Червоні на чорному сліди
Цілик Ірина
84(4УКР)6-4
Ц 60
Анотація:
Старий, дитина, інвалід, прибиральниця, вулична торговка, патронажна сестра... Улюблені герої Ірини Цілик — непримітні, «маленькі» кияни, що мовчки рухають на собі тягар життя, і чиї обличчя зазвичай не потрапляють у поле зору телекамер. Кожен із них з дня на день провадить свою персональну війну — за територію людяності круг себе, і їхні історії, як вихоплені авторкою з темряви лірично-щемні «короткометражки», допомагають читачеві розширити цю територію і довкола себе також.Анотація бібліотекаря:
Ви дивились фільм «Помин»? Якщо ні, то у вас все попереду. Но спочатку можна прочитати збірку оповідань «Червоні на чорному сліди» Ірини Цілик. До книги ввійшли 7 оповідань, одне з яких як раз і стало основою для фільму «Помин». За цей фільм вона отримала нагороду Міжнародного кінофестивалю «Молодість – 2013».«Помин» Ірини Цілик – це розповідь про вимирання села. Молода режисерка Євгенія з бойфрендом перед від’їздом до Німеччини їдуть до села, щоб продати стару хату і пом’янути покійного діда. Несподівано дівчину охоплюють спогади про своє дитинство і вона з жахом усвідомлює, як насправді мало цікавилася дідом, їй бракує дідового ласкавого слова й мудрої поради. Вона відчуває втрату, розрив зі своїм минулим. Але небажання емігрувати навряд чи перешкодить їй покинути Україну, не кажучи про село.
Завершується збірка автобіографічним оповіданням «Червоні на чорному сліди». В ній Ірина Цілик говорить про Майдан у своєму житті, в житті свого сина. Вона пише про свої безпосередні враження від пережитого : про Небесну Сотню, волонтерство, дим і вибухи, сльози і радість від єднання з такими, як сама. І тому не зупиняє дитину, коли та хоче піти «туди де свічечки».
Всі оповідання Ірини Цілик про звичайних людей – киян, для яких обов’язок допомогти ближньому, самопожертва перевищують все.
Цитати
- Скільки Сашка її пам'ятала, бабця завжди переймалася двома речами: власними похоронами і громадянськими війнами з найближчими сусідами; і одне, й інше тривожило її однаково гостро й потребувало повної віддачі останніх старечих сил ("Гайтавер").
Рецензія фахівця (офіційні рецензії):
«Червоні на чорному сліди» Ірини Цілик – те, чого хочеться
(уривки)
...Збірка оповідань Ірини Цілик «Червоні на чорному сліди» - це те, чого хочеться. Але хочеться не так, як симфоній Бетховена чи памфлетів Хвильового. Її хочеться, як шоколадки з лісовими горіхами чи якісного серіалу.
Шість оповідань Ірини Цілик – це наче шість короткометражок, сценарії до яких були написані з таким натхненням, що потягнули на літературний твір. Оскільки автор – професійний кінорежисер, не дивно, що оповідання вийшли, можливо мимоволі, кінооповіданнями: велика кількість діалогів, детальні описи місць, де розгортаються події, й зовнішності героїв, увага до незвичних предметів - ніби дороговказ для оператора, щоб бідолаха знав на чому зупинити погляд камери.
Кожне оповідання – наче реаліті-шоу на телеканалі «СТБ». Читач ніби підглядає за життям низів суспільства або ж просто нещасних, знедолених і некоханих. Власне, саме ці категорії привертають увагу більш щасливих людей. Щастя – занадто нудне для того, щоб про нього писати, а от проблеми – такі принадні для спраглого на видовища реципієнта. Щоб не бути голослівною, думаю, варто перерахувати головних героїв: дебела дівчинка-підліток-сирота, яка торгує насінням і льодяниками в підземному переході на прізвисько Гайтавер; Женюшка, у якої ніби все добре, але нескінченне самокопання й спогади про дивакуватого діда Валю роблять її дні пахмурними; інвалід Костя, у якого невиліковний розсіяний склероз і «гувернантка» Надія Степанівна, яка з якогось дива опікується молодим відлюдником, як власним сином; матір-одиначка-актриса, яка заробляє на життя виготовленням біжутерії, а ще до кінця так і не зрозуміла, скільки в неї дітей. Одна? Дві? Якщо дві, то що з другим хлопчиком і де він зараз?; Майя Дмитрівна, яка, о лихо, півстоліття не дивилася порно і маленький хлопчик Андрій, який гуляє з мамою по Києву й запитує про червоні на чорному сліди й… про смерть...
...«Червоні сліди на чорному» - чудова альтернатива мильним операм і реаліті шоу, оскільки читання оповідань не лише розслабляє та вражає, а й подекуди заставляє думати й хоча б трішки поповнює словниковий запас.
Автор: Анастасія Позичайло
Матеріал взято з сайту Буквоїд
