Головна > Друге життя забутих книг

«Друге життя забутих книг»

«Є книги, незаслужено забуті;
нема жодної, яку б незаслужено пам'ятали...»

Вістей Х’ю Оден

Важко уявити життя без книг: художніх, науково-популярних, довідкової літератури. Роль літератури величезна, її важко переоцінити. Але, на жаль, іноді багато хороших книг не користуються великим попитом і стоять без руху на полицях. Відділ зберігання та реставрації бібліотечних фондів пропонує до вашої уваги проект «Друге життя забутих книг». Першою сторінкою у ньому буде творчість Нобелівського лауреата українського походження Світлани Алексієвич. Теми її книг хвилюють багатьох людей в різних країнах світу. Її твори видані в Україні, Росії, США, Німеччині, Англії, Японії, Швеції, Франції, Китаї, В’єтнамі, Болгарії, Індії та інших країнах.

У 2015 році Світлані Алексієвич, біографія якої була ще маловідома сучасним читачам, присудили Нобелівську премію з літератури.
Письменницю висували на премію двічі: в 2013 і в 2015 рр. У 2013 році премія була присуджена іншому авторові з Канади. 2015 року Нобелівський комітет прийняв рішення видати цю премію, яка вже досить давно не присуджувалася російськомовним письменникам, саме Світлані Алексієвич. Відразу ж після оголошення цього рішення безліч людей зацікавилися творчістю авторки.

Майбутня письменниця народилася на Західній Україні (в Івано-Франківську) в 1948 році, у вчительській сім'ї. Батько – білорус, мати – українка. Життя її родини обпалила війна. Батько пішов на фронт, демобілізувався тільки після перемоги і перевіз свою дружину і маленьку доньку в білоруське село в Гомельській області.

Успішно закінчивши школу, Світлана працювала кореспондентом районної газети в Наровлі. У 1967 році вступила на факультет журналістики в престижний на той час Білоруський державний університет. По закінченні навчання Світлану направили на роботу в районну газету в Бярозі. Через рік майбутня письменниця отримала роботу в республіканській «Сельской газете», а ще згодом – в журналі «Нема» (орган Спілки письменників Білорусії).

У роки перебудови Алексієвич випустила кілька книг, які наробили багато галасу і зарахували її до розряду дисидентів. У 2000-х рр. лауреатка переїхала до Європи, жила і працювала у Франції, Німеччині та Італії. Нещодавно повернулася до Білорусії.

Письменниця сама визначає жанр своєї прози як художньо-документальний. Її приваблюють художній вимисел та журналістська документалістика. За свою довге письменницьке життя Світлана Алексієвич написала багато книг, відгуки про них дуже різні: дехто із читачів шанує талант автора, а інші – проклинають Алексієвич, звинувачуючи в популізмі і спекулятивній журналістиці.

Аби не гадати і не розсуджувати обидві сторони, пропонуємо вам самим дати оцінку творчості Світлани Алексієвич.

 

«У війни не жіноче обличчя» – книга була видана у 1983 році. У цій роботі письменниця зібрала спогади безлічі радянських жінок, які брали участь у Великій Вітчизняній війні. Частина спогадів була вирізана цензурою (пізніше автор додала їх у пострадянські видання). Алексієвич фактично розвінчала той образ, який був створений до неї в книгах про війну. У її роботі жінки розповідають не про подвиги і перемоги, а про страх, страждання, погублену молодість і про жорстокість війни.

Вимога

 

 

«Останні свідки: книга недитячих оповідань» – книга була видана у 1985 році і також стала полемічною роботою. Видання присвячено спогадам про Другу світову війну на теренах СРСР. Ця книга – подвиг дитячої пам’яті. Це історія про тих, кому під час війни було 6-12 років, – найменш заангажованих і водночас найуразливіших її свідків.

Вимога

 

 

 

«Цинкові хлопчики» – книга була видана у 1989 році та викликала неабиякий резонанс. Присвячена вона сумним для нашої країни подіям афганської війни. Для написання «Цинкових хлопчиків» Світлана особисто відвідала Афганістан, зустрілася з колишніми учасниками бойових дій та з матерями загиблих солдатів. Після виходу книги на письменницю обрушилася чергова хвиля критики. Це спричинило до суду над Світланою Алексієвич та її книгою у 1992 році.

Вимога

 

 

«Останні свідки. Соло для дитячого голосу» – книга видана у 2004 році. Тепер в центрі історії – війна, побачена дитячими очима. Війна, якою її пам'ятають діти, виявилася ще страшнішою, ніж та, що закарбував жіночий погляд у книжці «У війни не жіноче обличчя».

Вимога

 

 

 

«Час second-hand (кінець червоної людини)» – книга була випущена у світ в 2013 році. Завершує цикл з п’яти праць авторки. У ній Світлана розповідає про «стару» людину, про радянську свідомість. «Комунізм мав божевільний план – переробити «стару» людину, «ветхого Адама», – йдеться у передмові до п’ятої книги. – І це здійснилося… може, лише це й здійснилося. За сімдесят з гаком років у лабораторії марксизму-ленінізму створили окремий людський тип – «homo soveticus». Хтось вважає, що це трагічний персонаж, а хтось називає його «совком». Мені здається, я знаю цю людину, вона добре мені знайома, я з нею поруч, пліч-о-пліч, прожила чимало років. Вона – це я. Це мої знайомі, друзі, батьки». Монологи, що потрапили до книги, авторка записувала протягом останнього десятиріччя, мандруючи всім колишнім Радянським Союзом.

 

 

Теми її книг хвилюють багатьох людей в різних країнах світу, творчість письменниці є об'єктом пильної уваги з боку критиків. І вони розходяться у своїх оцінках. Радимо прочитати книги авторки із наших фондів та надати свою оцінку творам письменниці.

03.07.2017 15:05
Anonymous

Дуже цікава інформація.Дякуємо.

Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день