Мене називають Червоний

Анотація:

Роман "Мене називають Червоний" автор назвав своїм "найколоритнішим і найоптимістичнішим твором". Історичний детектив переносить читача у середньовічний Стамбул, куди після дванадцятилітніх мандрів повертається Кара і де він знаходить своє втрачене кохання. Незадовго до його повернення красуня Шекюре стежить у шпарину за найталановитішими малярами султана, що ночами навідуються до її батька, роблячи ілюстрації до якоїсь таємничої книжки. Але що це за книжка і що в ній зображено? Культури змінюються чи перетинаються? Як щезає традиційний світ? На ці питання намагається знайти відповідь Орхан Памук.
Цей переклад роману "Мене називають Червоний" був відзначений літературною премією ім. Миколи Лукаша "Art translationis" журналу "Всесвіт".

Анотація бібліотекаря:

Ще одна книга турецького письменника Орхана Памука, що оповідає про Туреччину 16 століття. Ця книга наповнена дрібними деталями про традиції, культуру і життя Османської Імперії, описаними яскравими фарбами, що створюють незабутнє враження. Але більшою мірою ця книга про творчість, про турецький традиційний живопис і мистецтво в цілому, про те, як саме життя і мистецтво Турції змінювалися під впливом європейських традицій, і про людей, які намагалися сприяти цим змінам або захистити всіма способами свій культурний світ. Кожен читач зможе знайти для себе щось особливе у цій книзі.

Рецензія фахівця (офіційні рецензії):

Книга занурює нас в історію Туреччини, огортає ароматами Сходу. Суть сюжету - боротьба художників двох шкіл: традиційної, що повторює весь накопичений досвід багатьох поколінь художників Сходу, творчо його доповнює, але залишається в рамках традиції, і сучасної, що познайомилася з принципами європейського живопису, з такими новаторськими прийомами, як перспектива, портретна схожість і намагається використовувати їх. Один з художників, боячись викриття і заборони ортодоксами нових методів малювання, змушений вдатися до вбивства іншого художника, підозрюваного їм в зраді. Пошуку вбивці і присвячено зміст книги.
Автор докладно любовно описує роботи старих майстрів, численні ілюстрації до літературно-фольклорних східних переказів «Шахнаме», «Юсуф і Зулейха», «Хосров і Ширін» та інші. Його розповідь саме схожа на каліграфічну мініатюру, арабеску, найтоншу ілюстрацію до казкових текстів. Він проявляє незвичайні знання предмета, ерудицію, призводить купу історичних фактів, в масі своїй незнайомих європейському читачеві, і доводить обґрунтованість порівняння з Еко. Незважаючи на всю свою симпатію до старовини, до традиційних методів зображення, він віддає належне і альтернативному принципу, розуміючи, що майбутнє - за ним.
Як письменник детективів, Орхан Памук використовує і розвиває прийом, запропонований ще класиком детектива Уілкі Коллінзом в «Місячному камені», а саме, - ведення для розвитку сюжету розповіді почергово від різних персонажів.
Новаторство Памука проявляється в тому, що поряд з, так би мовити, людськими персонажами, ними у нього несподівано стають і нетрадиційні оповідачі - убитий, дерево, монета, собака, та й сама смерть.
Повинен сказати, що як автор детектива Памук не дотягує до вершини. Нам заздалегідь стає відомо, хто є вбивцею. Таким чином, сюжет виявився позбавленим гостроти. Психологічно невмотивовано, на мій погляд, і друге вбивство. Та й оповідання дещо затягнуте.
Проте, книга видається дуже цікавою, пізнавальною і своєчасною, особливо якщо порівняти описані в ній безчинства фанатичних противників будь-яких нововведень з нинішніми «виступами» турецьких націоналістів зі звинуваченнями на адресу самого Памука.

Лев Скоморовський.

Зміст