Червона калина на білому снігу
(вечір-реквієм до Дня пам’яті героїв Крут)
Зала прикрашена сухими квітами, у центрі сцени висить плакат, де написано чорними буквами:
|
Ви за свободу гинули без скарги
Серед пожеж і руїн.
Вічна вам пам’ять, вічна вам слава
І наш доземний уклін.
|
Посеред зали стіл, на ньому свічки, хліб, сіль, калина, пінопласт у вигляді снігу.
Ведучий 1. Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить в знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі, - присвячується.
Ведучий 2. Цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас, - життя, - присвячується.
Ведучий 1. Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити зі своєї пам’яті та історії, героям, що пали в страшному бою під Крутами, - присвячується.
Ведучий 2. І знов, у котрий це вже раз,
Зійшлися ми в одній родині,
Щоб пом’януть той славний час,
Коли в офіру батьківщині
Себе принесли кращі з нас.
Нема любові понад ту,
Що окропила кров’ю Крути,
І ту гарячу кров святу
Повік Вкраїні не забути.
Ведучий 1. Руки мліли з імперськими путами,
Вкотре ми їх схотіли порвати.
Впали ми героїчно під Крутами,
Щоб воскреснуть тепер і встати.
Ведучий 2. “Їх тут триста, як скло, товариство лягло...”
Ведучий 1. Спливуть часи, мов паводки Дніпрові,
Одвічну мрію здійснить Україна.
Й під Крутами, на плитах мармурових,
Про вас лунатиме пісня соколина.
Ведучий 2. Історія знає багато жертв в ім’я ідеї, але аналогічної Крутам не було.
У часи хрестових походів одбивати Єрусалим ішли лави охоплених ентузіазмом дітей. Вони й гинули лавами зі світлою вірою у Царство Небесне і вічне життя. Билися до загину впевнені у свою перемогу юнаки Греції та Риму.
Ведучий 1. Не раз в українській історії поле борні зводило синів нашого народу - проти “захисників” рідної землі, прикриваючись популістськими гаслами, піднімали зброю прислужники чужих інтересів. Чого варта для нас Полтавська трагедія 1709 року, коли спеціально привезений Петром І із сибірського заслання Семен Палій воював проти козаків - самостійників гетьмана Івана Мазепи та запорожців Костя Гордієнка...
Ведучий 2. Тож і не дивно, що вождь російських більшовиків Ленін, доручаючи колишньому царському жандарму Муравйову задушити вже вистраждану нашими батьками незалежну Українську Народну Республіку, включив до його похідного обозу так званого народного комісара з військових справ більшовицької У HP Юрія Коцюбинського. І проти нього вийшли на смертний ґерць його вчорашні товариші - українці. Він навчався на одному відділенні фізико - математичного факультету Київського університету з Володимиром Шульгіним, відтак, колишні однокурсники, а можливо, й приятелі, зійшлися один проти одного. Володя Шульгін зголосився під синьо-жовтий прапор і в бою під Крутами загинув, захищаючи молоду Українську державу, а Юрко Коцюбинський, ховаючись за спинами п’яних матросів, розмахував чужим полотнищем, намагаючись погасити ним вічний вогонь української волі.
Ведучий 1. А що було під Крутами? Хто були ті юні завзятці? Якої вічної нагороди сподівались юнаки, вирушаючи на бій? Чи вони вірили у свою перемогу? Чи сподівались на свою силу? Ні...
Ведучий 2. Чи то були знавці - козаки, окурені порохом, призвичаєні до військової справи? Ні, ні... То були гімназисти і молоді студенти, не призвичаєні до військової справи.
Ведучий 1. Вони не визнавали ні права війни, ні права смертної кари. Їхнім душам було огидне кожне насильство, вбивство, бій.
І вони пішли. Коли ударив останній час України, вони пішли - 300 юнаків проти 13000 більшовиків. І полягли усі.
Триста їх, як цвіт рясний, весняний,
В снігових заметах залягло:
В їх серцях одне палке бажання
Й в лютий холод полум’ям цвіло.
(О.Варавва “Їх слава буде пломеніти”)
У наших предків був звичай у день поминання могили мертвих встеляли квітами і запалювали на них свічки. Тож нехай наш зал сьогодні, 29 січня, стане поминальним храмом.
Ведучі запалюють свічки.
Вони лежать навіки молоді,
Ставні й веселі, з усміхом щасливим,
Готові чути поклик, як тоді,
Коли на бій ішли з бадьорим співом.
Сумні батьки й жалобні матері,
Минувши повз Аскольдову могилу,
Мовчазно зрять, як страдницькій порі
Журба вербу вколисує похилу.
Лихі вітри, гойдайте верховіть
Живого свідка бойових крутянців!
Та не турбуйте кореня, не гніть
Святих дерев, що знали новобранців.
Безвусі, юні, вічно молоді,
Ви клали голови за рідний Київ,
Скріпивши крок державницькій ході,
Вписавши подвиг у свободи вияв.
(Яр Славутич “Крутянці”).
Пом’янемо їх хвилиною мовчання.
7 листопада 1917 року Центральна Рада, виконуючи волю українського народу, проголосила Українську Народну Республіку.
Ведучий 2. Про ці події запрошуємо розповісти майбутнього історика Карнауха Артема.
Вже через три дні, 10 листопада 1917 року, у Петрограді було прийнято рішення послати армійські частини для придушення “контрреволюції” на півдні Росії. До контрреволюції була віднесена і Центральна Рада, оскільки вона, на думку Раднаркому, мала буржуазний характер. Про це було сказано у зверненні Раднаркому від 26 листопада 1917 року “До всього населення”:
“Буржуазна Центральна Рада Української Республіки, що веде боротьбу проти Українських Рад, допомагає Каледіну стягувати війська на Дон, заважає Радянській владі спрямувати необхідні військові сили по землі братерського українського народу для придушення Каледінського заколоту”.
Проголошення самостійної України стало кісткою в горлі Леніна і його помічників.
Троцький: “Нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может, она задохнется. Отправляясь на Украину, помните, что для достижения своей цели все средства одинаково хороши. Ни на одну минуту не забывайте, что Украина должна быть нашей. Желаю вам полного успеха.”
Так розпочалася війна Радянської Росії із законною владою в Українській Народній Республіці, а фактично з незалежністю українського народу.
Раднарком оголосив в Україні стан облоги і зобов’язав місцеві революційні гарнізони “діяти з усією рішучістю проти ворогів народу, не чекаючи ніяких вказівок зверху”.
Першою революційною армією командував колишній царський підполковник, лівий есер М.О.Муравйов, який 5 січня 1918 року перед захопленням Полтави оголосив: “Я дав наказ вирізати всіх оборонців місцевої буржуазії”.
17 грудня 1917 року Центральна Рада одержала радіограму від більшовицького Раднаркому з ультимативною вимогою: відмовитися від дезорганізації фронту, не пропускати через Україну козачі війська з фронту на Дон, пропускати більшовицькі війська на Південний фронт, припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. Великодержавний ультиматум було відхилено. Тоді зо - тисячна більшовицька армія під керівництвом Антонова - Овсієнка розпочала проти УНР війну.
Український уряд, ще не маючи дисциплінованого, готового до рішучого виступу війська, залишився безборонним. Української армії не було. Наприкінці грудня було окуповано Харків, Полтаву, Чернігів.
Ведучий 2. З початком січня 1918 року у Києві почалося формування Студентського Куреня Січових Стрільців, а водночас і Гайдамацького коша.
Молодь Києва щиро відгукнулася на відозву організаційного комітету Студентського курення та в другій половині січня було записано до нього 300 осіб.
(Лунають пісні січових Стрільців)
Ведучий 1. Студентський Курінь Січових Стрільців складався виключно з добровольців - студентів вищих шкіл Києва, що не були покликані в час війни на військову службу з огляду на молодий вік чи поганий стан здоров’я, з учнів вищих класів українських гімназій, невеликого складу Першої юнацької військової школи та кільканадцятьох слухачів школи військових лікарських помічників.
Ведучий 2. Після двох тижнів спішного курсу військової науки для неознайомлених зі зброєю студентів і учнів в юнацькій військовій школі частина Куреня Січових Стрільців враз із рештою юнаків вирушила під командою сотника Андрія Омельченка за наказом командуючого Північним фронтом сотника Шинкаря на Чернігівщину проти наступаючих більшовиків.
Ведучий 1. Їдуть у закутні Крути
Жваві юнацькі сотні,
Шляхом чернігівським чути
Лунко буяють пісні.
В співі бадьорім ожила
Слава борців золота -
Віра, Надія і Сила. Пісня - присяга свята.
(Мик. Оверкович “Богатирський епос”)
Ведучий 2. 27 січня 1918 року виїхали молоді вояки з Києва - в напрямі на Бахмач, звідкіль наступала червона навала. 29 січня, доїхали тільки до малої станції Крути (Крути - залізнична станція між Бахмачем і Ніжином). Далі був вже ворог. Тут висіли й окопались. Було їх триста.
Ведучий 1. Вихрить зима, встеляє землю снігом,
Скрипить над шляхом сивий осокір.
Згасають зорі. Місяць вовчим слідом
Бере в полях, вітрам наперекір!
У ніч таку, - її не позабути! -
Коли здригала й студеніла мгла,
Трисотня тихо облягала Крути,
Трисотня в шанцях грізно залягла!..
Над Бахмачем курів кривавий обрій,
Доносивсь гуркіт, віяло димком.
І в цій хвилині, довгій і недобрій,
Здавалось, вічність маяла крилом...
А коли ранок прошкував полями
І стріснувся із сонцем в далині,
Неначе грім, рокочучи в нестямі,
Ударив бій!...Як у гарячім сні.
(Мик. Щербак “Крути”)
Ведучий 2. Для багатьох юнаків це була перша в їхньому житті ніч, проведена поза батьківським домом, і це була для них остання вже ніч.
Ведучий 1. Сам бій тривав з раннього ранку до пізнього вечора. Заметене снігом поле, а на ньому похапцем окопались юнаки, без штабу, маючи по три обійми набоїв на душу. Зачорніло здалеку: колонами наступали більшовики. Ворог обійшов лінію оборони з обох боків, штаб ніяких наказів не шле, патронів і знаряддя бійцям не присилає. Усі патрони витрачені. Одна одним гармата, котра була в юнкерів, мусила замовкнути, випустивши останню шрапнель. Прийшлось посилати когось на станцію шукати командира і штаб. Їх на станції вже не було. Вони подалися за своїм поїздом, не повідомивши військо, не пославши йому ніякого наказу, а хапалися виїздити так, що забулися відчепити від свого поїзда вагони зі знаряддям до гармат, із патронами, і завезли їх.
Грає камерна духова музика, наростаючи. На сцену виходить дівчина, одягнена в чорне, на голові чорний платок, зі свічкою в руках.
Сіються, стеляться білі сніги...
Рідна земля мармурова...
Сковують - ріжуть її ланцюги...
Тихше, о тихше, ні слова...
Наче червоне вино розлилось.
Хтось до вина припадає...
Білі намети... троянди цвітуть...
Казка ніколи не ждана...
Згадуєш, друже: потоки пливуть, -
Ми ж кричимо їм: “Осанна!”...
Друже, ти ... плачеш ... поглянь, навкруги
Рідна земля мармурова...
Маком цвітуть - червоніють сніги...
Годі, о, годі... ні слова....
(Олександр Олесь “Сіються, стеляться...”)
Ведучий 2. Двадцять сім із них потрапило в полон. Спочатку вояки “революційної армії” - колишні царські гвардійці, матроси, московські робітники та звільнені революцією злочинці - над ними по - звірячому познущались, а наступного дня розстріляли, заборонивши селянам їх ховати. Перед розстрілом юнаки заспівали “Ще не вмерла України...” (звучить гімн).
Ведучий 1. Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли і потім розповіли про все, що сталося того страшного дня.
Перемога під Крутами відкрила російському війську шлях до Києва. Перша більшовицька окупація столиці України тривала три тижні. Коли армія У HP повернулася, на полі бою було зібрано кілька десятків тіл полеглих і перевезено до Києва. 19 березня їх було поховано в братній могилі на Аскольдовому цвинтарі.
Ведучий 2. На Аскольдовій могилі! Поховали їх -
Тридцять мучнів українців, славних, молодих...
На Аскольдовій могилі український цвіт! -
По кривавій по дорозі нам іти у світ.
На кого посміла знятись зрадника рука? -
Квітне сонце, грає вітер і Дніпро - ріка ...
На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! -
Понад все вони любили свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті з славою святих.
На Аскольдовій могилі поховали їх.
(П.Тичина “Пам’яті тридцяти”)
Ведучий 1. На похоронній церемонії виступили з промовами Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, та письменниця, громадський діяч Людмила Старицька - Черняхівська. В своїй траурній промові вона сказала: “Страшно вмерти, але ще страшніше загинути марно.
Того дня, коли большовики вступили у Київ, коли, здавалось, усе загинуло, прийшла до мене мати і впала переді мною навколішки.
“Я мала одного сина, так, як сонце в небі, - сказала вона, - і він пішов проти большевиків. Коли б я йому сказала одно слово, коли б я прохала його лишитись, він пожалував би мене і зостався б зі мною, але я не сказала ні слова: коли Україні потрібні наші діти, - хай ідуть. Тільки скажіть мені, покляніться мені, що Україна не загинула, і тоді я не буду плакати, не буду вбиватись за єдиним моїм сином”. Заради цих матерів, заради цих юнаків - героїв ми повинні всі, що лишилися живими, поклястись на цій могилі - віддати Україні все наше життя. Тільки всесильною працею на життя України можемо поквітувати їх жертву і зняти з них тягар марної, німої смерти.
Минуть роки, десятки років, століття - пам’ять про юнаків - героїв не згине вовік.
Вона світитиме не тільки українцям, всім, обраним Богом людям, що покладають життя своє во ім’я брата свого. Для нас могила ця лишиться на віки полум’ям віри, вона дала нам незабутнє минуле.
В хвилини одчаю, в хвилини занепаду, в хвилини знесилля будуть приходити до неї старі і малі, щоб підживитися тим святим вогнем ентузіазму, який палатиме тут і під камінним хрестом.
...Цей день стане днем всієї молоді України”.
Сьогодні відгукнулась молодь Херсонщини. (Виступи представників молодіжних організацій та політичних партій)
Ведучий 2. Бій під Крутами належить до одних з найбільш трагічних сторінок української історії. Але трагедія була не лише в тому, що під Крутами загинув цілий Студентський Курінь, триста студентів - цвіт української молоді, цвіт українського народу. Справа, за яку вони полягли, є справді священною, тож смерть трьохсот борців на полі бою не можна сприймати лише як трагедію. Трагедія полягала в тому, що під Крути пішли лише триста і лише молодь. Трагедія була в тому, що внаслідок тодішньої політики Українського Уряду українська держава лишилася без своєї збройної сили, без армії. Трагедія була в тому, що на розпачливий заклик Уряду, виданий до українського народу в останні хвилини (“Бороніть Україну в небезпеці! Московська армія наближається до Києва!”), відгукнулися лише студенти, які й виступили захищати Україну.
Ведучий 1. Любіть Україну, козацькі сини,
Вона в нас, як мати, єдина,
Любіть Україну, шануйте її,
І з вами вона не загине.
Любіть Україну, вона в нас одна,
Другої нема і не буде.
Любіть Україну, як матір щодня,
Тоді вона й вас не забуде.
Любіть Україну, як матір свою,
Як рідну, кохану дитину. Любіть Україну, благаю, молю,
Як першу любов і єдину.
Любіть Україну, всім серцем любіть,
Священную Русь - Україну.
Як предки великі її бороніть,
Кохайте її до загину.
Любіть Україну, як вірні сини,
Віддати життя їй готові,
Як юні сини, що життя віддали
Під Крутами всі, як герої...
(В. Криволап “Любіть Україну”)
Ведучий 2. Небагато імен тих героїв зберегла нам історія. Старшому з них, Володимиру Шульгіну, було 23 роки, а наймолодшому, Андрієві Соколовському, - лише 15.Імена багатьох і на сьогодні невідомі. Тепер відомо деякі прізвища студентів та гімназистів. Ось вони:
Ведучий 1. Омельченко - командир Студентського Куреня, студент Українського Народного Університету в Києві.
Студенти Університету св. Володимира в Києві: Андріїв, Євген Божко -Божинський, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Володимир Шульгін, Лука Григорович - Дмитренко.
Ведучий 2. Студенти Українського Народного Університету в Києві: Кирило Головащук, Василь Кирик, Микола Чижів, Олександр Шерстюк, Ізидор Курик.
Андрій Соколовський - учень 6-го класу 2-ї Української Київської гімназії.
Ведучий 1. Учні 7-го класу 2-ї Української Київської гімназії: Микола Ганькевич, Гнаткевич, Микола Корпан, Євген Тарнавський, Григорій Пипський, який родом із Західної України, і саме він перший почав співати гімн “ Ще не вмерла України”, а всі інші підтримали спів. А також Гончаренко, Андрій Дикий, Василь Дмитренко, Конончук - Борзенко, Володимир Наумович, Георгій Полуботок, Сидір Пурик, Василь Сірик, Іван Сорокевич.
Ведучий 2. Хай ці імена назавжди залишаться у ваших душах!
(Тихо грає урочиста духова музика).
Ведучий 1. Тим часом ще й досі належно не пошанована та не увічнена їхня пам’ять. Ще нема пам’ятника Героям Крут, не названо вулиць, не постала каплиця на полі бою, не перевидано доповнений і на сьогодні найповніший збірник “Герої Крут” (хоч це й збирався зробити його упорядник Іван Ільєнко, що так рано пішов із життя), ще день 29 січня не став Днем української молоді, як належало б, адже саме цього дня наша молодь витримала іспит на вірність Україні. Але вже є військовий ліцей ім. Героїв Крут у Львові, де створюється музей. Та наш патріотичний обов’язок - зробити не тільки це, а й зростити молодих у любові до України, аби в їхніх душах навічно вкарбувалося вогненне слово “Крути”. Адже святе завжди залишається святим.
Ведучий 2. Будьте ж певні, дорогі, незабутні герої, - ви не загинули марно. Золотаво-блакитні знамена, які востаннє застигли у ваших очах, коли ви падали на землю, стали державним символом і навіки залишаться для нас найбільшою святинею. Ми пишаємося вашим героїзмом. Вона живе і житиме довіку - вільна, самостійна, незалежна Україна.
Ведучий 1. Вчаси молитви і вторіння
І мертвим, і живим - уклін.
Не забувай свого коріння,
А головне: вставай з колін!
Вставай, не скигли про умови.
Свобода - мрія поколінь.
Не забувай своєї мови,
А головне: вставай з колін!
Не бійся, що не знаєш броду,
Що поміж нами вбито клин,
Не забувай свого народу,
А головне: вставай з колін!
І будь, мій брате, насторожі:
Сама біда у дім не йде. Свободу, куплену за гроші,
Ніхто не бачив і ніде.
Вставай! Дивися, в дооколі
Іде за щастя боротьба
І Україна вже ніколи
Не буде матір’ю раба!
(В.Черепков “Вставай з колін”).
Лунає пісня Т.Петриненка “ Україна!”
|
Підготувала Децик В.,
бібліотекар сектору масової роботи
Херсонської обласної універсальної
наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара
|
