Головна Ресурси бібліотеки Історія однієї книги 145 років від написання повісті І. Нечуй-Левицького «Микола Джеря»

145 років від написання повісті І. Нечуй-Левицького «Микола Джеря»

21.05.2021

Він був українцем і українським,
виключно українським письменником тоді,
коли многі його  ровесники твердо вірили,
що свобода знищить всі національні різниці.

Іван Франко

Іван Семенович Нечуй-Левицький – видатний український письменник, класик нашої літератури. За своє довге життя написав понад п'ятдесят романів, повістей, оповідань, значну кількість науково-популярних нарисів, літературно-критичних статей, комедій та історичних драм. Неповторна своєрідність творчості І. Нечуя-Левицького виявляється в її «зоровому характері» (І.Франко), в умінні спостерегти найхарактерніше в зовнішності людини, картинах природи, у народному побуті й все це мальовничо передати засобами слова, такого ж барвистого, багатого, самобутнього, як і модельовані боки дійсності. Дослідники порівнювали творчість І. Нечуя- Левицького з монументальними прозовими циклами О. Бальзака («Людська комедія»), Е. Золя («Ругон-Маккари»).

У 2021 році виповнюється 145 років від написання повісті І. Нечуй-Левицького «Микола Джеря», яка стала справжньою перлиною його творчості. Як писав Іван Франко, письменник «розкрив історію всього українського селянства в ту важку епоху, написану в однім широкім образі». За жанром «Микола Джеря» – соціально-побутова повість, що складається з восьми розділів. Головний герой твору показаний від юності до старості. Події розгортаються послідовно, повільно, але з часом досягають глибокого драматизму. У повісті просто і реалістично розповідається про щоденне життя Миколи Джері та його родини. Головна увага зосереджена на образі молодого селянина Миколи, який виражає настрої селянства. Веселий, життєрадісний, волелюбний парубок не може миритися з тим становищем, в якому живе. У боротьбі проти насильства проходить все Миколине життя. Його непокірний характер нагадує нам запорізьких козаків.

Повість була присвячена Миколі Лисенку. Із видатним українським композитором І. С. Нечуя-Левицького зв’язувала велика творча дружба. Лисенко навіть присвятив письменникові «Дві пісні без слів» (Deux chansons sans раrolles) для фортепіано (1878).

Повість «Микола Джеря» пройшла нелегкий та довгий шлях до свого читача. Початок роботи Нечуя-Левицького над повістю opiєнтовнo можна віднести до 70-х років XIX ст. У листі до О. Кониського, відомого  перекладача, письменника, видавця, автора слів пісні «Молитва за Україну», від 1 травня 1876 р. письменник згадує: «Ще бувши в Київській академії, я почав писати народну повість для «Основи». «Основа» перестала виходити, i я покинув початок тієї повісті i загубив його. В Полтаві я напи­сав «Дві московки», в Kafliiui «Рибалку», в Седлеці «Причепу», по­тім – загублену десь за границею Кулішем повість «Наймит Яріш Джеря». Чи була ця повість першим варіантом «Миколи Джері» – невідомо.

І. Нечуй-Левицький, розуміючи, що в умовах загострення цензурних утисків noвість у Pociї не буде опублікована, надіслав її до Льво­ва, у редакцію «Правди», де вона вперше й вийшла E cвіт. На жаль, набірний рукопис i верстка твору не збереглися.

Подальша доля «Миколи Джері» складна. У 1880 р. І. С. Нечуй-Левицький подав відбиток першого видання з «Правди» до Головного управління E справах друку в Петербурзі. Цензура не дозволила дру­кувати повість, оскільки правопис «Миколи Джері» не відповідав прийнятим нормам. Переписавши твір із дотриманням усіх правописних вимог того часу, у 1881 році І. С. Нечуй-Левицький вдруге надіслав його до цензу­ри. «Я послав його в Главное управление і подав уже третє прошение, щоб розрішили мені і «Дві московки», «Причепу» і «Кайдашеву сім'ю» разом з «Джерею». Одповіді ще й досі не маю». У «прошении» Нечуй-Левицький писав: «...прошу розрешить мне напечатать мою повесть на малорусском языке под заглавием “Ми­кола Джеря”»...

Київський цензор, прочитавши рукопис, надіслав його в Головне управління в справах друку з висновком, що твір може друкуватись «за винятком деяких тенденційних місць». Петербурзький цензурний комітет, розглянувши повість, 19 берез­ня 1882 р. у висновку зазначив про можливість «дозволити повість до друку з деякими вилученнями». Проте видати окремим виданням повість знову не пощастило. У 1883 р. вона була надрукована в альманасі «Рада»  виданні М. Старицького. Текст повісті був значно пошкоджений цензурою. Усі перелічені петербурзьким цензором місця було вилучено. Авторських правок було порівняно небагато, і мали вони пере­важно лексичний характер. У 1886 р. письменник знову посилає повість (відбиток із «Правди») до Київського цензурного комітету. У доповідній Головному управлін­ню київський цензор писав, що «повість ця до передруковування в Росії не надається». Начальник Головного управління у справах дру­ку наклав резолюцію на полях доповідної: «Цю повість “Микола Джеря” заборонити».

З червня 1867 р. І.Нечуй-Левицький починає працювати вчителем російської мови і словесності, історії й географії Росії і Польщі в Сідлецькій жіночій прогімназії Варшавського учбового округу. Із вересня 1867 року рішенням педагогічної ради І.Нечуй-Левицький був призначений бібліотекарем із додатковим окладом 50 карбованців на рік.

12 липня 1890 р. письменник повідомив: «”Миколи Джері” 2-го ви­дання київський цензор не пустив». У 1892 р. у Львові накладом редакції газети «Діло» у серії «Бібліотека найзнаменитіших повістей» твір «Микола Джеря» вийшов окремою книжкою. У цьому виданні послідовно скорочено і перероблено всі місця, де викривалось духовенство та церква чи говорилось про ставлення Миколи до церкви та попівства.

Наступне видання повісті було здійснено в 1899 р. у Петербурзі. Повість надрукована у складі першого тому творів письменника «По­вісті й оповідання». Цього разу Нечуй-Левицький послав текст видання 1883 р. У доповідній Головному управлінню в справах друку від 29 жовтня 1898 р. з приводу першого тому творів І.Нечуя-Левицького петербурзький цензор писав: «Завдяки безсумнівному та­лантові автора і яскравості його барв, ця повість, сповнена глибокого інтересу, справляє сильне і занадто тяжке враження виключно внаслі­док наполегливого і старанного аналізування автором темних сторін селянського побуту. З недалекого минулого постають у всій своїй не­привабливості сумні явища суспільного життя, які почасти стали над­банням історії, а почасти й сьогодні не втратили свого значення, це: по-перше, ворожнеча, навіть ненависть, що проймає всі взаємини па­нів і селян; по-друге, деспотизм панів, жорстоких у свідомості своєї сили і влади, і беззахисне становище селян, приречених на загибель при найменшому обстоюванні своєї самостійності; по-третє, найжорстокіша експлуатація робітників власниками фабрик і, зрештою, як висновок із всього цього,  безвідрадність селянського життя й після звільнення від кріпосної залежності».

На підставі викладеного, цензор вважає за потрібне повість Івана Левицького «Микола Джеря» до друку не дозволяти. Але тимчасово виконуючий обов'язки начальника Головного управління в справах друку наклав резолюцію: «Друкувати дозволяється». Поклавши в основу видання 1899 р. текст видання 1883 р., письменник продовжував роботу над повістю. Він скорочує і спрощує багатослівні описи, усуваючи із них другорядні подробиці, намагається зробити економнішим і простішим виклад, прагне позбутись повторень. Скоротив Нечуй-Левицький один із перших описів зовнішності головного героя Миколи, значно скорочено опис повернення Миколи і Нимидори з поля, намагається уточнити портрети героїв, усунувши другорядні подробиці. Крім правок, зроблених письменником для поліпшення словесної тканини повісті, є правки, викликані, очевидно, об'єктивними обстави­нами. Автор дещо пом'якшує своє негативне ставлення до церкви та її служителів і ставлення Миколи до експлуататорів-кріпосників. Письменник і далі продовжував працювати над текстом «Миколи Джері», не залишаючи наміру видати повість окремою книжкою з відновленими місцями, вилученими цензурою.

У березні 1900 р. повість (відбиток із «Правди») знову була надіслана у київську цен­зуру. Але Петербурзький цензурний комітет визнав її тенденційною і не дозволив до друку. У листі від 29 листо­пада 1900 р. Нечуй-Левицький писав: «Цензура не пустила... “Миколи Джері” опрічним виданням...»

Після цього письменник більше не намагався видати повість окре­мим виданням. Вона виходила у складі видань творів письменника «Повісті й оповідання». Останнє прижиттєве видання вийшло 1909 р. у складі першого тому повістей і оповідань. Готуючи твір до цього видання, автор основну увагу спрямував на уточнення, до­повнення розповіді побутовими деталями, насичення її фактичним матеріалом, що робило більш емоційною розповідь, виразнішими образи.

У виданні 1909 р. автор виправив друкарські помилки, невдалі ви­слови тощо. Це видання відрізняється від попередніх також поділом тексту на розділи. Повість має не шість розділів, як раніше, а вісім.

У виданні 1909 р. проставлена дата написання твору – «1876 ро­ку, 1 генваря». На титульній сторінці вперше стоїть прізвище «Іван Нечуй-Левицький».

У листі до українського письменника і громадського діяча П. Стебницького від 24 січня. 1905 р. письменник підписується «Іван Нечуй-Левицький» і просить: «Отак мене титулували на юбілеї, так і підписуйте  мене на моїх  книжках, бо Левицьких в літературі аж три». 

Видання 1909 р. є наслідком понад тридцятилітньої творчої праці письменника і художньо є найдовершенішим.

Після смерті Нечуя-Левицького повість «Микола Джеря» видава­лась понад тридцять разів. Російською мовою вона виходила в Хар­кові (1929) і в Москві (1956). І весь час, аж до 1965 р., коли повість вийшла у світ у складі «Зібрання творів у десяти томах», вона друку­валась із купюрами. Лише в 1965 р. здійснилась мрія письменника: у третьому томі десятитомника повість вперше надрукована повністю, відновлено всі цензурні купюри. До нашого часу зберігся чорновий автограф повісті, який знаходиться у відділі рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Повість була новаторським твором. Письменник вперше в українській літературі створив багатогранний образ позитивного реалістичного героя, що виражав думки і прагнення українського народу. У повісті «Микола Джеря» Нечуй-Левицький показав себе майстром українського пейзажу, довів, що він уміє не тільки бачити своє рідне, а й відчувати бачене. Багато поколінь критиків писали про художню майстерність І. Нечуя-Левицького, а П. Мирний і М. Коцюбинський вважали його своїм учителем.

Не обійшов увагою повість і кінематограф, «Миколу Джерю» було екранізовано 1926 р. німецьким кінематографістом Йосипом Роною і Марком Терещенком на Одеській кінофабриці (сценарій Миколи Бажана). Але, на жаль, фільм не зберігся. 2019 р. за підтримки Українського культурного фонду​ почалися зйомки повнометражного фільму «Джеря. А завтра була воля» за мотивами повісті.  Це повнометражний дебют режисерки та сценаристки Ірини Правило. Зйомки фільму вже завершено, триває монтаж та зведення звуку, є офіційний тизер.

Ім’я Івана Нечуя-Левицького дороге серцю кожної людини, бо він збагатив українську літературу новими жанрами та образними засобами. Тож художня спадщина Нечуя-Левицького і сьогодні зберігає свою пізнавальну, виховну й естетичну цінність.

У фондах нашої бібліотеки повість «Микола Джеря» представлена виданнями з 1931 по 2012 рік.

Календар подій

1 2 3 4 5 67
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 2728
2930     
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день