brail1

О.Бурчак. Письмо для сліпих. З історії та розвитку

Майже два століття інваліди з вадами зору у всьому світі користуються рельєфно-крапковим письмом, яке винайшов незрячий французький тифлопедагог і громадський діяч Луї Брайль. Саме завдяки брайлівському шрифту незрячі успішно оволодівають знаннями як у середній, так і у вищій школі, долучаються до світової культури, розширюють для себе інформаційний простір. Рельєфно-крапковий шрифт є одним із вирішальних факторів у справі соціальної реабілітації незрячих та їхньої інтеграції у суспільство.
Сьогодні, на жаль, це розуміють далеко не всі, в тому числі інваліди з вадами зору. Нехтуючи вивченням шрифту Брайля, вони віддають перевагу електронній техніці або покладаються на свою пам'ять чи на допомогу зрячих.
Поданий нижче матеріал розрахований на працівників бібліотек, реабілітологів, керівників підприємств та організацій Українського товариства сліпих, на широкий читацький загал, а також на тих, у кого ще виникає сумнів стосовно доцільності володіння рельєфно-крапковим письмом.
 

РОЗДІЛ 1
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ЛУЇ БРАЙЛЯ (04.01.1809-06.01.1852)


У десяти льє на схід від столиці Франції Парижа розташоване невеличке містечко Кувре. На початку XIX століття населяли його в основному землероби, виноградарі та ремісники.
У цьому містечку жив лимар Симон Рене Брайль — відомий майстер художнього оздоблення сідел. Симон Рене народився 6 вересня 1764 року, 5 листопада 1792 року одружився з Монікою Барон, жителькою цього самого округу, яка була молодшою від нього на п'ять років. Для того часу вона була жінкою культурною і змогла дати своїм дітям хороше виховання. У подружжя Брайлів було четверо дітей: у вересні 1793-го народилась Катрін-Жозефіна, у березні 1795-го — Луї Симон, у січні 1798-го — Марі-Селін і 4 січня 1809-го — Луї.

Трирічний Луї, граючись у майстерні батька, ножем поранив собі око. Місцевий лікар не зміг зарадити цій трагедії. У хлопчика почалось запалення очей, і він повністю втратив зір.
Батьки добре розуміли, що життя незрячого — це нескінченні поневіряння і жебракування до самої смерті. Тому вони розпочали нелегку боротьбу за кращу долю свого сина. Запросили місцевого скрипаля давати Луї уроки музики, а батько навчав сина свого ремесла. Хлопчик умів грати на скрипці, плести торочки для упряжі та шити капці ще до школи.
Завдяки клопотанням батьків Луї Брайля зарахували до місцевої школи. На жаль, свідчень, як він вчився разом зі зрячими ровесниками, не збереглося. Невідомо також, чому він залишив школу. Але відвідування сліпим хлопчиком звичайної школи на ті часи було явищем досить унікальним.
У лютому 1819 року Луї Брайль приїхав до Парижа, щоб продовжити навчання в інституті сліпих (так тоді називалася школа для незрячих дітей).
Один із біографів Брайля П'єр Анрі у своїй роботі "Життя та діяльність Луї Брайля" розповів, в яких умовах жили і навчались учні цього закладу. Як свідчили акти перевірок, приміщення не відповідало жодним санітарним нормам. Діти часто хворіли. Багато з них жило тут і під час канікул, бо не всі мали змоги поїхати додому.
Все це негативно позначилось і на здоров'ї Луї Брайля. Тяжка хвороба переслідувала його до останніх днів життя.
П'єр Анрі зауважував, що навчання в інституті теж не відзначалося високим рівнем. Загальноосвітні предмети дітям з вадами зору викладали досить поверхово, підручників — обмаль, а наочних посібників — ще менше.
У майстернях вихованців навчали плетінню та ткацтву, музиці, в основному грі на смичкових інструментах та органі, — на слух. Під керівництвом учителів учні змушені були напам'ять заучувати музичні твори. За таких умов лише найталановитіші могли стати кваліфікованими музикантами. Луї був одним з кращих учнів. Він мав хороші оцінки із загальноосвітніх дисциплін, добре грав на віолончелі та органі, досконало оволодів ремеслами.
Відомий професор тифлопсихології А. А. Крогіус писав: "Жажда жить разумною человеческою жизнью у слепых сильна, может быть, даже сильнее, чем в других людях... Слепота отклоняет взор от пестрого разнообразия внешнего мира, заставляет сосредоточиться на самом себе, задуматься над самыми глубокими вопросами жизни. На фоне окружающего мрака великие и вечные вопросы встают пред сознанием живее и ближе... Если дать слепому возможность учиться, он способен воспринять все самое великое, самое прекрасное из завоеваний человеческой мысли".
Та, на жаль, можливості для навчання у незрячих були надто обмежені. Хотілося вивчати літературу, історію, математику, інші науки, а підручників дуже мало. Хотілося стати хорошим музикантом, а нот для сліпих не було.
Тому вже в шістнадцять років Брайль замислився над розробкою універсальної рельєфно-крапкової системи письма для сліпих і протягом дванадцяти років її вдосконалював.
За роки навчання Луї Брайль виявив великі педагогічні здібності. Допомагав товаришам виконувати завдання із загальноосвітніх предметів, оволодівати навичками ремісничої справи, розучував з ними задані музичні твори. І коли він у 1828 році закінчив інститут, його залишили працювати на посаді вчителя.


Для створення рельєфно-крапкового шрифту Брайль згуртував навколо себе багатьох незрячих як в інституті, так і за його межами. Завдяки такій роботі він зміг накопичити величезний матеріал з цього питання.
У 1829 році Брайль уперше запропонував Раді інституту створену ним систему письма для сліпих. Але проти неї виступили зрячі вчителі навчального закладу. їх заперечення зводилися до того, що у сліпих вже є фонетичний спосіб письма за методом Барб'є, а брайлівська система лише віддалить сліпих від зрячих. Окрім того, лінійний шрифт, яким у ті часи друкували книжки, був зрозумілим і зрячим вчителям. А для того, щоб викладати за системою Брайля, їм потрібна була б спеціальна підготовка.
Запропоноване Брайлем письмо для сліпих було відхилено Радою інституту. Але сам винахідник та його товариші мали свою думку. Адже нова система давала всі позначення літер, знаків та цифр. Вона дозволяла записувати ноти і давала значну економію при писанні та книгодрукуванні, дозволяла читати й писати значно швидше, ніж усі попередні системи.


У 30-х роках у навчальному закладі відбулися значні зміни, які мали позитивний вплив на подальші події. Паризький інститут, який в останні роки іменувався королівським, повернув собі попереднє найменування національного. Інститут ухвалив Статут, згідно з яким сліпим вчителям у педагогічній раді назавжди надавалось дві третини місць.
Рада інституту знову розглянула питання про рельєфно-крапкове письмо. Були створені гуртки для ознайомлення з ним. Бажаючими стали всі учні. Раді продемонстрували письмовий прилад, який потім назвали дошкою Брайля.
Було дозволено видати новим шрифтом першу книжку — "Коротку історію Франції". Друкували її досить примітивним способом, знищуючи зайві крапки шестикрапок, набраних на металевих матрицях. Вихід у світ першої рельєфно-крапкової книжки став значною подією в житті незрячих. То була велика перемога сформованих багаторічним досвідом поглядів Брайля над консервативною позицією зрячих благодійників. І хоча в інституті ще користувалися системою Барб'є для письма та лінійним шрифтом для книгодрукування, проігнорувати брайлівське письмо вже було неможливо. За кілька років система Брайля в інституті стала єдиною, а всі інші назавжди відмінені.


Так склалося, що Луї Брайль не мав сім'ї. Все своє життя він присвятив педагогічній діяльності, вдосконаленню власної системи крапкового письма та повсякденним турботам про своїх незрячих товаришів. Про педагогічну діяльність Брайля свідчень майже не залишилося. Відомо лише, що він був прихильником наочних методів викладання. Багато наочних посібників для своїх учнів виготовляв власноруч.
Його життя не обмежувалося стінами навчального закладу. Висококваліфікований музикант, він не лише був органістом у церкві, а й виступав з публічними концертами, нерідко організовував допомогу сліпим біднякам, витрачаючи на це свої кошти. Відомо, що Луї поступився своїм місцем органіста незрячому музикантові, який мав велику родину.


З 1840 року здоров'я Брайля значно погіршилося. Тривалий час жив у своїх батьків у Кувре, не міг залишити роботу в інституті, тому що пенсія була занадто мізерною, прожити на яку навіть одному було б дуже важко.
Наприкінці грудня 1851 року Луї востаннє приїздить до інституту, якому було віддано так багато сил та здоров'я. А 6 січня 1852 року сумна звістка облетіла незрячих Парижа — Луї Брайль помер. Похований у своєму рідному містечку Кувре.


На кошти, зібрані викладачами та студентами, було замовлено його бюст, який встановили в приміщенні інституту. А у травні 1887 року в Кув¬ре встановлюють пам'ятник Брайлю, виконаний відомим французьким скульптором Леру (Брайль сидить, а поруч з ним стоїть дитина, якій він показує крапковий шрифт). На одному боці пам'ятника напис: "Брайлю — вдячні сліпі", на іншому — "Пам'ятник споруджений у пам'ять Людовіка Брайля, котрий народився в Кувре 4 січня 1809 г; осліп у трирічному віці; був спочатку вихованцем, а згодом професором Паризького інституту сліпих; винайшов випукле крапкове письмо, що повсюдно вживається зараз у закладах для сліпих; помер у Парижі 6 січня 1852 р."
У Кувре, в будинку, де він провів свої дитячі роки, тепер відкрито музей. Вулиця, що веде до будинку, носить його ім'я. У 1952 році прах Брайля було урочисто перепоховано у Паризькому пантеоні поряд з такими видатними людьми, як Дідро, Вольтер, Гюго, Золя. На місці колишньої могили стоїть меморіальна урна. На ній написано: "Земля Кувре з благоговінням зберігає руки геніального винахідника".
Початок увічнення пам'яті Валентина Гаюї та Луї Брайля в Росії припадає на 1891 рік. З цього приводу відомий громадський діяч К. К. Грот писав:
"В Совет попечительства императрицьі Марии Александровньї о слепьіх.
В России правильное воспитание и обучение слепьіх детей вошло в употребление очень недавно, почему имена двух знаменитьіх людей (родом из Франции) Валентина Гаюи и Людовика Брайля, живших в конце прошедшего и в начале нынешнего столетия, у нас еще мало известны.
Между тем, зтим двум талантливым филантропам человечество обязано тем, что слепые имеют в настоящее время возможность действовать и работать почти как зрячие. Гаюи первым открыл, что слепой столько же доступен образованию, как и всякий другой здравомыслящий человек. А Брайль придумал точечный выпукльїй шрифт для чтения слепьіх, ко-торьій по своей простоте признан те-перь наилучшим изо всех вьіпукльїх шрифтов и употребляется повсе-местно.
Приобретя недавно в Париже бронзовьіе бюстьі в человеческий рост названньїх двух мужей с русски-ми надписями, я имею честь препро-водить оньїе в Совет попечительства императрицьі Марии Александровньї о слепьіх с покорнейшею просьбою принять их от меня в дар и поставить в Александро-Мариинское училище слепьіх с тем, чтобьі все воспитьіваю-щиеся в оном слепцьі знали, кому они прежде всего обязаньї своим образо-ванием".
РОЗДІЛ 2
З ІСТОРІЇ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТ¬КУ ПИСЬМА ДЛЯ СЛІПИХ
Екскурс в історію виникнення і роз¬витку рельєфно-крапкового письма дозволить зрозуміти його значення для життя і діяльності незрячих лю¬дей.
Шлях до оволодіння письмом та читанням у незрячих був важким і три¬валим. Про це свідчать нечисленні літературні джерела та усні перекази, в яких йдеться про талановитих лю¬дей, позбавлених зору.
У Китаї збереглися відомості про незрячих учнів філософа Конфуція (VI ст. н. є.), які вміли навпомацки читати ієрогліфи. Відомо, що філософ Дідим Александрійський (308—398), сліпий з дитинства, вмів писати.
Про письмо сліпих можна дізнатися з праці міланського доктора матема¬тики та природознавця Джіроламо Кардано, що вийшла в Нюрнберзі та Базелі в середині XVI ст. Таке саме повідомлення читаємо у Еразма Рот-тердамського (Нідерланди) та Педро Мексіа (Севілья). Та всі вони не роз¬кривають нам способів, якими корис¬тувалися незрячі при письмі та чи¬танні. Чи то був шрифт зрячих, чи спеціально винайдений.
Дещо докладніше це питання висвітлено у праці абата Лана Бретчи-анського "Введення чи досвід деяких нових винаходів для головного мис¬тецтва" (1670 р.). Автор розповідає про жінку-педагога, яка навчала сліпо-народженого грамоти. Він рекомендує їй низку досить цікавих винаходів. Замість звичайних літер пропонує ко¬ристуватися особливим шрифтом. В основі його лежить таблиця з 5 рядків або 5 квадратів по 4 літери в кожному. В цьому шифрувальному письмі конту¬ри літер замінюються рисками та крапками, кількість яких означає но¬мер рядка і номер літери в рядку. Про¬понують незрячим користуватися "мо¬тузяним" шрифтом, стовпчиками мо¬нет різного номіналу; порожньою тро¬стиною, котра наповнюється п'ятьма різними крупами відповідно до номера літери в таблиці. Рекомендує Лан та¬кож і вдавлювати літери у ретельно обстругану гладеньку дошку. Після ви¬мочування її у воді літери набрякають і стають рельєфними. Тому їх можна читати пальцями. Сам абат з незрячи¬ми не працював. Схоже, всі ці та інші пропозиції не його власні, а він їх за¬позичив із різних друкованих джерел та усних переказів.
Англійський богослов та історик Бернет писав у листі до Вільгельма Оранського про незрячу Єлизавету Вальдкірх, що вражала всіх своєю освіченістю. Вона розмовляла і писа¬ла німецькою, французькою, італій¬ською та латинською мовами. За¬своївши букви плоского шрифту, які були вирізані рельєфно на дошці, во¬на навчилася писати. Писала олівцем досить швидко, використовуючи до¬шку з натягнутими дротами. Але про¬читати написане сама не могла. Вчителем її був відомий математик Дж. Бернуллі.
Дені Дідро докладно описав при¬лад, який створив незрячий англій¬ський математик, професор Кемб¬риджського університету Н. Саундер-сон (1682—1739). Дерев'яну дошку, розміром як звичайний аркуш, мате¬матик розділив на десять рядків, кож¬ний з яких складався з шести опуклих квадратів. У кожному квадраті було по дев'ять пронумерованих отворів, роз¬ташованих по три в рядку. Цифри на приладі зображені за допомогою шпильок, в певному порядку розміще¬них в отворах квадратів по одній чи по дві. Шпильки використовувалися з товщими та тоншими голівками. Зоб¬ражуючи на своєму приладі геомет¬ричні фігури, Саундерсон попередньо визначав місця їх кутів і туди вставляв шпильки, а потім з'єднував їх шовко¬вою ниткою. Кути фігур позначав від¬повідними буквами, теж зображеними шпильками. Рельєфні знаки Саундер¬сон читав дуже швидко, і пальці зовсім не стомлювалися.
Німець Вейссенбург успішно кори¬стувався приладом Саундерсона. Створювані на ньому рельєфні геоме¬тричні фігури він переносив на папір способом тиснення, замінивши шов¬кову нитку дротиною.
Англійський письменник Джон Гуг (1757—1825) не зміг оволодіти пись¬мом для зрячих. Тому він створив власний шрифт, що складався із кра¬пок та ліній. А його помічник, попе¬редньо вивчивши всі ці знаки, пере¬писував тексти для видавництва.
За свідченням Д. Дідро незряча французька дівчина Мелані де Саліньяк писала листи до своїх зрячих друзів не звичайним способом, а попередньо кожну літеру виколювала тупим штиф¬том, після чого обводила олівцем, створюючи паралельно рельєфний та плоский шрифти. Перший вона читала сама пальцями, а другий був доступ¬ний її кореспондентам.
Незрячий музикант Фріцері зобра¬жував рельєфні нотні знаки за допо¬могою шпилькових головок.
Та всі ці спроби винайти спосіб письма для сліпих мали суто індивіду¬альний характер. Кожний незрячий, бажаючи навчитись писати й читати, вигадував власне письмо. Ніхто не ставив завдання створити єдиний шрифт для всіх інвалідів по зору. Це продовжувалось доти, доки Валентин Гаюї не поставив значно ширше пи¬тання освіти та виховання сліпих. За¬сновник методів навчання сліпих у своїх спробах створити для них пись¬мо виходив із необхідності їх освіти, як і всіх зрячих. Гаюї зрозумів, що для навчання сліпих потрібно використати рельєфно-лінійний шрифт. На його думку, зрячий вчитель повинен мати можливість керувати навчанням учня. Тому було віддано перевагу фран¬цузькому курсивному шрифту. Перші книги, видрукувані у такий спосіб, з'явились у 1786 році: коротка фран¬цузька граматика Де Вайллі, Катехізис і трактат про виховання сліпих дітей.
Для письма Гаюї запропонував до¬шку, на яку зліва накладалася рамка з горизонтально натягнутими струнами, між якими потрібно було писати. Ко¬ристуючись таким приладом, одержу¬вали два відбитки: один — рельєф¬ний, інший — кольоровий для зрячих.
У Франції до появи системи Брай-ля застосовували ще прямий латинсь¬кий шрифт Франсуа Лезюера, першо¬го незрячого учня Валентина Гаюї, та шифрувальний шрифт Шарля Барб'є На останньому варто зупинитися до¬кладніше, бо він був крапковий і пере¬дував брайлівському.
Свою шифрувальну систему Барб'є запропонував у 1815 році французь¬кому військовому відомству, а через чотири роки демонстрував її на вис¬тавці у Парижі. Військових вона не зацікавила, а директорові Паризького інституту сліпих сподобалася. І в 1821—1822 роках шифрувальна сис¬тема, пристосована для незрячих, бу¬ла запроваджена у навчальному за¬кладі, її вивчали паралельно з лінійни¬ми шрифтами В. Гаюї та Ф. Лезюера.
Система Барб'є була шифруваль¬ною, фонетичною. Слова писали не за правилами орфографії, а так, як вони вимовлялися. В її основу покладено таблицю з 36 звуків та звукосполу¬чень французької мови, розподілених у 6 рядках по 6 звуків у кожному. Літе¬ри складалися з рельєфних крапок, розташованих у двох горизонтальних стовпчиках. Кількість крапок у першо¬му означала порядковий номер рядка, а у другому — номер букви у рядку.
Для письма автор запропонував оригінальний прилад. На дошці було зроблено 6 горизонтальних виїмок. Відповідно до їх розмірів на них на¬кладалася пересувна лінійка з прямо¬кутними отворами. Металевим грифе¬лем наколювали на папері крапки у два стовпчики по шість крапок у кожному.


РОЗДІЛ З
РЕЛЬЄФНО-КРАПКОВА СИСТЕМА БРАЙЛЯ
Починаючи роботу над власною си¬стемою письма, вихованець Паризько¬го інституту сліпих Луї Брайль про¬аналізував уже існуючі системи, визна¬чаючи їхню придатність для незрячих.
Лінійні шрифти не задовольняли з кількох важливих причин. При письмі рельєф виходив нечітким і швидко стирався. Процес читання був вкрай уповільненим і вимагав більшої уваги для розпізнавання букви, ніж для ро¬зуміння смислу написаного. Літери були досить великими, тому й витра¬чалося більше паперу.
Шрифт Барб'є теж не задовольняв Брайля. Буква зображувалася вели¬кою кількістю крапок і не вміщалася під подушечкою пальця. Фонетичний принцип, покладений в основу таб¬лиці, робив письмо граматично і ор¬фографічно неправильним. А швид¬кість читання була нижчою, ніж при лінійному шрифті. Окрім цього, цей шрифт не дозволяв вживати розділо¬ві, математичні, нотні та інші знаки.
Глибоко проаналізувавши попе¬редній досвід і врахувавши слушні пропозиції, Луї Брайль протягом два¬надцяти років створював нову систе¬му письма. Для незрячих воно стало універсальним, рельєфно-крапковим, бо в його основі лежить винайдена самим автором шестикрапка.
За висловом Л.С. Виготського, відомого педагога і психолога, одна крапка Брайля зробила для сліпих більше, ніж тисячі благодійників; мож¬ливість читати і писати стала важ¬ливішою, ніж "шосте відчуття" і заго¬стрені дотик та слух.
Уперше винахідник видав свою си¬стему в 1829 році під назвою "Спосо¬би запису слів, музики та співу за до¬помогою крапок". Письмовий прилад, що одержав назву дошка Брайля, яв¬ляв собою цинкову дошку з поглиб¬леннями на її поверхні. На неї накла¬далася пересувна лінійка з двома ря¬дами отворів, розміри яких відповіда¬ли шестикрапці.
У 1838 році Луї Брайль винайшов і виготовив прилад для письма сліпих плоским шрифтом.
Співвітчизник та біограф Брайля П'єр Анрі писав: "Що є дійсно оригінальним у шрифті Брайля, то це його чудове пристосування для доти¬ку. У знаку найбільше число крапок — 6, що складають прямокутник, 3 крап¬ки — у висоту, 2 — у ширину. Якби у знака було б на одну крапку менше, з такої кількості не вийшло б потрібно¬го числа комбінацій. Якби у знака бу¬ло б на одну крапку більше, він не помістився б під пальцем. Намагали¬ся вдосконалити цю систему, та завжди знову поверталися до неї, створеної Луї Брайлем з такою доско¬налістю".


Що ж собою являє рельєфно-крап¬кова система письма, якою вже май¬же два століття користуються інваліди по зору у всьому світі?


ОСНОВНІ ЗАКОНИ БРАЙЛІВСЬКОЇ ШЕСТИ КРАПКИ
1. Якщо крапки з'єднати між со¬
бою лініями, то отримаємо прямо¬
кутник, ширина якого дорівнює 3/5
його довжини.
2. Діаметри кіл крапок, як і
проміжки між ними, за всіх умов
повинні бути однаковими. Така
рівність зберігає умову першого
закону.
3. Відстань між вершинами кра¬
пок не може бути меншою, ніж 2 мм
(мінімальна відстань довжини про¬
сторового порогу, доступного для
дотику). В основному ця відстань
коливається від 2 до 3 мм.
4. Площа окремої літери у слові
залишається завжди рівною площі
всієї шестикрапки, незалежно від
кількості крапок у літері.
Решта законів шестикрапки (її розміри, висота крапок, відстань між рядками, які також були визна¬чені винахідником) у процесі їх ви¬користання зазнала низки змін. Науково відпрацьовано чотири розміри брайлівського шрифту.
Усю систему комбінацій крапок Брайль створив із п'яти основних рядків та двох додаткових. У перших п'яти рядках розмістив по де¬сять знаків, у першому додатково¬му — шість, у другому — сім, усьо¬го — 63 знаки.
Розроблена з математичною послідовністю таблиця має такий вигляд:
1 рядок. Основний. Знаки утво¬
рені з комбінацій крапок 1, 2, 4, 5.
2 рядок. Створювався додаван¬
ням крапки 3 до кожного знака
1-го рядка.
3 рядок. Додавалися крапки 3 та
6 до 1-го рядка.

4 рядок. До знаків 1-го рядка
додавалась лише крапка 6.
5 рядок. Використані комбінації
крапок 2, 3, 5, 6.

1 додатковий рядок. Викорис¬
тані крапки 3, 4, 5, 6.
2 додатковий рядок. Викорис¬
тані крапки 4, 5, 6.
Для французького алфавіту Брайль використав перші чотири рядки таблиці.
Для прочитання і написання арабських цифр винахідник вико¬ристав перший рядок таблиці, до¬давши до кожного знака позначен¬ня числа (цифровий знак).
Три останні рядки були викорис¬тані для запису розділових знаків, дужок, лапок, математичних зна¬ків, спеціальних символів.
Рельєфно-крапкова система пись¬ма була настільки ретельно відпра¬цьована, так досконально продума¬ний кожний її елемент, що всі чис¬ленні спроби змінити або національно адаптувати, не дали жодних резуль¬татів. У перші роки цей винахід ігно¬рували, потім чимало і безплідно його переробляли і пристосовували. Та зрештою брайлівська система була визнана практично в усіх країнах світу. В цьому можна переконатися, якщо прослідкувати подальшу історію шрифтів для сліпих.








 

Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день