Останній бій Урус-шайтана

...Від часів «Тисячі ночей» минуло багато століть, та слухач лишився тим самим – він потребує цікавого сюжету й гарної мови. Ці риси, разом із метафоричною мовою середньовічного Сходу й сучасною конспірологією, вдало поєднав Віктор Вальд у романі «Останній бій Урус-шайтана», що вийшов друком 2017 року у видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Твір був високо оцінений журі Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова», отримавши не лише Першу премію, а й спеціальні відзнаки: «Золотий пістоль» від Андрія Кокотюхи (медаль за найкращий гостросюжетний роман) і особливу відзнаку від мусульманської спільноти України «Альраїд».

Книжка цікава насамперед тим, що, висвітлюючи добу розквіту українського козацтва, торкається його побіжно, підкреслюючи культурні риси й норми, не притаманні іншим народам. Попри те, що основна дія відбувається на теренах сучасної України, автор спрямовує погляд на неї не зсередини, а ззовні. Це погляд не просто чужинця чи мандрівника, а ворога, адже центральними фігурами, очима й голосом оповіді виступають давні козацькі супротивники – османи...

... Початково книгу було анонсовано як «роман про Сірка». Але насправді славетний отаман є навіть не другорядним, а епізодичним персонажем твору. Зустріч із ним головного героя в ранній юності і в старості стає тою рамкою, в яку вписано основний сюжет. У центрі роману – пригоди османського сіляхдара і його супутників, а зовсім не життя Івана Сірка. Однак відсилання до цієї відомої й видатної особистості пробуджує інтерес українського читача...

...Збудований за моделлю Александра Дюма, твір рясніє згадками про історичних осіб і реалії ХVІІ століття, що надає йому певної достовірності. Як і в Дюма, саме пригоди головного героя складають основу сюжету, навіть якщо вони не є історично підтвердженими.

Дія роману «Останній бій Урус-шайтана» розгортається в час правління султана Мехмеда ІV. Того самого, якому було адресовано легендарного листа запорожців, так поетично відбитого на полотні Іллею Рєпіним...

... Та все ж у центрі оповіді – пригоди саме вигаданих героїв. Більшість подій відбувається серед степу чи в наметах, у татарських улусах і ногайських кошах, а не в розкішних палацах. Відсутні любовні лінії, та й жіночі персонажі є епізодичними, однак роман анітрохи від цього не програв. Автору вдалося з вельми одноманітного матеріалу створити захопливу авантюрну історію, у якій дивним чином переплелися долі багатьох людей і велика політика. Географічний рух персонажів і забезпечує розмаїття, оскільки навколо героїв постійно змінюється оточення. Ногайці, буджаки, татари, цигани, калмики, донські козаки, запорожці й уруси перетворюють Хейхат на вируючий казан етносів. А ще степом шугають розбійницькі ватаги лугарів і османів Сариджа. Будь-якої миті герої ризикують стати здобиччю когось із них...

... Окремої уваги потребує те, що твір, покликаний розповісти сучасному читачеві про Європу й зокрема Україну, написаний у дусі середньовічної східної традиції, тому його варто порівнювати не тільки й не стільки зі знайомою читачеві європейською прозою, скільки зі східною. Якщо для західної цивілізації шаблоном оповідей про мандри є сюжет про поневіряння Одіссея, то для східної – про пригоди Синдбада-мореплавця. Історія османської експедиції наслідує принципи побудови містичних і побутових середньовічних новел арабо-мусульманського світу: роман має обрамлювальну новелу, а персонажі виступають у певних амплуа. Герой мусить виконати важливу місію, а вимушені мандри стають тою ниткою, на яку нанизано всі подальші події. У книжці є хитромудрі порадники (вплив індо-іранського фольклору), підступні правителі (як у пізній арабській літературі), енергійні й войовничі жінки (часто невільниці), старі чаклунки, розпусні або шляхетні нащадки славних родів (у книжці це сини ногайських беїв і кримського хана). І все це також є в романі Віктора Вальда, адже Орхану пощастить мати поруч аж двох учених-книжників (Евлія Челебі й Фасул), зустріти колишню невільницю Марію, стару знахарку й нащадка кримського хана у вигнанні...

...Не обійшлося й без наслідування головного мотиву «Тисячі ночей» – постійно присутнього «казкаря-порадника». Однак у романі функцію Шахерезади перебирають на себе вчені мужі, розважаючи сіляхдара биличками й ненав’язливо підштовхуючи до певних рішень. Це книжники-воїни: мусульманський мандрівник і поліглот Евлія Челебі, стамбульський християнин Фасул, єзуїт Себастьян і деякі епізодичні персонажі.

Численні словесні формули, властиві східній середньовічній літературі, наявні і в романі Віктора Вальда. Тут і барокові епітети, і колоритна лайка, а цинічний магрибський пірат порівнює Орхана з «пехліваном зі старих арабських оповідей». Християни й інші іновірці іменуються «кяфірами» й «гяурами», українці – «урусами», та текст виграв би, якби інші етноси й народності іменувалися відповідно. Цигани, наприклад, як «чингене» чи «фіраун», а семіти-кримчаки як «еуділер» або «срель балари».

З одного боку, Віктор Вальд майстерно маскує свою культурну приналежність, а з другого, транслює поширені стереотипи про Схід. Однак усе це створює колоритну атмосферу, тож читачеві легко забути, що він тримає в руках книжку українського автора. Дійсно, письменник пішов на ризикований крок – не просто описувати османський чи татарський світогляд, а показати його зсередини, від імені носіїв, а також змалювати культуру власного народу очима іноземця. Автор ставить себе поза вітчизняним «культурним кордоном», він опиняється в подвійній позиції «іншого», адже його герої є носіями османського «Я» на противагу уруському «ТИ»...

...До яких подій минулого не звертався б автор, він виходить із потреб сучасності. Роман Віктора Вальда, безперечно, стане цікавим і актуальним для сучасних українців, даючи їм змогу побачити історію свого народу, таку схожу на сьогодення, по-новому поглянути на трагедію в Чорній долині, оцінити етнічне розмаїття козацької Гетьманщини, Криму й Південного Степу. Ті читачі, які глибоко відчують усі відбиті в романі переживання героїв, зрозуміють правоту В. Ключевського, що історія дійсно карає за незнання уроків, і погодяться з роздумами юного фанаріота Фасула про те, що вороги не берегтимуть пам’ять повойованих народів. Як ми знаємо, здійснився найстрашніший жах войовничого Евлії Челебі: Степ нині належить нащадкам урусів, Блискуча Порта зникла з карти світу, Крим поволі перетворюється з саду на пустелю, а Україна стала незалежною державою.

Сміливий експеримент Віктора Вальда – поглянути на Гетьманщину з минулого, з іншого культурного простору, з точки зору іншої релігії – виводить сучасний український історичний роман із «закритого клубу». Письменник подає іншим авторам приклад, як позбутися звички писати «про своє для своїх», розширити горизонти і зробити власний крок на загадкове Дике Поле...

Марія Вишневецька
матеріал взято з сайту litakcent.com