Про бібліотеку > Гончарівка для мене

Гончарівка для мене

Кожного дня ми з вами проходимо повз безліч місць, що такі важливі для нас, але не мають конкретного значення для інших. Особливим може стати будь-що: лавка у парку, будівля чи маршрут міського автобусу. А буває і так, що звична для всіх установа, яку суспільство сприймає лише за конкретним призначенням, відіграє в нашому житті надзвичайно важливу роль.

Гончарівка має давню історію, вона знайома кожному мешканцю Херсона. Бібліотека стала місцем, де з’єднуються долі майбутніх сімейних пар, зустрічаються найкращі друзі, підкорюються нові вершини.

До 145-річного ювілею Гончарівки ми вирішили розказати історії про значення книгозбірні у житті її читачів та працівників.

Якщо у вас теж є історії, спогади чи враження, пов’язані з Гончарівкою, пишіть нам на пошту: hounbg@gmail.com. Найцікавіші з ваших розповідей ми опублікуємо!

Читайте історії на цій сторінці або шукайте їх у наших соцмережах із хештегом #Гончарівка_для_мене


Щасливий випадок...

…Що ти робиш тут?
Можливо, я не археолог і не авантюристка, і не мисливиця за скарбами, і не солдат...
Але я пишаюся тим, хто я є!
І хто ж ти?
– Я – бібліотекар!
(К/ф «Мумія»,1999р.)

 

Багато років тому волею долі я стала бібліотекарем відділу збереження та реставрації бібліотечного фонду Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Гончара.

Кажуть, праця, що приносить задоволення – це щасливий випадок в житті. А чи люблю я свою роботу? Психологи стверджують, що улюблена робота – це коли хочеш розвиватися, любиш бути постійно зайнятим і навіть не боїшся ранку понеділка. На улюбленій роботі завжди хочеться рости і розвиватися. І робиться це завжди із задоволенням. Улюблена робота – та, де справи так затягують, що не встиг приступити до найголовнішого, а вже минуло півдня. Це тому, що кожна дрібниця й деталь твоїх обов'язків раз у раз приносить масу задоволення. Що ж, все перераховане вище я можу сказати про себе. А ще один показник того, що я опинилася на улюбленій роботі, – це захоплення працею колег, задоволення працювати з ними пліч-о-пліч і готовність завжди прийти їм на допомогу.

Професійну сферу мого життя можна умовно розділити на дві частини. Перша – це те, що я вмію робити так добре, щоб навчити іншого. Друга – те, чого я поки не вмію. Час поступово додає цікаві й потрібні пункти, адже немає межі досконалості, і я із задоволенням беруся за щось нове для себе. І що ж може бути приємніше за результат своєї праці? Видимий результат, який багато хто зможе оцінити. А ще приємніше, коли цей результат робить життя людей хоча б трішки краще!

Руптанова Ольга,
бібліотекар відділу збереження та реставрації бібліотечного фонду

Опора у житті

Доброго дня, мій Пігмаліоне! Пише тобі твоя Галатея. Мабуть, варто розпочати мою невеличку відвертість саме з цих слів… Як символічно порівнювати себе з міфічною статуєю, яку оживило кохання майстра, а улюблену книгозбірню – з тим самим скульптором, що закохався у свій витвір. А, можливо, варто порівняти свою історію з героями Бернарда Шоу – квіткаркою Лізі та професором Хіггінсом? Це звучить пафосно, самозакохано, але ті почуття, які стоять за цим порівнянням, справжні.

А все починалось так просто… Одного чудового вересневого дня, майже вісім років тому, я вперше зайшла до місця, що на довгі роки стане для мене не просто черговою бібліотекою, а скульптором, який висіче з кам’яної брили невігластва ту мене, якою зараз я є. 

Дивно: коли полишаєш школу, впевнена, що розумніша за всіх, а самовпевненість та інформаційна «короткозорість» лізе з тебе, як з діжки тісто. Тоді, дві тисячі дев’ятого, я, переповнена мрій, вступила до вузу. І раптом виявилось, що я – просто нерозумна брила каменю, і до високого рівня скульптури мені, як до того Києва, коли навіть велосипеду немає. Чесно скажу: стало лячно. Кожного божого дня, здавалося, що зараз почую: «Дівчинко, ти розумієш, що ти «не тягнеш»? Тобі тут не місце. Звільни дорогу іншим!». Було страшно зізнатись хоч комусь у своєму невігластві, бо хотілось виглядати не просто розумною, а розуміючою. І, можливо, я захлинулася б у самоїдстві, але стався випадок – я познайомилася зі своїм містером Хіггінсом.

Я прийшла до Гончарівки розгубленою, з прагненням змінитися, віднайти опору у моєму житті. І я не знайшла спротиву цьому. Я відчула себе пігмаліонівською Лізою, яка завдяки одній важливій зустрічі змінила себе – з дикої квіткарки «виросла» леді. Моя бібліотека відсікала від мене шматки невігластва, знімала нашарування інформаційного бруду та пилу, створюючи свій шедевр!

Мій Пігмаліоне, ти плекав мене, викрешував з мене іскру таланту, роздував горнило любові до книг! Смішно, але здається, що п’ять років навчання я належала тільки тобі! Твоєму тихому шепотінню тисячами сторінок, домашньому затишку, щемливій любові до кожного читача. Моє серце було прийняте тобою, як дорогоцінний дар. Ти і сам віддав мені своє. Адже любити свій вдалий витвір має кожен творець! Ми не могли один без одного так само, як і містер Хіггінс з Лізою відчували свою взаємозалежність.

Минув час, і я змушена була покинути свою бібліотеку на довгі два з половиною роки. Та частина моєї душі назавжди була залишена у Гончарівці. Було всього: і радощів, і смутку, а іноді – і відчаю з лишком… Та не було тебе, мій Пігмаліоне.

І ось нещодавно, полишаючи те життя та спалюючи всі мости за собою, я мріяла просто знову побачити свою бібліотеку! І, мабуть, ти теж сумувала за мною, моя книгозбірне?.. Ти відкрила знову свої двері для мене і запропонувала не просто роботу з тобою, а життя одне на двох. І тепер я можу відповісти кожному зустрічному: я закохана в свою роботу!

Мій милий Пігмаліоне, це невеличке одкровення – спроба сказати: «дякую»! Моя частина душі! Мій другий дім… Ти будеш існувати тисячі років після мене, і в тебе буде ще не одна така Ліззі, яка закохається в тебе з першого погляду. Та знай: все одно ти – навіки моя, Гончарівко!

З любов’ю, твоя Галатея.

Шавлова Світлана,
бібліотекар відділу краєзнавства

 


 

Слоуфуд і православні традиції

Сьогодні багато хто з нас вже не помічає того, що щоденний компонент в раціоні нашого дня є різноманітним, однак аж ніяк не корисним; про нього навіть можна сказати так: «небезпечні смаколики» штучного походження. Одні лише ГМО чого тільки варті... Проте ми – це те, що ми їмо!

 Адже не секрет, що мережа швидкого харчування (фаст-фуд) росте не щодня, а щогодини! А це сприяє зникненню місцевих традицій харчування і втраті взагалі-то інтересу людей до того, що вони їдять.

«Повернути життю смак!» – закликає рух слоу-фуд («повільна їжа»). Він виник на противагу фастфудівській системі ще в 1980-ті роки в Італії і успішно поширюється по всьому світу. Активісти цього руху хочуть допомогти людям повернути задоволення від прийому їжі і усвідомити важливість походження продуктів харчування, роль виробника і способів виробництва в справі здорового харчування.

Коли я прийшла на роботу в інфо-центр Гончарівки, то виявила, що там діє своєрідне місцеве відділення руху слоу-фуд або Конвівіум. Зазвичай раз на місяць, в обідню перерву під час санітарного дня, Конвівіум пропонував співробітникам бібліотеки згадати ті чи інші кулінарні традиції, але обов'язково – відповідно ідеології слоу-фуда (здорова смачна їжа з екологічно чистих, натуральних продуктів за традиційними рецептами). Перш за все відгукнулися екскурсоводи проекту «Міфи та бувальщини міста Річкової зірки». Воно й не дивно – адже одним з напрямків проекту є «Спробуй Таврію на смак!».

Рух слоу-фуд запущений в Херсоні напередодні Нового року за східним календарем, тому на початку була саме східна кухня. Потім спробували литовську, російську, єврейську... Під час слоу-фуда на тему «Рідкі супи в кухнях народів світу» навіть було відзнято рекламний ролик.

Я ж підключилась до руху в досить своєрідний період. За православним календарем йшов Великий Піст. Великий Піст – це шлях до Світлого свята Великодня, через який людині необхідно пройти, тримаючи себе в суворості (обмеження в їжі, заборона на веселощі і успіхи). У зв'язку з цим слоу-фуд мав тему «Пісна кухня». Обумовлене заздалегідь меню припало до душі працівникам не тільки інфо-центру, але й сусідніх відділів. Тому за обідом зібралося чимало гостей, які накрили при цьому шикарний стіл, що само по собі багатьох і здивувало!.. Адже всі страви були пісні! Око радували строкаті кольори: різні види капусти, грибні закуски, консервовані овочі, картопелька, зелень, бутерброди. Послаблення зробили тільки для риби, яку в дні Великого Посту зазвичай не вживають.

«Пісний» слоу-фуд дуже зблизив колектив. За столом обговорили походження і сенс посту, поповнили свої знання про православні традиції. А спільне приготування їжі створило теплу та дружню атмосферу.

Логвиненко Анна,
бібліотекар сектору наукової інформації з питань культури і мистецтва відділу наукової інформації та бібліографії


Що для мене є книга та бібліотека

Нашу родину можна без застережень назвати читаючою і двомовною. Любили читати батьки, дарували книжки на день народження мені та брату. Читати я почала самостійно років з п’яти. А моя дружба з бібліотекою почалася з семи років, із 1 класу. До шкільної бібліотеки у школі №14 нас привела перша вчителька Неоніла Миколаївна. Мені сподобалось самій заповнювати читацький квиток, який нам дали додому, самій ходити між полицями, вибирати книжки. А дружба з обласною бібліотекою почалась у студентські роки. Тоді не було комп’ютерів, і ми багато часу проводили в бібліотеках, методичних кабінетах вузу. Всі реферати, курсові роботи писали тільки завдяки бібліотекам.

І хоча в мене й дома є багато книг, я й досі відвідую обласну бібліотеку, адже нині книги надто дорогі, купувати все, що цікавить, немає можливості. Не люблю читати в електронному варіанті. Для мене книга – це те, що можна тримати в руках, дивитися ілюстрації. До речі, й усі інші члени моєї родини – й літні, й молоді – теж люблять читати саме друковані, паперові книжки.

Фаіна Малінська,
журналістка, читачка бібліотеки

 

 


Мій маленький досвід в осягненні нового

2013 року у Гончарівці був започатковий щорічний фестиваль «Таврійський тиждень мистецтв/Zабалка». Всі поверхи бібліотеки на цілих сім днів заповнюються талановитими майстрами з надзвичайно видовищними роботами. І ось тут виявилося, що багатьом з відвідувачів фестивалю хочеться не тільки подивитися, але і спробувати себе в різних видах мистецтва. В одному з них мені вдалося взяти участь. Цей майстер-клас був з малювання «сухою» пастеллю. Його проводила учасниця ТТМ – Суровцева Вікторія.

Хто знає, як стати художником? Їм народжуються або все-таки стають? Але і в тому, і в іншому випадку – це важка праця над самим собою.

Ми почали не з теорії, як це роблять зазвичай, а одразу з практики. Перед нами, як приклад, виставили роботу на листку паперу розміром 20х15. На малюнку була зображена гілочка з вишнями. Я почала невпевнено змальовувати те, що було переді мною. Найбільш складним для мене виявилася робота з тінню. У підсумку – все вийшло. На мій погляд, навіть непогано. Майстер теж досить високо оцінила мою працю.

Для мене ж це стало гарним досвідом. Як арт-менеджер, я подивилася на містечко майстрів зсередини. А як особистість, – зрозуміла, що поштовхом для реалізації себе, хоч, можливо, зовсім в іншій сфері, може слугувати навіть зовсім короткочасний майстер-клас у цікавої людини.

Кручаненко Оксана,
бібліотекар сектору наукової інформації з питань культури і мистецтва відділу наукової інформації та бібліографії

 


Службовий роман з… Гончарівкою

Ми познайомились з тобою одного осіннього дня у далекому 1992 році. Вперше я до тебе прийшла у гості не сама – нас була велика група дівчат-студенток-першокурсниць. Зізнаюсь, я закохалась в тебе з першого погляду. Тільки ти не подумай, що я була юною та недосвідченою: на моєму рахунку вже малися короткострокові романи, правда, без взаємності з мого боку. Коли я побачила тебе на крутому схилі Дніпра, таку граціозну та мудру, з багаторічною історією та величезними апартаментами, то зрозуміла, що хочу зв’язати своє життя тільки з тобою.

Я приходила до тебе майже кожного дня після занять й засиджувалась до самого вечора. А потім я почала марити тобою: уві сні представляла собі, як ходжу твоїми просторими коридорами, розкриваю твої професійні секрети, як будуємо спільні плани на майбутнє…

І ось настала та мить, коли ми заручились: ти мені запропонувала пройти випробувальний термін, і я жодної хвилини не вагалась. Місяць ми придивлялись одна до одної: ти мені пробачала мій юний вік, мою недосвідченість та наївність, а я вбирала в себе твою мудрість та величезний досвід, насолоджувалася твоєю багатогранністю.

1 серпня 1995 року – це день, коли ти мене запросила до себе переїхати, і я з радістю погодилась. Мене лякали знайомі: «Для чого тобі Гончарівка? З нею буде дуже-дуже непросто: має норовливий характер, вимагатиме від тебе шаленої працьовитості і постійного саморозвитку та самовдосконалення. Обери більш простий варіант й будеш жити в своє задоволення». Зізнаюсь, були пропозиції від інших, і я навіть ходила до них у гості… Але я прагнула бути тільки з тобою й не чула ніяких сторонніх порад. Знала, що життя з тобою може бути неспокійним, але насиченим, що я повинна буду відповідати і твоєму статусові, і постійно підвищувати свою «планку».

Я вдячна тобі, моя люба Гончарівка, за наш службовий 22-річний роман: ти і далі навчаєш мене багатьом речам, постійно розкриваєш мій творчий потенціал, стимулюєш до підкорення нових вершин. Ти не обмежуєш мою свободу: я піднімаюсь по кар’єрним сходинкам, постійно розширюю коло знайомих та друзів, опановую нові знання і все більше закохуюсь в бібліотечну справу… 

З днем народження, моя улюблена книгозбірне! Зі 145-річчям!

Оксана Токовило,
завідуюча відділом краєзнавства
 

Що для мене Гончарівка?

                                                           Що для мене Гончарівка?
                                                           Що для поля вітер вільний,
                                                           Що для юнака мандрівка,
                                                           Що для лісу спів пташиний
                                                           З переспівами дзвінкими,
                                                           Що для друзів гарна зустріч
                                                           З розмовами гомінкими…
                                                           Одним реченням не скажеш,
                                                           Але що я чітко знаю:
                                                           Це те місце у Херсоні,
                                                           Де душа моя співає.
 
 
 
Любов Великих,
учасник клубу "Дивослово"

 


Нові знання ніколи не будуть зайвими

Я згодна з тією думкою, що людина повинна розвиватися і підвищувати рівень самоосвіти все життя. Тому, коли мені випадає така можливість, я намагаюся її не упустити...

Так вийшло, що в проекті «Міфи та бувальщини міста «Річкової зірки» я брала безпосередню участь. Наша група співробітників і партнерів бібліотеки проходила курси основ проведення екскурсій на базі Регіонального інформаційного центру Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара.

Займатися подібним видом діяльності, тобто виступати перед групами людей, мені не доводилося ніколи. В силу скромності характеру, я завжди уникала різного виду виступів перед аудиторією, але тут зрозуміла, що хочу спробувати, випробувати свої сили і можливості.

Відвідування всіляких лекцій та тренінгів з історії нашого регіону, а також по роботі екскурсоводів, використання ай-стоперів, інтерактивні розваги – все, що я дізналася і чому навчилася, залишиться в моїй пам'яті на все життя.

А в кінці курсу нас всіх чекав сюрприз – самостійно підготувати повноцінну екскурсію по одній із запропонованих тем. Їх ми вибирали методом жеребкування. Мені дісталася тема «Астрологічні загадки Таврії: небесні і земні». Як виявилося в процесі підготовки, це питання дуже глибоке і цікаве своїм зв'язком з міфами та історичними фактами нашого краю. Не скажу, що розробка такої екскурсії далася мені легко, без допомоги і підказок. Знайти інформацію нескладно, а ось з'єднати розрізнені шматочки матеріалу в цілий «пазл» не так просто, як здавалося на початку. Проте екскурсія була підготовлена ​​і здана.

Минуло вже кілька років. Я так і не стала дипломованим екскурсоводом. Але не засмучуюсь! Мабуть, на даний момент мого життя цей вид діяльності – не для мене. Просто я рада тому, що скористалася подарованою мені Гончарівкою можливістю і отримала нові знання і вміння, які в майбутньому мені обов'язково стануть в нагоді!

Боровик Анна,
 бібліотекар сектору наукової інформації з питань культури і мистецтва відділу наукової інформації та бібліографії


Бібліотека і спорт

Для мене бібліотека стала місцем прояву своїх інтелектуальних здібностей зі спортивної гри – шашок.

З дитинства мене приваблював цей вид змагання. Але з роками я перестала грати… А згадала свої давні вміння, почавши працювати в бібліотеці, коли запропонували взяти участь у обласній Спартакіаді працівників закладів культури Херсонської області. Двічі мене брали до бібліотечної команди, і двічі я отримувала перше місце з шашок серед жінок.

Я й досі не залишаю цей вид спорту. Тепер граю в шашки онлайн з учасниками різних країн.

 

 

Руденко Людмила,
провідний бібліотекар відділу мистецтв


 

Гончарівка – місце неймовірних емоцій

З Гончарівкою я вкотре впевнилася, що від долі не втечеш. Та й не треба цього робити. Адже ті самі «вищі сили» краще за нас знають, що правильно.

Три рази друзі мені «тонко натякали» на вакантні місця у книгозбірні. Два рази я відмовлялася. На третій вирішила: або пан, або пропав. Піду. Спробую. А, може, дійсно, – доля?

Ох, скільки ж разів за свої 4 роки роботи в бібліотеці я вимовляла ці слова… Співбесіда пройшла у надзвичайно легкій та теплій атмосфері. А через кілька днів пролунав телефонний дзвоник: «...запрошуємо на роботу».

4 березня став тим днем, що запустив невідворотній процес. Пазли почали складатися в єдину картинку. Але я хочу розказати не про бібліотечну роботу, а про людей, яких я зустріла завдяки Гончарівці. Для мене, як людини мега-емоційної, саме «людський фактор» має вирішальне значення. Всі люди дарують нам досвід. Але є серед них ті, що наповнюють наше життя щастям. Знаєте, таким справжнім і омріяним, про яке, здавалося б, пишуть лише у книжках. Книжкові почуття. Реальні герої. Таке може бути лише в нашій бібліотеці…

А ще, працюючи тут, інколи наважуєшся на неймовірні вчинки. Наприклад, йдеш на байдарки, абсолютно не вміючи при цьому плавати, ба більше – панічно боїшся води. Ну а що? Скільки можна спостерігати за цим надзвичайним видом спорту із вікна відділу?!

Чим для мене стала Гончарівка? Місцем, яке подарувало неймовірні емоції. Вони були різні, але завжди – надзвичайно сильні. Єдине, що я можу беззаперечно стверджувати: якби був шанс повернути час, я обрала б той самий шлях.

Козак Анастасія,
бібліотекар відділу краєзнавства


Гончарівка особлива для кожного з нас!

Календар подій

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день