Письменник доби Розстріляного відродження, чиї твори пройняті оптимізмом, вірою в справедливість боротьби, яку вели робітники та селяни у роки революції, народився 30 березня 1900 року в Черкасах у сім'ї візника.
Про свої молоді роки Королевич Олександр Дмитрович (літературний псевдонім – Лесь Гомін) згадував: «Із 1918 до 1924 року вчився в Києві. Під час громадянської війни (лютий 1920 року) я добровільно вступив до Червоної Армії, працював на відповідальних постах по мобілізації людей і транспорту, по боротьбі з бандитизмом і дезертирством. Як закінчилась громадянська війна, я потрапив до Київського всеобучу інструктором і тоді, працюючи, закінчував освіту (Київський ІНО). Демобілізований у червні 1924 року. Відтоді починається моя громадсько-літературна робота».
Щоправда, писати Гомін почав іще під час навчання в Черкаській чоловічій гімназії. Кілька його віршів, нарисів та оповідань були надруковані в періодиці.
Після інституту повернувся в Черкаси, працював спочатку в театрі, а пізніше – у газеті «Радянська думка» разом із відомим радянським прозаїком Семеном Скляренком – автором трилогії «Богдан Хмельницький». Свої нові твори підписував псевдонімом Лесь Гомін. Був одним з організаторів філіалу Спілки пролетарських письменників «Гарт» (Черкаси), який представляв на з’їзді письменників.
У 1928 р. письменника переводять до Молдавії. У Тирасполі (1928-1929) Лесь Гомін працював у газеті «Красний пахарь», брав активну участь у громадському житті, розпочав роботу над романом «Голгофа».
У 1929 році переїхав до Одеси і жив там до 1936 р. Працював у редакціях газет, редагував журнал «Металеві дні», де співпрацював разом з І. Микитенком, С. Олійником, В. Миколюком. Був одним із керівників письменницької організації ВУСПП. Автор повісті «Куточок серця», збірки оповідань «Контрольні цифри» (1930), повісті «Велетень з хворим серцем» (1932) про працю суднобудівників, п'єси «Маски» (1933). 
У 1934 році Держлітвидавом України було підготовлено до видання його роман «Голгофа» – на антирелігійну тему, який частково друкувався в літературно-художньому журналі «Металеві дні». Проте окремою книгою 
роман побачив світ тільки 1959 року, коли письменника вже не було серед живих.
З 1934 року Лесь Гомін – член Спілки письменників СРСР. Був репресований. Заарештовано (орієнтовно 10 листопада 1935 року) за звинуваченням у «контрреволюційній ідеології його творів», засуджений на 3 роки таборів із подальшим обмеженням у правах на 2 роки і висланий за межі України, де і знаходився до липня 1939 року.
Точної дати арешту Леся Гомона не відомо, оскільки судово-слідчу справу донині не віднайдено. Єдине, що збереглося в архіві Спілки письменників, – копія довідки, виданої 4 грудня 1958 року громадянці Королевич Ф. О. про те, що «постановою президії Верховного суду УРСР від 2.XII.1958 р. вирок Одеського обласного суду від 10.ХІ.1935 р., ухвала Верховного суду УРСР від 27.1.1936 р. і постанова президії Верховного суду УРСР від 1.VII.1936 р. щодо Королевича Олександра Дмитровича, українського письменника, скасовані, а справу припинено за недоведеністю складу злочину».
З 1939 р. – викладач української літератури Ніжинського педінституту. Цікаві й нині його дослідження, присвячені історії інституту: «До студентського страйку 1905 р. в Ніжині», «З минулого Ніжинського інституту», «Визвольна війна 1648 – 1654 рp. в народнопоетичній творчості», «Українські народні думи і історичні пісні ХVI-ХVІІ ст.». Не втратило свого значення і його дослідження з теорії літератури «Соціально-естетична природа новели». Опублікував літературно-критичні статті про І.Франка та І.Тобілевича.
Під час Великої Вітчизняної війни вчителював в Узбекистані. За педагогічну діяльність у цей період Лесь Гомін був нагороджений медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.» та значком «Отличник народного образования».
Після війни Лесь Гомін повернувся до Ніжина, де викладав українську літературу в педінституті, працював над новим романом «Люди», в основу якого покладено події, пов'язані з життям Ніжинського педагогічного інституту в перший рік війни. У 1957 році його звинуватили в послабленні пильності, пособництві нездоровим настроям та звільнили з інституту.
Письменник переїхав до Черкас, де і помер 16 січня 1958 року. Похований у Черкасах (кладовище на вулиці Одеській).
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Про нього:
Енциклопедія Сучасної України / І.М. Дзюба; Національна Академія Наук України, Наукове товариство ім. Шевченка; НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка; ред. С.І. Болтівець, наук. консультанти Б. Бакула – К. : Координац. бюро ЕСУ НАН України, 2001., ISBN 966-02-2074-Х.
Т. 6: Го – Гю: [3289 гасел] / ред. С.І. Болтівець, наук. консультанти Б. Бакула – Скор.: с. 706-711. – 712 с.,
Його твори:
Гомін Лесь. Голгофа: роман/ Л. Гомін – К. : Дніпро, 1982. – 309 c.
