1969 року за ініціативою голови правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури Петра Тимофійовича Тронька розпочато видання щоквартального інформаційно-методичного бюлетеня  «Пам’ятники України». Перший номер побачив світ у грудні 1969 р. З 1988 р. журнал почав виходити під назвою «Пам'ятки України». 1989 р. бюлетень перетворено на науково-популярний ілюстрований журнал Українського товариства охорони пам’яток історії та культури й Українського фонду культури, його тираж сягав 100-120 тис. примірників. З 1997 року засновником і видавцем часопису «Пам’ятки України: історія та культура» є Міністерство культури і мистецтв України. У 2000 році видання набуло статусу наукового, а з 2012-го із щоквартального перетворилося на щомісячне.

Існування часопису за 50 років можна умовно поділити на три етапи. У перші 16 років це було звичайне «режимне» періодичне видання, яке обслуговувало ідеологічний відділ компартії у царині охорони пам’яток. Як офіційний орган Українського товариства охорони пам’яток часопис мав своїм завданням, покладеним на нього тодішньою тоталітарною системою, закріплювати тезу про КПРС як провідну силу, яка протягом існування радянської влади найкращим чином опікувалася пам’ятками культури. Багато зроблено для популяризації пам’яткоохоронної теми тодішнім головою правління УТОПК та головним редактором бюлетеня «Пам’ятки України» Петром Броньком.

Другий етап розвитку починається з 1985 року – з початком горбачовської перебудови до керівництва журналу приходить Анатолій Сєриков. Часопис перетворюється на трибуну українського відродження, зокрема у ставленні до старовини та минулого України.

«Пам’ятки України», завдяки своєму головному редакторові, чи не першими з-поміж тогочасних періодиків, відчувши дух доби, намагалися не лише з національних позицій об’єктивно висвітлювати історію збереження й руйнації пам’яток, а й узяли на себе відповідальність за виховання широкого загалу в дусі пріоритету національно-культурних цінностей над цінностями вузько ідеологічними та партійними. Перед здобуттям незалежності журнал стає одним із наймасовіших часописів України, а його наклад на межі 1980-1990-х років сягає 100 тис. примірників і вище. Це було передусім популярне видання для широкого загалу, де читачі вперше мали змогу ознайомитись з матеріалами з історії національної символіки, збройних формувань часів Української революції, дізнатися про Січових стрільців та їхнє значення в історії України. Навіть у важкі часи початку 90-х часопис не занепав, знизилися лише його наклади.

На середину 1990-х років припадає початок третього періоду історії видання. З науково-популярного воно перетворюється на наукове, «ваківське» з пам’яткоохоронної проблематики. У часи редагування Віктора Печерського й Олександра Рибалка наголос робиться на науково-дослідницьких публікаціях з історії архітектури та реставрації пам’яток. У 1990-х роках журнал розпочав серію публікацій про історико-етнографічні місцевості України, які не ввійшли до сучасних кордонів нашої держави. З’явились окремі номера з історії Кубані, Берестейщини, Пряшівщини та ін. Сьогодні започатковано рубрики про окремі історичні міста України: Галича, Бережан, Ніжина, Києва та ін.

Змінювалися часи, змінювався і сам часопис. Матеріали перших десятиріч з часом і самі вже стали історією. Так, цікавим свідченням минулого є стаття В. Цокота «Херсонський будинок пропаганди», опублікована у № 4 за 1986 рік про розміщення будинку пропаганди та музею в Свя́то-Катери́нинському соборі Херсона зі старенькими світлинами того, що вже пішло у небуття. Це стосується і фотографій багатьох монументальних споруд радянського часу. Деякі питання, порушені у той період, і нині не втратили своєї актуальності. Наприклад, стаття С. Васильченка «Степові кургани: екзотика і наука», надрукована у № 1 за 1986 рік. Автор піднімає питання про те, що серед численних історичних пам’яток України особливої турботи потребують південноукраїнські кургани – окраса Причорноморського степу, найцінніше основне, а часто – навіть єдине матеріальне джерело для відтворення суспільно-господарського та духовного життя давніх кочових племен.

Протягом багатьох років свого існування увагою журналу не оминалася проблема вивезення культурних цінностей за межі України. У № 1-2 за 1994 р. опублікували статтю В. Стельмаха «Делікатна контрабанда» про затримання на митниці ікони 18-19 століть та інших мистецьких речей. На жаль, цю злочинну справу виконують не тільки банальні крадії, а і спонсорують багаті колекціонери, як у європейських державах, так і в нашій країні.

У № 2 за 2014 рік І. Гирич у статті «200-те число “Пам’яток України”» пропонує дайджест з тематикою статей за чотири десятиліття.   

Безліч тем висвітив часопис за півстолітній період свого існування. Інколи піднімаються і несподівані теми. Так, виділяється № 3-4 «Пам’яток України» за 1998 рік, в якому під однією обкладинкою вийшли статті: Т. Штик «Літунство в Україні на заранні історії (1876-1917)» та П. Білоні «Українська повітряна флота», присвячені літакобудуванню в Україні; К. Братського «Київський фунікулер», «Тролейбус Київський і український» про історію київського фунікулера та тролейбуса; Н. Крутенько «Кераміка: мистецтвознавчий погляд на еволюцію створення звичних речей», присвячена традиційній українській кераміці, у статті приділяється також увага технологічній стороні питання: будові горнів для випалювання, техніці декорування, гончарному колу.

Спеціальний випуск часопису № 1 за 1996 рік опублікував невелику частину матеріалу, зафіксованого й зібраного під час «Чорнобильської експедиції» (1989-1990 рр.), організованої редакцією журналу, а також тривалої роботи в Зоні в наступні роки. На світлинах – незагойна рана України, її нестерпний, неперебутній біль.

Наступне десятиріччя журнал продовжує далі розширюватися тематичний спектр видання. Розвивається також тема збереження та реставрації пам’яток, не тільки архітектурних, а і мистецьких. До уваги потрапляють і особистості, які були причетні до розвитку наукової реставрації в Україні.  Як приклад, це наступні публікації:  В. Цитовича «Реставрація, між парадигмою і теорією»; Т. Тимченко «Київська школа реставрації станкового малярства (1920-1930 рр.)»; Н. Логвина «Реставратор Євгенія Пламеницька» та інші.

100-річчю Петра Тимофійовича Тронька, засновника часопису, голови правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури 1967-1988 років присвячений № 11-12 за 2016 р. Багато можна перераховувати його звання і здобутки. Найбільшою гордістю П. Т. Тронька й водночас цінним скарбом української науки стала унікальна за своїм масштабом та значимістю праця – «Історія міст і сіл Української РСР» у 26-ти томах, «батьком» якої його з повним правом вважають. Згадуючи, як народжувалася ця праця, аналогів якій і донині не існує у світі, Петро Тимофійович зауважував, що далеко не всі спочатку вірили в можливість реалізації такого масштабного й незвичайного проекту. За цю працю він був удостоєний Державної премії СРСР у галузі науки.

В останнє десятиріччя, продовжуючи традиційні для часопису теми,  більше уваги стали приділяти особистостям, які створили собою добу (часом з усією її неоднозначністю) та місцям, позначеним пам’яттю про них. Крім того, виходять журнали про великі і малі міста України:  Київ, Суми, Вишгород, Харків,  Добромиль, Бережани… Вийшов спецвипуск, присвячений Києво-Могилянській академії напередодні її 400-річчя.

2018 рік розпочинається статтею А. Кондратюк «Барокові розписи Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври» про пам’ятки Національного Києво-Печерського заповідника, у номері також містяться матеріали Р. Шмагало «Емальєрство – історія й Україна» про розвиток українського ювелірства та емалі. З’являються в часописі і статті про сучасних майстрів. Наступні числа журналу містять першодрук спогадів патріарха українського музейництва Бориса Візницького (1926-2012).

І надалі часопис продовжує свій розвиток. Отже, сподіваємося, що 2019 рік буде не менш плідним, а читачі обов’язково матимуть змогу попрацювати з журналом у нашій книгозбірні!

Фонд бібліотеки містить це видання з 1969 року по 2019 рік.

Відділ зберігання та реставрації бібліотечних фондів

Література:

1. Білоні П. Українська повітряна флота //  Пам’ятки України. – 1998. – № 3 – 4. – С. 28 – 32.
2. Братський К. Київський фунікулер // Пам’ятки України. – 1998. – № 3 –4. – С. 118 – 119.
3. Братський К. Тролейбус Київський і український // Пам’ятки України. – 1998. – № 3 – 4. – С. 120 – 123.
4. Василенко С. Степові кургани: екзотика і наука // Пам’ятники України. – 1986. – № 1. – С. 17 – 19.
5. Гирич І. 200-те число «Пам’яток України» // Пам’ятки України. – 2014. – № 2. – С. 2 – 13.
6. Карпенко В. Бібліографічний покажчик змісту науково часопису «Пам’ятки України: історія та культура» за 1989 – 2001 рр. // Пам’ятки України. – 2002. – № 1. – С. 1 – 64.
7. Кондратюк А. Барокові розписи Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври // Пам’ятки України. – 2018. – № 1 – 2. – С. 2 – 13.
8. Крутенько Н. Кераміка: мистецтвознавчий погляд на еволюцію створення звичних речей // Пам’ятки України. – 1998. – № 3 – 4. – С. 65 – 75.
9. Логвин Н. Реставратор Євгенія Пламеницька // Пам’ятки України. – 2000. – № 3 – 4. – С. 114 – 128.
10. Неживий О. Зупинені моменти трагедії // Пам’ятки України. – 1996. – № 1. – С. 20 – 21.
11.  Неживий О. Ідеологія проукраїнського державника // Пам’ятки України. – 2016. – № 11 - 12. – С. 12 – 23.
12. Неживий О. У зоні зупиненої цивілізації // Пам’ятки України. – 1989. – Ч. 4. – С. 36 – 37.
13. Тимченко Т. Київська школа реставрації станкового малярства (1920-1930 рр.). – Пам’ятки України. – 2001. - № 4. – С. 48 – 71.
14. Цитович В. Реставрація, між парадигмою і теорією // Пам’ятки України. – 2004. – № 2. – С. 30 – 57.
15. Цокота В. Херсонський будинок пропаганди // Пам’ятники України. – 1986. - № 4. – С. 60 – 61.
16. Шмагало Р. Емальєрство – історія й Україна // Пам’ятки України. – 2018. – № 1 – 2. – С. 62 – 65.
17.  Штик Т. Літунство в Україні на заранні історії (1876 – 1917) // Пам’ятки України. – 1998. – № 3 – 4. – С. 1 – 27.