Василь Семенович Стефаник

«Як безумний, бреду хмарою своєї фантазії.
Сто раз розпускаю сили своєї душі, аби далекими світами відшукали мені щастя моє».

У 28-річному віці він уже був відомим письменником, знаним, шанованим у радянській Україні, із пенсією від радянської влади, не заборонений у радянський час, але з якого ліпили «пролетарського письменника». Створив небагато, але писав коротко, трагічно, емоційно, немов різав.

За життя Василя Стефаника увагою не обділяли. Літературні критики і шанувальники називали його українським модерністом. А він вагався на початках своєї творчості, чи взагалі варто писати, та й мало кому зізнавався у тому, що експериментує зі словом. Так було, доки поляк, медик, філософ, діяч Вацлав Морачевський і його дружина Софія Окуневська-Морачевська, яка стала першою жінкою-лікарем в Галичині, не вселили впевненість Стефаникові, що він має талант. Це молоде подружжя стало його «дорогою у світ» письменника.

Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області). Його батько – Семен – був війтом, отримав спадок. Мама – Оксана, із дому Дідух. Це була заможна селянська родина, і син змалку знав, що вчитиметься у школі. Від 1878 р. Василь навчався у Русівській трилітній початковій школі. Із 1880 р. він відвідував Снятинську чотиривідділкову школу, де вперше зазнав «велику погорду для мене і для всього селянського від учителів». Затим підліток гриз науку в польській гімназії у Коломиї (1883-1890) та у німецькомовній Дрогобицькій гімназії імені Франца Йосифа I (1891-1892). Мужицькому синові було несолодко. Повсякчас принижували знущання. Бо ж у галицьких гімназіях часів Австро-Угорщини навчання тривало німецькою та польською мовами, українська перебувала під забороною. Разом з іншими гімназистами, українцями за походженням, четвертокурсник Василь Стефаник відвідував таємні гуртки, трудився на ниві народного просвітництва з-посеред землеробів, вів роз’яснювальну роботу, від 1887 р. сприяв організації українських читалень по селах. У цей час він знайомиться з багатьма відомими українцями – Лесем Мартовичем, Левом Бачинським, Марком Черемшиною.

Свідомо чи ні, але 17-річний гімназист спробував власне перо. З-поміж перших літературних творів Василя Стефаника слід назвати опублікований анонімно вірш та створені у співавторстві з Лесем Мартовичем два оповідання: «Нечитальник» (1888) та «Лумера» (1889). Потім було дорослішання, навчання в Ягеллонському (Краківському) університеті. Попри батькову волю, лікарем не став, але знайшов багатьох добрих друзів і відкрив світ красного письменства.

Упродовж подальших восьми років – у 1892-1900 рр. – син покутського селянина мешкав у Кракові, але зв’язок із рідним краєм йому не увірвався. Наполегливо у 1893-1899 рр. Василь Стефаник дописував та друкувався у виданнях Русько-української радикальної партії, а саме: «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос», «Літературно-науковий вісник». Розважливий читач одразу вихопив нове прізвище, слідкуючи за низкою публіцистичних статей: «Мужики і вистава», «Книжка за мужицький харч», «Молоді попи», «Віче хлопів мазурських у Кракові», «Поети і інтелігенція», «Мазурське віче у Ржешові», «Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza», «Для дітей».

Що стосується красного письменства, то і в тій царині копітка праця не припинялася. Зокрема в чернівецькій газеті «Праця» відбувся дебют молодого літератора Василя Стефаника. У період 21 листопада – 3 грудня 1897 р. видання надрукувало шість авторських новел: «Виводили з села», «Синя книжечка», «Стратився», «У корчмі», «Сама-саміська», «Побожна».

Дивно, але найріднішій людині уся ота юнацька приязнь до холопів була не до вподоби. Особливо – відтоді, як у 1895 р. на 13 днів студента заарештували, і хворого привезли до Городенки та за пропагандистську діяльність ув’язнили в Коломийську тюрму: Василь агітував селян голосували за… Івана Франка! Дізнавшись про це, батько засудив соціалістичні погляди нащадка та відмовився матеріально підтримувати «кримінальника». На жаль, 1 січня 1900 р. єдина заступниця, лагідна матуся Оксана відійшла в інший світ. Зі свого боку Василь Стефаник виявив норов, урвавши будь-які зв’язки із батьком, бо не подарував родителю зневаги та недбальства у ставленні до матері, сестер, які через слабке здоров’я завчасно померли, – Марія (1892) і Параска (1904). Відносини між батьком і сином відновилися лише перед смертю старшого Стефаника.

Упродовж декількох років, із 1908 по 1918, Василь Стефаник був депутатом Австрійського сейму від Українсько-руської радикальної партії. На засіданнях жодного разу не виступав. Виступи інших депутатів здавалися йому такими безликими і нікчемними, що боявся, що й сам виглядатиме так само сміховинно. Натомість виступав із блискучими імпровізованими промовами на народних вічах. Згодом, коли керівництво Радикальної партії заявить про соціалістичні та атеїстичні ухили, – залишить партію.

Був присутній у складі делегації ЗУНР на вікопомному підписанні Акта Злуки 22 січня 1919 року. Побачене і почуте не вселяло в нього жодного оптимізму. Із Києва Стефаник приїхав блідий і знервований. Нічого не розповідав. Залишив одну єдину фразу: «Це не та Україна, яку я довгими роками мріяв побачити». Упродовж декількох років нічого не писав. Пив. Озвався у березні 1923 року, коли Рада послів Антанти віддала Східну Галичину Польщі. Із цього приводу сказав: «Це полювання на загибель нашої нації». Знову почав писати новели: «Сини», «Марія»…

У радянській Україні друкували новели Василя Стефаника і шанували його як письменника. У 1920-і роки київська інтелігенція намагалась із нього зробити символ «пролетарського письменника» на противагу Горькому в Росії. Від 2 жовтня 1928 року в Харкові влада радянської України призначила Василеві Стефанику персональну пенсію розміром 150 карбованців на місяць до самої смерті. Однак до новеліста доходила інформація з Великої України про репресії, вбивства і арешти української еліти, знищення української культури. Як протест у 1929 році Василь Стефаник відкликав свою кандидатуру зі списку академіків Академії наук УРСР. Він знав про Голодомор і про це писав. Коли митрополит Греко-католицької церкви Андрій Шептицький дізнався, що УРСР позбавила письменника пенсії, то у 1932 році виділив йому допомогу.

У січні 1930 року Василеві Стефанику паралізувало праву частину тіла, йому було важко ходити. До смерті говорив про те, що бажає «сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще». Зрештою, він писав те, що хотів. А ось автобіографію «свою писати мені тяжко, раз, що моє життя убоге на яскраві випадки, а так писати багато про себе моторошно», зізнався у листі в 1924 році.

7 грудня 1936 року Василь Стефаник помер від серцевого нападу. Йому було 65 років.

Василь Стефаник не належав до числа заборонених письменників у радянський час. Його твори вивчали у школі та університеті. Для школярів вони були емоційно заскладні, зазначають фахівці. Ще за життя новели переклали двадцятьма мовами. Зокрема, німецький переклад зробив Іван Франко.

У 1941 році в Русові у будинку письменника відкрили меморіальний музей (на фото). У 50-х роках вийшов тритомник Василя Стефаника. Замовчувати письменника такого рівня цілковито було важко, тому інтерпретували його творчість у бажаному вимірі.

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:

Про нього:

• Вассиян, Юліян. Твори / Ю. Вассиян; передм. Ю. Клиновий, ред. Б. Гошовський- Торонто : Євшан-зілля, 1972.
• Т. 2: Творець із землі зроджений. Василь Стефаник/ передм. Ю. Клиновий, ред. Б. Гошовський - Бібліогр.: с. 287. - 127 с.
• Кирилюк Світлана. Рух тексту "ins Blau" до "скрипу селянського воза": ранній Василь Стефаник крізь призму текстології [Текст] / С. Кирилюк // Слово і час. - 2017. - N 6. - С. 113-117
• Мокляк Ярослав. Василь Стефаник і політика [Текст] / Я. Мокляк // Чорноморський літопис. - 2011. - N 4. - С. 27-31 - Бібліогр. наприкінці ст.
• Пудло Д.С. Василь Стефаник "Камінний хрест" [Текст] : урок-конкурс / Д.С. Пудло // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2020. - N 10/11/12. - С. 34-45 - Бібліогр. наприкінці ст.
• Ямборко Світлана Мирославівна. Василь Стефаник та представники угруповання "Молода Польща": типологія творчих взаємин [Текст] / С.М. Ямборко // Молодий вчений. - 2014. - N 6. - С. 103-106 - Бібліогр. наприкінці ст.
• Та інші

Його твори:

• Стефаник Василь Семенович. Камінний хрест: вибр. твори/ В.С. Стефаник - Київ : Знання, 2017. - 239 с. - (Скарби),
• Стефаник Василь Семенович. Кленові листки/ СТЕФАНИК - К. : Дніпро, 1978. - 210 c
• Стефаник Василь Семенович. Моє слово: новели, оповід., автобіогр. та критич. матеріали, витяги з листів : для серед. та ст. шк. віку/ В.С. Стефаник; упоряд. Л.С. Дем'янівська - К. : Веселка, 2001. - 319 с. - (Шкільна бібліотека)
• Стефаник Василь Семенович. Твори/ В.С. Стефаник; ред. Ю. Гаморак - Регенсбург : Укр. спілка, 1948. - L, 347 с.
• Та інші