Любителів релігійного туризму запрошуємо в село Корсунку поблизу Нової Каховки, яке виникло наприкінці XVIII століття як старообрядський монастир Корсунської ікони Пресвятої Богородиці. Будівничими монастиря були наймити з навколишніх сіл і міст, а також втікачі-кріпаки з Росії та України. Для поселення наймитів паралельно з монастирем будувались приміщення за його межами. Отже, наймити були першими жителями майбутнього села, пізніше названого Корсункою. Землі Північної Таврії стали справжньою «землею обітованною» для російських старообрядців, переслідуваних на батьківщині через розбіжності з офіційним православ’ям.
У 1930 році монастир було закрито, а 25 років потому - розібрані його головні споруди - собор, дзвіниця, архієрейський будинок, цвинтарна церква... До наших днів збереглися мурована огорожа з брамою та північно-східною вежею (1784 р.), церква Святого Димитрія Солунського (1797-1802 рр.), трапезна з храмом Святого Михаїла єпископа Синадського (1804 р.).
Нещодавно Михайлівська церква була переосвячена в ім’я Корсунської ікони Пресвятої Богородиці. У храмі розпочалися реставраційні роботи, в ході яких під шаром вапна віднайшли фрагменти орнаментального розпису.
А от церква Святого Димитрія Солунського, що являє собою рідкісний для України, але поширений у Центральній Росії тип храму «іже під колоколи», перетворений за радянських часів у водогінну вежу, лише чекає на відродження...
Джерело: Корсунка // Херсонщина запрошує [Изоматериал] = The Kherson region invites you: фотоальбом. - Херсон, 2008. – С. 280-283.
Любителів релігійного туризму запрошуємо в село Корсунку поблизу Нової Каховки, яке виникло наприкінці XVIII століття як старообрядський монастир Корсунської ікони Пресвятої Богородиці. Будівничими монастиря були наймити з навколишніх сіл і міст, а також втікачі-кріпаки з Росії та України. Для поселення наймитів паралельно з монастирем будувались приміщення за його межами. Отже, наймити були першими жителями майбутнього села, пізніше названого Корсункою. Землі Північної Таврії стали справжньою «землею обітованною» для російських старообрядців, переслідуваних на батьківщині через розбіжності з офіційним православ’ям.
У 1930 році монастир було закрито, а 25 років потому - розібрані його головні споруди - собор, дзвіниця, архієрейський будинок, цвинтарна церква... До наших днів збереглися мурована огорожа з брамою та північно-східною вежею (1784 р.), церква Святого Димитрія Солунського (1797-1802 рр.), трапезна з храмом Святого Михаїла єпископа Синадського (1804 р.).