Іван Франко – видатна постать в українській літературі, яка вже не раз демонструвала вміння влучно та просто описувати важливі проблеми та почуття у своїх творах. Звісно, письменник писав більше вірші, аніж твори. Але ж у художньому доробку Івана Франка є сім викінчених п’єс, що були написані у 1890-их роках, де головним чином автор відображав життя галицького села. Та власне драма «Украдене щастя» створила йому славу драматурга.
18 березня 1891 року Крайовий відділ Львівського сейму оголосив закритий конкурс на кращу драму. Конкурс мав тривати до кінця вересня. Іван Франко подав п’єсу вчасно, але термін конкурсу було продовжено. Після довгих переробок, яких вимагала конкурсна комісія в січні 1893 року драму було відзначено другою премією і рекомендовано для постановки. Перша назва драми — «Жандарм». Цензура не дозволила «виставляти на позорище такої важної в суспільності людини, як жандарм», і драма з’явилася на сцені лише після того, як автор замінив жандарма поштарем. Жандарм з’являється лише в останній дії, щоб заарештувати Миколу. В зміненій для цензури редакції драма не публікувалася.
Історична основа твору така… ще під час відвідин села Лолин Франко залучив свою кохану — Ольгу Рошкевич — до збирання фольклору. До свого одруження з Франком вона мріяла підготувати книжку з місцевими народними весільними піснями. Зацікавилася цією роботою і сестра Ольги — Михайлина Рошкевич. 1878 року від селянки Явдохи Чигур у селі Долина Стрийського повіту вона записала один із трьох варіантів «Пісні про шандаря». яка й лягла в основу драми «Украдене щастя». Ця співанка-хроніка, створена, можливо, за гарячими слідами сімейної трагедії. У ній звучить натяк на зраду чоловіка, але сцени вбивства шандаря з ревнощів немає.
Ольга Рошкевич
Михайлина Рошкевич
ПРО ШАНДАРЯ
Ой пити би горілочку, ой пити би, пити;
Ой прийшлося шандареві з Делятина іти.
Ой положу на віконце горіхову гранку;
Прийшов шандар з Делятина, бо має коханку.
Ой піп іде до церковці та на хвалу Божу,
А шандар ся відзиває: — Та й я вам поможу!
Ой піп службу відправляє та людей жегнає,
А шандар си став на хори, апостол читає.
Ой люде ся проступили та стали у кутки,
А він любку за ручечку, повів через сутки:
— Ой ходімо, моя мила, та на торговицю
Та будемо попивати мед та й сливовицю.
Ой як прийшов Николайко до своєї хати:
Ані ключів, ані жінки нема коло хати.
А він пішов до сусіди, зачав ся питати:
— Да нема тут мої жінки, нема коло хати?
Вони його притримують:
— Просимо сідати!
Він зняв шапку, поклонився:
— Йду далі шукати.
— Ой іди ж ти, Николайку, та на торговицю,
Ой там жінка із шандарем п’є мед, сливовицю.
Ой пішов же Николайко попід голиночки
Лежить шандар до постелі голий, без сорочки.
Ой пішов же Николайко попід віконниці
Лежить жінка до постелі гола, без спідниці.
А він пішов до жидівки та й взяв їй казати:
— Дай, жидівко, сокирочки, двері відрубати.
Взяв сокиру у жидівки, розрубав верії…
Забрав річі шандарськії до фільватерії!
Ой зачали за Николов у погоню бічи:
Завернули Николайка: — Неси назад річі!
У покою піп Николу на смерть сповідає,
А у другім його жінка ручки си ломає.
— Любі мої єгомосцю, щось маю казати:
— Ти мож мене із шандарем разом поховати?
— Ой молода молодице, не мож то зробити.
Ця пісня відрізнялася трагічним розв’язанням конфлікту, більш виразною індивідуалізацією героїв, де було яскраво виражене прагнення до справедливої свободи селян, і стала сюжетною основою драматичного твору Франка. Взагалі, широка насиченість п’єси українським фольклором є одним із найважливіших художніх засобів драматурга, завдяки чому автор створив реалістичну народну драму.
Ще в 1883 році І. Франко в брошурі «Жіноча неволя в руських піснях народних» дав глибокий соціально-художній аналіз цієї пісні. Зміст такий: прийшов жандарм з Делятина до своєї коханої. Чоловік її – Николайко – зарубав жандарма й сам загинув від руки правосуддя.
Про пісню Франко писав: «Як бачимо, в новій одежі стара подія – насильний розрив зв’язку родинного. Жінка ломить шлюб церковний і віддається «шандареві» одверто, прилюдно. Муж її, чуючи себе зганьбленим, убиває «шандаря» і сам гине ганьблячою смертю, - от і вся повість».
Сценічне народження п’єси «Украдене щастя» відбулося 16 листопада 1893 року після нескінченних цензурних «удосконалень». Постановку п’єси Франка на сцені львівського театру товариства «Руська бесіда» здійснив Кость Підвисоцький, який і виконав роль Миколи Задорожного. Про величезний успіх драми свідчить той факт, що на другій виставі глядачі влаштували авторові бурхливу овацію, а молодь піднесла йому на сцені лавровий вінок. Виставі були присвячені численні статті.
Зокрема, театральний оглядач Теофіл Мерунович писав, що твір Франка має «дійсні мистецькі прикмети» і що для драми характерні «жива і послідовна акція, гарна мова, правда і міра, що характеризують високий талант». Оглядач робить висновок, що поява в Україні «Украденого щастя» — «це політична подія», що така драма для української сцени є «оригінальним твором, де кожна сцена, кожний вислів дихають правдою… Це вірний вираз оригінальних прикмет українського народу.
Афіша першої вистави драми І.Франка «Украдене щастя» в Києві (1904 р.)
На початку лютого 1904 року за режисурою Івана Карпенка-Карого драму було вперше поставлено у Києві в приміщенні театру «Бергоньє» в першій редакції Франка. Ролі виконували: Микола — Карпенко-Карий, Анна — Любов Ліницька, Михайло — Микола Садовський. Без персонажа жандарма (на це не погоджувалося культурно-освітнє товариство «Руська бесіда») п’єса йшла аж до 1907 року. У аматорській виставі 1907 року ролі виконували: Микола — письменник Михайло Яцків, Анна — Марія Махницька, жандарм — письменник Степан Чернецький. Лише з 1913 року театри почали ставити «Украдене щастя» за первісним, нецензурним текстом.
Уперше надрукована драма в 1894 році в львівській «Зорі». І того ж року заходом автора видана в Львові окремою книжкою.
1901 року вона була видана вдруге в Львові, а в 1909 році – утретє.
«Украдене щастя» (1901 р.)
Пройшло вже стільки років, а тема людського щастя, порядності, вірності не втратила своєї актуальності. Допоки існує кохання – існує світ. Існує людська зрада і жадібність. Франко нам через 130 років дає зрозуміти, що злом зла не здолаєш, а, вкравши чуже щастя, свого не збережеш: «Щастя ніколи довго не триває. Щастя все – день, година, одна хвилина».
Використані джерела
- Як з’явилось на світ «Украдене щастя»
- «Щастя довго не триває» (до 190 – річчя написання драми Івана Франка «Украдене щастя»)
- «Украдене щастя»: аналіз, проблематика та паспорт твору Івана Франка
- Хто написав “Украдене щастя”
- Украдене щастя, Іван Франко (Аудіокнига)
- Іван Франко "Украдене щастя"
- Украдене щастя 2004
