Залишок дня
821(410)
І-97
Аннотация:
Улітку 1956 року дворецький Стівенс, який усе життя прослужив у багатому маєтку під назвою Дарлінґтон-Голл, вирушає в автомобільну мандрівку південно-західною Англією. Коротка шестиденна виправа перетворюється на подорож у минуле, що виринає на тлі розкішних англійських пейзажів, у минуле, в якому особисті драми розгортаються разом із драмами світовими. Цей роман, за який Кадзуо Ішіґуро здобув Букерівську премію, — витончена історія про невисловлені почуття і прихований відчай, про жаль, що затьмарює залишок дня, коли з гіркотою розумієш, що все могло скластися інакше...Аннотация библиотекаря:
Дивне відчуття від цієї книги. Вона огортає собою повністю, відкривши легку печаль, схожу з тією, коли розумієш – у повітрі запах осені.Ішігуро майстерно передав характер головного героя, від імені якого й ведеться розповідь. Весь роман – це спогади дворецького Стівенсона про свою службу у Дарлінгтон-Голі під час короткої поїздки живописними місцинами Англії.
Шість днів перетворюються в одну величезну рефлексію, де на фоні подій у маєтку розгортається чимало особистих драм. Саме ці драми – ключ до розуміння самого Стівенсона, який на вівтар служби поклав свої почуття і переживання. Намагаючись постійно носити професійну личину, він пропустив чимало зі свого життя, не зміг правильно трактувати події, що відбувалися.
“Залишок дня” – це про той жаль, який відчувається через неможливість виправити старі помилки. Це про той відчай, який їсть душу, коли розумієш – повз тебе пройшло стільки всього, але через зайнятість і надмірну відданість своїй справі в тебе просто не було часу розпізнати важливе. Це про втрачені можливості і пустоту, коли до останнього переконуєш себе – все зроблене, всі прийняті рішення не намарні, та десь глибоко всередині зачаїлася геть інша думка.
Ішігуро – метр психологізму, а який у нього безмежно прекрасний стиль тексту!
Роман просякнуто смутком – сторінка за сторінкою відчуття туги проходить лейтмотивом. Та від того ще приємніше читати .
Некваплива, глибока, розмірена проза, до замилування майстерно написана.
У 1989 Ішігуро став лауреатом Нобелівської премії з літератури, того ж року “Залишок дня” отримав Букера.
Рецензия специалиста (официальные рецензии):
Слуги серед нас: «Залишок дня» Кадзуо Ішіґуро
(уривки)
...У центрі роману «Залишок дня» — старий дворецький містер Стівенс, який за все своє життя не знав нічого, крім служіння. 1956 року, вже після Другої Світової війни та смерті старого лорда Дарлінгтона, він вирушає в мандри південно-західною Англією, аби запропонувати колишній економці міс Кентон повернутися на службу до нового американського господаря. Крізь призму свідомості старого Кадзуо Ішіґуро імпресіоністичними мазками виписує і довоєнне англійське суспільство, і панівні настрої, і, що найголовніше, взаємодія самого Стівена з іншими персонажами, зокрема з власним батьком і міс Кентон. Власне, спілкування завжди відходить на другий план, воно вряди-годи зринає поміж приготуваннями до важливих прийомів, конференцій і зустрічей, від яких залежала доля світової політики...
...За начищанням столового срібла та поліруванням паркету Стівенс щиро не помітив, як його господар підкладав країну під Тисячолітній Рейх. Він не звернув увагу на закоханість міс Кентон, не лишився з батьком в останні миті його життя, бо був дуже зайнятим. Важливо розуміти, що Стівенс не егоїст — навпаки, він демонструє доведену до крайнощів відмову від себе та всього, що може бути цінним для особистості...
...Прикметною є обрана автором манера оповіді. Письменник занурює читача максимально глибоко в думки містера Стівена, ведучи оповідь від його імені. Таким чином, Ішіґуро провокує конфлікт між тим, про що розповідають і як про це розповідають. Головний герой постійно говорить про гідність як ознаку справжнього джентльмена. І вражає, що саме гідності він позбавлений. Ба більше — він позбавлений самого себе. Послужливість містера Стівена не має меж. Якоїсь миті він повністю розчиняється у своєму господареві, мимоволі ототожнюючи себе з ним. Він обурюється цькуванню господаря за співпрацю з нацистами, ніби цькували особисто його, він говорить про досягнення лорда Дарлінгтона, ніби це його досягнення. Опинившись у товаристві селян, дворецький чесно відповідає на питання про свою роботу, але мимоволі підбирає такі слова та вирази, що місцеві гадають, ніби зустріли справжнього політичного діяча, який бачився із самим Черчіллем. От тільки ніхто з них не здогадується, що бачився він з ним в коридорі, беручи в нього пальто...
Анатолій Пітик, Катерина Пітик
матеріал взято з сайту Читомо
