Кн. 1

Цитати

• Дощ повис перед лобовим склом непрозоро й темно. Вода застигла довкола суцільна й густа, мов клей, і годі було зрозуміти, звідки б’ють тугі струмені – з чорного, аж не видно хмар, неба, чи підіймаються з невидимих отворів у землі. Довкола стояла стіна, крізь яку навіть потужні фари майже нового “опеля” не могли пробитися глибше як на метр.
• Валі теж пощастило. Вона зачепилася. Знав би хто-небудь, чого коштувало їй зачепитися за довгий, слизький, колючий, шорсткий і гострий хвіст отієї птиці, котру називають птахом щастя. Ой і хвіст у неї, ой і хвіст...
• Господи, невже це він? Невже це чоловік, образи яких тільки уві сні приносять янголи дівчатам?
• - Я теж люблю театр. Більше того, я служу в театрі.
  Він так і сказав – не працюю, а служу.
• Актори – люди незвичайні. Хай що там вони кажуть в інтерв’ю, хай чим присягаються у тому, що вони такі ж смертні, як і ми з вами – не вірте. Неправда. Хіба може смертний одного вечора задушити дружину, бо він Отелло, іншого – упасти мертвим після елегантного двобою на шпагах, бо він Меркуціо, і того ж самого тижня смішити чесний люд в образі якогось Арлекіна чи Голохвастова? Смертний не може. Може актор. І далеко не кожен. А лише той, чиє обдарування дозволяє увійти на певний час у шкіру іншої людини, зжитися з нею, зростися, зрозуміти її суть, її емоційний зміст, що визначає поведінку в заданих обставинах і, керуючись власним відчуттям правди, підкорити оцій чужій оболонці власне обличчя, руки, хребет, кожен нерв і вену, кожен подих і слово, щоб підтримати у створеному автором п’єси образі ту міру життєвого вогню, який запалить глядача.