Лякація

В епоху, коли бізнесом стає все – і освіта, і медичні послуги, і видавнича справа, − з особливою обережністю беруся до читання дитячої книги.

Інше застереження – нагальна потреба національно-патріотичного виховання юних українців, у яких розмито і не сформовано ціннісні орієнтири. Не хотілося б, щоб національна ідея доносилася дітям на прикладі творів естетичного рівня типу:

«Оживляєм гори, води, / вибудовуєм заводи, / ростемо ж ми, гей! / − До пустель, каналу й річки / наші славні п’ятирічки / − мовби до дітей, /  до своїх дітей…»

Не хотілося б, щоб ідеологічна проукраїнська складова деформувала дитинство і художній смак юного читача.

З отакими думками розгорнула книгу віршів для дітей молодшого шкільного віку Івана Андрусяка «Лякація» (2017).

Щодо змісту варто зазначити наступне. Книга у легкому жанрі короткого вірша, атмосфері добра, гумору, гри та ритму пояснює малечі навколишній світ. Прочитавши 21 поезію збірочки, дитина утямить, що  в Україні є і лани, і ліси, і ріки, і моря, і трамваї; є чаплі, перепели, сови, жаби і собаки; є інноваційні технології; є традиційні і новітні форми вірша; є знайомі і незнайомі, але надзвичайно ємні слова. Дитина на рівні підсвідомості відчує, що пізнавати світ – цікаво, легко і весело. А деякі «спотикачки» (вкраплення віршів з нетрадиційним ритмом («Хто як засмагав»), чи заміна слова, що проситься у риму, на неримоване слово, що не має грайливого змісту («… а перепели мишей не їдять / от… капость» («Пірналки») опосередковано сформують у дітей відчуття того, що шлях пізнання світу часом є непростим і нелегким. Так само, як і сам світ є барвистим і складним, але водночас спільним для усіх «бегемотів» і «жираф».

Формально-естетичні чинники книги працюють на багато функцій, які має забезпечувати книга для дітей.

Книга пізнавальна, тому що у доступній формі подає певні знання про український природний світ: про те, як рибалять чаплі («Рибалки»); про те, що «Хто народиться в гнізді − / ви від нього пісні ждіть. / У воді прийде на світ − / ані слова той не скаже; / він лише на дно заляже, / як з води постане лід» («Доки сплять»); про те, що «На морі жаби не живуть»; про те, що баклану – море, а перепелу – лан («Пірналки»); про те, як граються у морі дельфіни («Дельфіни»); про те, «З чого складається качка» тощо.

Книга, шляхом вкраплення у переважно легку структуру вірша («риба  біла / риба сіра / не летіла / і не сіла») ускладненого звукопису/скоромовок («понад чаплями / як причеплені / та на чапельок / витріщаються»), вчить гарно вимовляти звуки української мови.

У книзі відсутні жахи і трагічні епізоди: «…і промінь у дзьобі тріпоче»  («Рибалки»); «…крокодил на це лиш очима блись / − з вами вченими тільки зв’яжись… / під воду бульк – і нема крокодила…» («З чого складається качка»).

Книга має чудову атмосферу добра, гумору, гри, розваги. Для створення доброзичливого настрою автор використовує пестливі слова ( хмарка, дитинка, кісточка, чапелька, дядечко); кумедні епізоди («А жив би в морі крокодил − / ото було б цікаво, / чи вибирався б він з води / бодай хоч іноді кудись / на булочку і каву?..»); «пірнув перепел у море / а там тиша / і жодної миші / і трава / якась нежива / сказано: водоросль а не трава» («Пірналки»); «з вами вченими тільки зв’яжись» («З чого складається качка»); у 13-м трамваї їдуть і сваряться бегемот, слон, жирафа…; гру слів (акація/лякація; котлета/кіт/літа; хмари (на небі)/хмари (інноваційні технології); соба̀ і сова̀ка).

Книга спирається на досвід і формули народної мудрості: «Доки сплять – всі дуже гарні!»; «витати у хмарах»; «знання – сила».

Книга не цурається інновацій: декілька віршів укладено без використання розділових знаків та великих літер; у вірші «Ґлюк» нові слова «ґлюк» і «перезавантажити» пояснено як абсолютно органічні, а не лише комп’ютерні поняття; є тексти з використанням сленгу користувача планшета: «скачати», «інтернет 3G», «соцмережі»; створено декілька неологізмів: «жу̀кав», «стѐжкав», «зву̀кав», «світлѝв», «нѐбило», «землѝло»; «розбегемотіти».

Книгу ненав’язливо насичено колоритними українськими слівцями – тобто, розвивається словниковий запас юного читача: бодай, наминати, благати, гомоніти, картати, гаркати, заціпеніти, надзюрити, шугати, дрімати, плесо, неборака тощо.

Книзі притаманна певна інтертекстуальність. Наприклад, автор намагається написати історію бегемота українською мовою (тут бачимо елементи мета-, архі- та гіпертекстуальності). Якщо у К. Чуковського (вірш «Телефон») ця тема пов’язана з тим, що бегемот провалився в болото, то І. Андрусяк пише про те, «Як дружити з бегемотом». Автори однаково, з гумором і доброзичливо, пишуть про грізну й велику тварину, але використовують різні сюжети і різний ритм. Проте фрази, що дозволяють ідентифікувати свідоме запозичення, практично повторюються. У К. Чуковського: «Ох, нелегкая это работа − Из болота тащить бегемота!» У І. Андрусяка: «ох непроста робота / благати бегемота / відкрий-но ще раз рота / і випусти мене».

І у віршах «Як дружити з бегемотом», «13-й трамвай», «Тяжка робота», і у книзі «Лякація» загалом відчувається певний перегук із віршами для дітей Корнія Чуковського – класичного дитячого російськомовного автора усіх радянських дітей. Але Іван Андрусяк  прагне закарбувати первинні знання українських дітей про тваринний і рослинний світ українською мовою та в іншій ритмо-мелодиці.

У вірші «Чим треба писати вірші» («Восьминог у морі – поет. / А який же поет без музи?..») триває певний інтертекстуальний діалог-гра з автором вірша «Вечір» Грицьком Чубаєм (своєрідний «місточок наступності» до уроків української літератури у старших класах):

«Зелений  вечір
як  морська  вода
заповнив  кімнату…

…і  вже  ти  зачудовано  слухаєш
як  чотириноге  крісло  намагається  переконати  шафу
в  тому  що  воно  є  родичем  восьминога…»

Вірші книги мають переважно легку читабельну («…З моря приходить осінь, / горнеться до води / там, де хмарини босі / гублять свої сліди…»), часом оригінальну риму  («Що ж робити? Навіть діти / знають − спосіб є простий: / геть усіх нас треба вміти / пе-ре-за-ван-та-жи-ти»).  

Класичний силабо-тонічний ритм («Звідки приходить осінь», «Морський бій») іноді «розбавляється» класичним верлібром («Хто як засмагав», «Хмари»).

Окрім того, формат книги зручний для дитячих рук – вона невелика й не важка. Книга має доречні, достатньо яскраві ілюстрації, що підсилюють доброзичливий пафос збірочки, (намалювала Лілія Курцеба): вони увиразнюють та «візуалізують» текст, що розміщений на чистому (переважно білому, а також блакитному) тлі і набраний шрифтом достатнього розміру.

Отож, хто дбає про український архетип своєї малечі, − може сміливо брати цю книгу до рук.  Ні офіційного фальшивого пафосу, ні бутафорії, ні лубкової старожитності тут немає. У книзі «Лякація» Іван Андрусяк легко й переконливо формує у юного читача доброзичливе відчуття сучасного світу, «співає власних пісень».