «Нариси історії», «Як Москва нищила українську церкву», «Белз і Белзька земля».

Із настанням 1939 року Теофіл Коструба покладав великі надії на зміну режиму, але згодом прийшло розчарування. Тож він вирішує висвятитися на священика і вступає в новіціят монашого ордену отців-василіян. Коли більшовики вступили до Крехова, Теофіл залишився у монастирі та, ризикуючи життям, заступав перед ними справи монастиря і стареньких ченців. За ним було встановлено нагляд. Перед самим арештом Теофілові вдалося втекти. Він переїхав до Львова. Його вистежили і хотіли вбити, проте врятували віруючі. У 1940 році митрополит Андрей Шептицький висвятив Теофіла Кострубу на священика.
Проте недуга прикувала Теофіла до ліжка, відвівши йому лічені місяці життя. Незважаючи на нестерпний біль, він продовжував працювати над курсом історії України. А ще – над історією української церкви. На жаль, передчасна смерть вченого-енциклопедиста не дозволила йому закінчити свого «Нарису історії України» і завершити працю над духовною історією свого народу. Він відійшов у вічність 3 березня 1943 року, маючи всього 36 років.
Поховали Теофіла Кострубу на Личаківському цвинтарі у Львові. З прощальним словом виступив Олександр Домбровський. «Теофіл Коструба був дійсним аристократом духа, – мовив він, – що покривалося у великій мірі з його світоглядом: був подвійним українським монархістом – визнавав над собою Царя Всесвіту і корився йому у безнастанних молитвах, та поруч з тим був вірним українській гетьманській ідеї та її представникові Гетьманові Павлові. Це була правдива, а не паперова вірність Богові та Україні».

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.

Про нього: