Ім’я цього всесвітньовідомого чеського археолога з українським корінням десятиліттями замовчувалося офіційною радянською наукою. Тільки аж 1989 року мигцем про «виходця з Ямниці» у своєму історичному романі «Галицька брама» сказав письменник Степан Пушик. Майже через двадцять років йому на зміну прийшли ще дві людини, які хотіли розповісти науковому світові про одного з найвизначніших учених. Один із них – городенківський краєзнавець Ярослав Левкун – самотужки лупав граніт забуття про генія, якому аплодували конференц-зали всієї Європи. Одночасно в Празі професор інституту археології Чеської Академії Наук Яна Марікова почала розплутувати вузол, де ж знаходиться той «Чортовець біля Городенки», в якому 8 вересня 1897 року народився Іван Іванович Борковський – провідний європейський учений, який отримав світове визнання як першовідкривач «празької культури», засновник модерної чеської археології, ректор Українського вільного університету в Празі.
Його далеким предком був наказний гетьман Війська Запорізького, головний писар канцелярії Івана Мазепи Василь Борковський. Прапрадід ученого, Карп Дунін-Борковський, обіймав пост губернатора Галичини. Дід Івана Івановича, Ігнатій Борковський, був заможним господарем у галицькому селі Вікторові. Його батько, залізничний чиновник, службові обов’язки якого змушували часто змінювати місце проживання, разом із дружиною Мотрею (родом із Тисмениці) та вісьмома дітьми спочатку мешкав у Ямниці, а відтак у Станіславові й селі Чортовець на Покутті (нині Городенківський район Івано-Франковської області).
Початкову освіту Іван отримав ще в Ямниці. А ось здобути повну гімназійну освіту йому не вдалося. Початок Першої світової війни взагалі обірвав мрії продовжити навчання. У складі Австрійської армії він воював на Західному італійському, а згодом на Східному фронтах. За виявлені мужність та героїзм був нагороджений високими солдатськими відзнаками.
У час Визвольних змагань українського народу за державність юнак добровольцем зголосився приєднатися до військових формувань ЗУНР і був вояком Української Галицької Армії з 1918 року. Згодом у складі Австрійської армії був змушений перейти на територію Чехословаччини. Від командування Української Галицької Армії брав участь у перемовах у штабі Нестора Махна.
На еміграції в Чехії – з 1920 року. Перебував у таборі для біженців. 3 1921 року – студент філософського факультету Карлового університету. Тут у 1922‑1929 роках студіював археологію. Захистив дипломну роботу на тему: «Про походження шнурової кераміки зі Сходу». У 1925‑1926 роках Іван Борковський був прийнятий на посаду лаборанта Празького граду. Його обов’язками було проведення детального збору та документування окремих археологічних досліджень. Ця праця зробила з І. Борковського одного з найкращих археологічних працівників і перших дослідників, які вважали археологію та її методи за неподільну частину історичного пізнання.
Разом з Карелом Гудом – доктором філософії, археологом, завідувачем історичного відділу Національного музею, Борковський став основоположником археології середньовіччя у Чехословаччині. Тим часом як на Празькому граді Борковський був тільки асистентом керівника дослідницького проекту, за його межами проводив значні відкриття. Першим було відкриття великого поховання з періоду ХІ–ХVІ століть у західній частині валів Празького граду. На сьогодні це є найбільш досліджене середньовічне поховання у Чехії.
Як археолог, Борковський проводить розкопки в храмі Святого Віта Празького граду у червні 1925 року на ІІІ подвір’ї; в костелі Святої Марії (1946); на Лотеранській площі (1934-1935); Градчанській (1944); 
Малостранській площі (1943); поховання на Партоломійській вулиці (1936); Лівого градця (1940, 1947-1954); площі та собору Святого Їржека (1959-1963); поховання в Їждарні, костелі Філіпа і Якуба на Бетлемській площі (1948-1956); в костелі Яна Прадла на Малостранській площі (1935); в костелі Святого Ваврінца в підземеллі костелу Святої Анни (1956).
Відповідно до наукової спрямованості вченого пріоритетом поступово стає дослідження слов'янського періоду, хоча час від часу він приділяє увагу й іншим темам. Остаточним переходом до цього напрямку була книжка «Давньослов'янська кераміка в Центральній Європі: дослідження початку слов'янської культури» (Прага, 1940). Вона стала важливим рубежем у археологічному дослідженні, тому що в ній уперше було розроблено проблематику кераміки празького типу як найдавнішої слов'янської кераміки на території Чехії. В умовах німецької окупації і пропаганди германської концепції давньої європейської історії це було дуже сміливим кроком ученого. Від найгіршого, тобто від депортації та концентраційного табору, врятував австрійський археолог із Відня Карл Вілфонседер, який проголосив, що йдеться про невідому працю, яка не варта того, щоб нею цікавилися німецькі інституції.
Іван Борковський ніколи не забував й про своє українське походження. Він писав вірші й прозу українською мовою, спілкувався з українцями в Карловому університеті, брав участь у роботі Українського вільного університету (УВУ). 1933 року йому було присуджено звання доцента, а згодом – професора. На цій посаді він працював в УВУ з 1933 по 1945 роки. Під час Другої світової війни Іван Іванович тричі був ректором УВУ (1939-1942). За порадою своїх колег Яна Філіпа та Ярослава Бема у 1943 році обмежив, а потім розірвав стосунки з УВУ. Після перемоги СРСР у війні з Німеччиною у травні 1945 року багато осіб українського середовища було ув’язнено і депортовано до Москви. Всі українські установи у Чехословаччині як «буржуазно-націоналістичні», «антирадянські» були закриті. А їхні архіви відправлені до Радянського Союзу й суворо засекречені. Також був ув’язнений на три дні й Іван Борковський. Тільки завдяки особливим заслугам перед чеським народом та особистому клопотанню другого Президента Чехословаччини Едуарда Бенеша Борковському вдалося уникнути «радянських тортур та Сибіру».
Після Другої світової війни Іван Іванович продовжує дослідження Празького граду. Праця «Празький тип» є найвизначнішим внеском до науки І. Борковського, вона визнається всіма, хто цікавиться початком слов’янської культури.
Помер Іван Борковський 17 березня 1976 року і похований у Празі на Ольшанському цвинтарі.
Його науковий доробок був частково оціненим ще за життя. Він становить близько 200 наукових статей, оглядів, рецензій, рефератів, 4 монографії. Вчений вільно володів і писав праці основними європейськими мовами. Оцінюючи внесок земляка у Чеську археологію, згадуємо чеха Вікентія Хвойку, який у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. проводив археологічні дослідження в Україні, здійснив відкриття у Києві та став першовідкривачем трипільської, зарубинецької, черняхівської культур.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.
Про нього:
Баран В. Д. Внесок Івана Борковського у вивчення старожитностей слов'ян: (до 70-річчя відкриття празької археологічної культури) / В. Д. Баран; Л. П. Михайлина, С. В. Пивоваров // Археологія. – 2011. – № 1. – С. 117–123 – Бібліогр. наприкінці ст.
Левкун Ярослав. Іван Борковський – першовідкривач празької культури/ Я. Левкун; В. Шендеровський // Пам'ять століть. Україна. – 2011. – № 1/2. – С. 196–205 – Бібліогр. наприкінці ст.
Левкун Ярослав. Іван Борковський та український науковий світ Праги / Я. Левкун // Схід. – 2012. – № 2. – С. 121–126 – Бібліогр. наприкінці ст.
Нехватал Б. Іван Борковський – видатний чеський археолог / Б. Нехватал // Історія в школах України. – 2010. – №3. – С. 38-41.
