За фото доньки батька з роботи звільнили

Про що розповіли старі фотокартки з унікальної виставки

Вони дивляться на нас зі спокійною мужністю та мудрі­стю поколінь, ці очі зі старих фотознімків. До 75-ї річниці депортації кримськотатар­ського народу у Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара відкрили незвичайну творчу виставку, пред­ставивши відвідувачам фото­знімки з альбомів 15 родин татар-кримчан. Старше поколін­ня тих великих родів сталінська влада вивозила до Середньої Азії, і після розвалу СРСР вони правдами і неправдами повер­талися на півострів. Покоління сьогоднішнє знову пізнало гіркий смак утечі з батьківщи­ни через владу путінську, зна­йшовши прихисток на матери­ковій Україні – переважно у селищі Новоолексіївка, де мешкає найбільша на Херсонщині етнічна громада кримських татар.

Тому й на старих чорно-білих фотографіях – прості трударі, котрі тяжко працюють на бавовняних плантаціях Фер­гани ще 1968 року, облаштовують скромний побут, готують смачну їжу у казанах на всю громаду. Або у 1980-х роках стоять під Кремлем із плаката­ми,   вимагаючи   відновити історичну справедливість щодо гнаного народу, виходять на акції за незалежність Украї­ни або обстоюють цю неза­лежність зі зброєю в руках. Ча­стину таких знімків з часів но­вітньої історії, до речі, зробив генічеський фотограф Олек­сандр Пріхненко. І вони також увійшли до літопису боротьби кримських татар.

– Виставку допомагали організувати Меджліс крим­ськотатарського народу та Генічеська райдержадміністрація. І я особисто надавала фотографії, що зберігалися в нашій родині як пам'ять. Адже мої батьки також пройшли весь жах депортації, опинившись на Уралі та в Узбекистані ще дітьми. Тільки в 1956 році, коли дозволили «вільне поселення», батько переїхав до Узбекиста­ну, і там вони з матір'ю позна­йомилися. Потім переїхали до Новоолексіївки, де батько пра­цював майстром СТО. Але ре­жим і там за ним наглядав. Коли я виходила заміж, батько подарував мені феску, і ми сфотографувалися. Так за той національний головний убір тата звільнили з роботи. Це було не так вже й давно – у 1981 році, – розповідає Гульнара Бекірова, донька депор­тованих кримських татар та дружина путінського в'язня совісті Едема Бекірова. – Ця дорога мені фотографія з власною історією також є в експозиції.

Творча виставка в бібліотеці – не тільки часточка гіркої па­м'яті. Вона – ще й застере­ження для наших сучасників та прийдешніх поколінь, нагаду­вання про те, що зло зали­шається злом, під якими б при­вабливими масками воно не ховалося. Один з кримсько­татарських активістів Ізет Гданов зазначив: «У перші три роки після депортації від голо­ду та хвороб загинуло 46% де­портованих, у тому числі ста­рих, жінок, дітей, котрих кину­ли виживати ледь не в чисто­му полі. А те, що відбувається в окупованому Криму зараз, можна назвати гібридною депортацією. Моїх співвітчиз­ників звідти правдами і не­правдами витискають окупан­ти, а заселяють туди росіян з материка».

Сергій ЯНОВСЬКИЙ

Новий день. – 2019. – 22  трав. (№ 21). – С. 8.