Його дорога – від сонця до сонця

Його дорога – від сонця до сонця

В автобіографії Микола Іванович Братан писав: «Література – моє життя. Моя довічна любов – мій талановитий і врівні безталанний народ. Задля просвітління його долі писав, пишу, писатиму». Це стало його письменницьким кредо.
"Допоки серце б'ється – йди". Знаючи творчий неспокій Миколи Братана і перефразовуючи поетів рядок, можна констатувати девіз його життя: допоки серце б'ється – пиши. І він це робив щоденно. А внутрішня робота душі не знала спочинку і уві сні. Його розповіді про наснені образи, строфи, асоціації... цікавий матеріал для дослідника психології творчості. У переддень до фатальної події він активно провів Шевченківський захід у Херсонському державному університеті, де ставився фрагмент його драматичної поеми про Кобзаря «Побите серце». А за дещицю часу дома хотів узяти з книжкової полиці книгу про козаків і натруджене серце поета зупинилося. Це сталося 13 березня 2010 р. А наступного дня побачила світ його книга «Від сонця до сонця».
Творчий діапазон Миколи Братана надзвичайно універсальний. Він реалізовував себе у поезії, прозі, драматургії, літературній критиці, перекладах, піснетворчості, окремо вирізняється дитячий доробок, запам'ятовуються його іскрометні й дотепні експромти, опубліковані і також розпорошені по багатьох приватних архівах. Та за художнім рівнем його творчість найбільш довершена у жанрі поезії. І хто може дати обгрунтовану відповідь? Саме універсальність була своєрідним стимулятором його поетичного «я», а чи прокладала нові стежки, часто тернові, до незвіданих виявів творчої енергії, розшифрування свого свідомого та ще латентного і підсвідомого, що брунькується в глибинних надрах душі.
Залишаючи в силі подібні міркування, констатуємо, що М. Братан автор біля ста книг. Вірші почав писати, ще коли був студентом Бериславського педагогічного училища, друкувався в періодичних виданнях як М. Баран та М. Баранов. Перша книга – «Смаглява Таврія» (1961 р.), остання «Від сонця до сонця» (2010 р.), яку він підготував до друку і яка побачила світ майже в одночассі, коли її автор пішов у засвіти. Часовий діапазон віршів даної книги – 1951-2010 р.р. Підготовка до видання вибраних творів – це завжди бентежний і складний процес. У нашому випадку він полегшується тим, що у великій мірі враховується авторська воля, адже його «Семенівське шосе» (2007 р.), яке стало бібліографічною рідкістю, у доробку М. Братана є поетичною квінтесенцією. Та з його скарбниці, певне, є що додавати. І ми цей потенціал використовуємо. І яких тільки тем, настроїв, мотивів, почуттів, поглядів, думок не було на творчому шляху митця. Вони сьогодні фокусуються, узагальнюються до сокровенного, найріднішого: любові до рідної землі, частиною якої є неозорний степ, селянської долі, чуття народу, жінки, нашої драматичної й трагічної історії.
Випереджаючи питання доскіпливого читача на кшталт, а чи вся тематика його творів така вже ідеологічно незаангажована, безкон'юктурна, відповідаємо, що він був поетом свого часу, він його не випереджав і не тягнув у минуле. Є в нього вірші, як їх називають «паровозами», та попри це – б'є потужний творчий струмінь, який наче виривається із писаних і неписаних перепонів, намагаючись знайти не тимчасове партійне гасло, а те «що в серці не вмирає» (Леся Українка), напитися цілющої води із Стусової криниці, до якої підхід поету заборонили. І це не метафора. Осмислення авторської позиції у цьому процесі дає змогу робити висновок, що М. Братан як поет випереджає М. Братана як громадянина. Різноаспектний аналіз його творчості, у тому числі й не нехтуючи біографічним методом Сент-Бева, дозволяє певною мірою ідентифікувати ліричне «я» з авторським «я». І тоді стає пояснимою і зрозумілою тематика його поезій, їхня ідейна концепція. Вони попри всі негаразди і перипетії не є оптимістичними закликами чи штампами, що стрічаються у подібних творах, а виваженим добірним словом, образними знахідками, котрі не в змозі підказати і енциклопедисти – вундеркінди, їх тільки можна побачити у тому ж запиленому степові, у спраглій рослині, на змарнілих селянських обличчях, в осиротілому передзвоні тронки. І відсутня тут якась вишукана естетизація, це швидше багатство земного і життєвого вияву, що реалізується у слові. А слово, як будівельний матеріал, М. Братан любив, він часто «сповідувався» перед своїми друзями і побратимами знахідками неологізмів, умів щиро радіти цьому. Він був «закоханий у вроду слів» (М. Рильський). І цей стан інколи заступав йому образну сутність. Та вона пробиралася життєствердними протуберанцями до своїх читачів. І тоді сонячний світ стає соняшниковим світом і цвіте ліричному героєві не тільки у рідній Семенівці. А масштабно-географічно розсоняшниковується, збагачуючи його і людей радістю і добрими почуттями. І є щось символічне у цьому двоєдиному образі («Соняшниковий світ»). Ну як принагідно не згадати відому «Баладу про соняшник» І. Драча...
Цей архетип має притягальну силу для багатьох митців, мотивуючи їхні творчі задуми. Тому в М. Братана цей цвіт-світ бачиться навіть у серпні («Серпневі марева»), він ніби не відпускає ліричного героя, бо останній немислить життя без нього. Тому вони, задивлені на сонце, стають пам'ятниками («Живі обеліски»). Розгорнутою метафорою у віршах поета вимальовується образ жайворонка, цієї маленької, але напрочуд одухотвореної пташки, яка стала своєрідним символом степових просторів. І коли майже безальтернативний науково-технічний поступ вклинюється у природу, часто нехтуючи її законами, то персонажі – трактористи зі своїх металевих коней вдивляються у жайвора, вболівають за нього – хазяїна неба і степу. («Техніка – землею й небесами»). А продовження цієї теми у поезії «Над засніженим полем» імовірно є художньою гіперболою та водночас це може бути і реальністю, жайвори не відлетіли у вирій. Відповідь у пленері. І як аргумент читаємо авторське: «Скільки див тих у природі». Ми тільки «хоч цікавим оком піддивились» (І.Франко). Прийомом психологічного паралелізму цей образ набуває більшої соціальної гостроти у творі «Спека». І він часто інтерпретується у поетичному світі М. Братана. Дотичним до цього постає проблема одвічного трудівника поля – коня, який вже «приходить, як задавнений спів».
Та ця песимістична нота оживлюється в завершенні поезії, коли з'являється ще незнаний вершник, «що шукає коня» («Поява коня»). Увиразнюється ця тематика, набуває ретроспективності, коли виписується образ вола, що дивом дослуховує гуркіт тракторів. Відчуття минулого для поета є нетлінною сув'яззю поколінь, відчуття свого роду, його звичаїв і традицій. А звідси і традиційні мотиви, їх присутність у сучасному як духовний імператив.
На думку Т. Еліота ця здатність є запорукою динамічної творчої позиції, умінням бачити у швидкоплинні статику, а з-під пера письменника вона набуває свіжої образності і продовжує свій відлік часу.
Це не просто ностальгічний мотив – це спроба осмислення минулого, щоб стверджувати теперішнє законами добра і краси:

  Далекі зустрічі й розлуки...
  Спочили вічним сном діди...
  І ось прийшли мої онуки,
  Як усміх вічності, сюди.

У цьому процесі універсально вимальовується образ жінки як Берегині роду з її моральними чеснотами. Звідси поетичного обгрунтування набуває живописання скіфської баби, без якої не було б і «краси Афродіти». І тому оновлено, навіть утилітарно, сприймається реципієнтом вірш «Старий колодязь» – і з нього п'ють воду, і плинний вік не є цьому завадою. А вже самітна батьківська оселя породжує нерозрадний сум. Та попри це, у творах М. Братана відчувається художня рівновага, драматизм ситуацій гармонізується, є тяжіння до епікурейської золотої середини. Тому мінорне чергується з приземленим пафосом, юначий запал із мудрістю 90-річного чабана, який читає Псалтир, воєнні лихоліття із сучасною політичною динамікою.
Характерною ознакою поетичного доробку Миколи Братана є пейзажотворення, особливо степових краєвидів. Вони у нього як окремі персонажі і доповнення рис ліричних героїв. Окремі штрихи і панорамні картини. І його степ – це космос людської душі і природи – це правда хліба, яким присвячено однойменний вінок сонетів:

  Хто хліб не ганить, той не забува
  Ні пісні материнської слова,
  Ні материні радощі та болі!

І вони вписуються у широчінь херсонських степовидів зі спекотними днями і колючими вітрами, з душевними степовиками. За цим сув'язним образом бачиться Україна, до якої ведуть безмір стежинок, котрі народили Семенівський битий гостинець, по якому пройшов та іде родовід хліборобів з поетом:

  Свята святих живе в душі нетлінно,
  В запомин відкотилося не все.
  Через моє життя струмує, плине
  Дорога ця –  Семенівське шосе.

По ній ішли та йдуть герої, прості трударі, що мають високу внутрішню культуру, що захищали та відвойовували рідну землю.
У поезії «Ціною незміренною» художньо-образна констатація – смерть авторового дядька під час війни у Карпатах. В узагальненні цієї трагедії, наче в ланцюговій реакції, розширюються її наслідки і болючо-щемливе запитання:

  Мемуари маршалів прочитано.
  Хто напише – мемуари вдів?

Здебільшого вони живуть у довічній жіночій печалі, гірких і скупих усних спогадах:

  Ще ж болять і їм, і дітям-сиротам,
  І онукам-правнукам ятрить.

І хто може точно констатувати подібні трагедії і драми родоводу. Звідси порушувана поетом морально-етична проблематика набуває особливої актуальності, свідчення цього  – вірш «Поминальний день», зі змісту якого можна робити діагностичний висновок, що безпам'ятство є синонімом деградації людини. Слово митця стає альтернативою цьому.
У вибраних поезіях М. Братана, котрий дійшов свого «зросту і сили» (П. Тичина), по-філософськи осмислюється сенс життя, їхня тональна настроєність мудро-обнадійлива, обгрунтована народною мораллю. У поета:

  ...Для праці й лету день крізь день,
  Як диво бруньки яблуневої,
  Є виквіт слова для людей....

Не тема, а тематика його творів врівні степової широчіні, у якій «від сонця до сонця трудяться люди». І їм зрозуміле без коментарів поетове «На башта¬ні», «Речитатив скіфа», «До жайворонка», «Ода зеленій траві», «Вогник у степу».., що становить гармонійне художнє полотно.
Ліричним струменем ллється у творчості М. Братана піснеспів. Його «Голуби над батьківською хатою» містять близько ста п'ятдесяти пісень, які писалися з композиторами О. Злотником, Я. Цеглярем, В. Філіпенком, В. Другальовим, В. Плаксєєвим, В. Тюкавкіним, Г. Криловим, В. Стеренком, А. Шейченком, А. Скуратівським, П. Панченком, В. Телюком, В. Шелестом, І. Полєвиковим, Є. Сівцовим, О. Гончаруком, О. Петренком, М. Безвуляком, Ю. Валерштейном, О. Рожком, Л. Працюком...
Його «Рідна Херсонщина» стала гімном нашого степового краю. Пісня М. Братана є продовженням його поетичних надбань, як він писав, вона «для душі про душу». Його «Різьблені ворота» із закоріненого любов'ю до батьківської хати, його «Речитатив скіфа» із осмисленням сутності людського життя є надбанням українського пісенного скарбу.
Окремою віхою у творчості М. Братана виділяємо Шевченкіану. Починаючи від його першої книги «Смаглява Таврія» (1961) ця тема знаходить відгомін у наступних численних виданнях. Найбільшого розвою вона набула у лірико-драматичній тетралогії: «Сердитий Бог» (1996), «Колюча нива» (2004), «Лукавий сон» (2007), «Побите серце» (2009). У ній художньо переконливо змальовується образ Кобзаря. Передано суспільно-політичну атмосферу, на тлі якої увиразнюються думи і прагнення поета, спілкування його з людьми, які волею долі перебували з ним в Оренбурзі, Мангишлаці, Нижньому Новгороді, Орську. Серед них відомі особистості: Ф. Лазаревський, О. Бутаков, С. Левицький, Б. Залєський, К. Поспєлов, К. Герн, А. Обеременков, А. Маєвський, С. Нікольський, М. Щепкін, які у міру своїх можливостей допомагали Т. Шевченкові пережити важкі часи заслання.
У тетралогії поет постає не тільки як непримиримий борець проти царського самодержавства і волелюбний син українського народу, а й як звичайна людина, котра прагне щастя, кохання, сімейного спокою. Ці твори є значним внеском у художню літературну скарбницю Шевченкіани. За драматичною повістю «Сердитий Бог» відзнято телевізійний нарис, а представлення їх на театральній сцені дасть змогу не тільки читачеві, а й глядачеві прилучитися до образу Тараса Шевченка, якого живописав наш поет-краянин Микола Братан.
У 2008 р. видавництвом «Просвіта» випущено книгу Івана Немченка «Шевченкова офіра». У ній дослідник вмістив близько двадцяти розвідок різних авторів про Кобзаря. Серед них виділяється праця «Шевченкіана Миколи Братана». Це є вагомим показником у художньому та науковому підході до освоєння цієї важливої і актуальної теми. Постать Шевченка у творах Братана сув'язно інтерпретується з Україною. Тому поет маніфестує:

  Кличе, веде Україну – Тарас:
  Правди –  добра – і волі!

Глибоке вчитування у Шевченкіану херсонського поета дає можливість побачити у ній Тараса Шевченка не тільки ретроспективно, а й відчути перепроекцію його в сучасне. Сьогоднішні національно-державотворчі процеси спрагло потребують Шевченківських заповідей. Шукання національної ідеї, що згуртувала б український народ не у затеоретизованих академічних наукових трактатах, а в зрозумілому слові Кобзаря. І це відстоює М. Братан.
У багатокнижжі Миколи Братана нараховується більше десяти дитячих видань. Тільки за результатами спеціального літературного дослідження можна робити висновок, які твори поета більш художньо вартісні: для дітей чи для дорослих. А можливо, така постановка питання і не є правомірною, адже на колір і смак товариш не всяк. Проте стверджуємо, що дитячі поезії Миколи Братана швидко знаходять свого читача, а це найвище поцінування. Уявіть, на одній із творчих зустрічей діти відмовилися від морозива(!), аби придбати книги поета з автографами.
Дитячі душі – своєрідні камертони, вони відчувають красу художнього слова, тягнуться до його добротворчої енергетики, шукають у ньому те, що дорослі називають естетичною насолодою, зрештою, за допомогою нього пізнають навколишній світ. І таке пізнання не є сухим, педантичним, а образно-емоційним, художньо забарвленим.
Цим високим критеріям задовольняє дитяча поезія М. Братана. Звичайно, не все написане на найвищих регістрах, це майже неможливо. Та наявне основне – знання дитячої психології, ненав'язливий дидактизм, який інтерпретований образною свіжістю думки, умінням у буденщині побачити красиве і захоплююче.
Автор віддає перевагу «тваринній» тематиці, про що свідчать і назви його дитячих книг. Пояснюємо це тим, що дитина спрагло тягнеться саме до живої природи, ніякі урбаністичні вигоди не можуть дати цьому замінника. Поет це відчуває і знає. Тому, усвідомлюючи реалії сьогодення, знаходить своєрідні компроміси, коли зайчику пропонується шоколад, а слон стає футбольним гравцем, коли кіт не може влізти в тролейбус, а жаба не вміє тримати весла («Слон на стадіоні»).
У виданні «Равлик на пляжі» ліричний персонаж стає доброчинником – пускає воду у ставок для жабок, пропонує білці пельмені, застерігає равлика від перегріву. Це грайливо і дотепно, та водночас за художніми образами вбачаються серйозні природоохоронні проблеми. Інколи – це дружні поради, на зразок, щоб черепаха зійшла з дороги; подібне застереження адресоване й жабці. А собака Трезор передбачливо не йде на червоне світло. Образ дороги домінує як визначення руху, та інколи персонажі творів зазнають при цьому прикрощів:

      «Гуси лапки попекли –
      По асфальту в спеку йшли».

І коли кіт Мурко з шиком проїхався на таксі, то це асоціюється у дітей не тільки зі швидкістю, а й з красою руху. Емоційну напругу дуже тонко передано одним-єдиним словом: «Кр-расота-а!». У мініатюрі «Обновка» образ руху і дороги відсутні у прямому значенні цих слів. Та натомість є стрибки, є й чобітки, та зайченя не може їх взути. Тоді пріоритетною постає емоція, радість, і юні читачі, а може й слухачі, солідарні з цим відчуттям, і не біда, що зайченятко не вміє взути чобітки. Суть у тому, що є обновка, яка стимулює гарний настрій.
Ще один приклад: у катрені «Ховрашок у небезпеці» дієслова «скік», «тікай», «летить» однозначно передають динаміку. Вона «спружинена», адже в чотирьох рядочках прочитується загроза від шуліки і переживання ховрашихи за своє дитя. У вірші «Зелена черепаха» Ярик «прибіг», а черепаха «вийшла». Тобто, художня образність підсилюється логічними канонами.
В іншому випадку ліричний герой постає в образі сонного вершника, тоді як осиротілий лошак у міському парку, у замкненому машинами просторі, мовби чекає на свого Дон-Кіхота, щоб вирватись на просторінь доріг.
Годі й говорити про «безконфліктність» дитячої літератури. Доказом цього є наведені вище приклади. Уміння ж автора передати конфлікти не за статтями кримінального кодексу, а за образно-емоційними законами, у яких наяву вимисел, фантазія, беззахисна наївність, кмітливість і віра в перемогу добра.
Пізнавальне у дитячих віршах М.Братана органічно вписується у їхній зміст. У згадуваній «Зеленій черепасі» пояснюється, чому вона такого кольору. І алогічне стає логічним. В уяві дитини світ фауни і флори гармонізується. Подібне бачимо у «Пізньому врожаї». Адже від «кмітливості» шпака залежить урожай яблук. На нашу думку, більшої поетичної вмотивованості у даному творі потребував би образ діда. Зрозумілою є його мудра порада, але сама його поява дещо раптова. Навіть традиційне – «дід і сад», на наш погляд, у цій ситуації вимагає деталізації або змістової «розширеності».
Пізнавальне як специфіка композиції твору наявне у більшості поезій Миколи Братана. Показовими до цього є вірші «На стежці», «Переплутав», «Відкриття», «Мисочка» та інші. Інколи автор свідомо основну тезу закладає у зміст твору, але не дає на неї прямої відповіді, її повинен дати читач, як це бачимо у мініатюрах «Хто підкаже?», «Що за квітка?..», «Несподіваний пасажир», «Допитлива ворона». В останній оригінальною знахідкою є ономатопеїчний підхід у розкритті теми. А саме – звуконаслідування-імітація голосу ворони і несподіване запитальне речення про буквар, яке має спонукальне навантаження і, звичайно, ненав'язливо і позитивно впливає на свідомість маленьких читачів.
«Пригоди живої природи» вирізняється зі всіх збірок Миколи Братана для дітей, бо має твори, котрі за обсягом значно більші. У них окреслюються вже й виразні сюжетні ознаки. Наприклад, у вірші «Зустріч на баштані» зайці зустрічаються з сіроманцями, але поет не розвиває традиційної теми їхньої ворожнечі. Об'єктом зацікавлення перших і других стали кавуни. Суддею між ними став сторож – і тут несподіванка: зайці втікають, а вовки ласують кавунами. Чи сприйме маленький читач такий художній факт?! Гадаємо, що так, бо тут визначальною стає позиція сторожа – його боягузтво. Своєрідний поетичний перегук цієї теми зустрічаємо у вірші «Бачив вовка» зі збірки «Каченя шукає маму». Тут сміливість Сашка оберігається зоопарком. Тематична подібність наявна в поезіях «Сашкове теля» й «Ідем на поле». Та вона не ототожнюється; у кожній з них свої образні знахідки, ліричних героїв об'єднує лише бажання пригостити солодощами свійську і дику тварину.
За тематичною аналогією можна порівнювати «Котячий обід» і «Кіт-салолюб» з «Благородним котом», «Заяча морока» і «Скаче білка». У кожній з цих поезій свої мікрообрази, художні деталі, завдяки яким вони, розкриваючи подібну тематику, залишаються оригінальними.
Якось Михайла Стельмаха запитали, яка тема найголовніша у його творах; відповідь була короткою – село. Але як багатогранно висвітлена ця сільська тема. Цей невеличкий відступ з історії літератури наведено для того, щоб показати, наскільки митець може діапазонувати, розкриваючи широкомасштабно і навіть безмежно одну тему. Тут справа не в її властивостях, а в творчому потенціалі письменника, який у М. Братана сягає своєї вершини. На цьому шляху традиційний канон поєднується автором з новаторськими шуканнями. І тоді в «білочки є мобілочка», кіт на обід має «кітікет», «снікерсуй» римується із «фінансуй», а ліричний герой не може дивитися телевізор через нав'язливу рекламу памперсів і «туалетних каченят».
Вірші Миколи Братана для дітей засвідчують ще один оригінальний штрих його творчого обличчя. Тематична та ідейна концепція цього доробку досить мозаїчна, проте художньо-переконлива. Творчість поета переконує читачів у молодості його духу, адже наразі є нові рукописи, які незабаром стануть книгами.
Творчий діапазон М. Братана реалізується і в експромтах: це збірки «Експромти» (1994), «Знову експромти» (2001), «Експромти дожинкові» (2006), «Експромти зблизька і здаля» (2007), «Експромти високосного» (2008), «Експромти з посмішкою» (2009). Про що вони свідчать як жанр? Насамперед про те, що їх автори мають блискавичну творчу реакцію, здатність образно, стисло і художньо переконливо відгукуватися на актуальні події. До цієї когорти, безумовно, належить наш поет. Його експромтне ювілейне прохання таке:

  Я ішов життям, не тротуаром,
  Не скриваю: лоба десь набив.
  Не зовіть мене ви ювіляром,                 
Що я вам поганого зробив?
                     
19 грудня 1994 р.

У цьому гумор і молодість духу, адже «я ще осіннім не став». Тематичний обшир його експромтів досить широкий. Це висока політика та буденні справи, це література, природа і спорт, це складові життєві перипетії, це реаліїї сьогоднішнього життя. Якщо узагальнити: це Україна, її болі й радощі, надії і сподівання. Основна риса експромтного доробку –  коротко, влучно і дотепно. А це найвірніший шлях до читача.
У 2007 році в творчості Миколи Братана сталася значна подія –  вийшла поетична книга «Семенівське шосе». Це кращі вірші за п'ятдесятилітній період праці на творчій ниві. Вони писалися в традиційній класичній манері української поезії. То й закономірно, що частина з них представлена в поетичних ан¬тологіях. Та творчий діапазон автора майже непередбачуваний, особливо вражає жанрове розмаїття: вірші, сонети, оповідання, повісті, романи, драматичні поеми, експромти, літературознавчі та дитячі твори, пісні, переклади. Це реалізовується у багаточисельних виданнях.
Поява роману «Голодна кров» – свідчення творчого неспокою автора, еволюції його стильової манери. І коли з цим твором порівнювати його більш ранні романи «Бережина», «Перепелина ніч», то бачиться менша метафоричність, вона стає більш виразнішою, гострішою, динамічною. Більшого значення набуває діалогічна форма мовлення, оновлюється лексичне багатство твору. Уважний читач підтвердить, що «Голодна кров» за всіма художніми ознаками – твір нашого неспокійного сьогодення з превалюванням на суспільно-політичні процеси, учасниками яких є не хто інший, а ми самі. Це тернисте утвердження демократичних і морально-етичних принципів у нашому державотворенні. У романі М. Братан відходить від традиційного поняття – «позитивний герой». Тут швидше фрагменти людських доль, котрі тісно взаємопереплетені не тільки сьогоднішніми проблемами, а й не менш важливими минулими, історичними. Адже відкопаний скелет часів громадянської війни з явно відрубаним пальцем, на якому був дорогоцінний перстень, стає безперечним речовим доказом у наші дні. І що стає ціннішим, той перстень чи створюваний сільський музей, у якому відзеркалено важке життя наших батьків і дідів. Музей, який застерігає від безпам'ятства і духовної деградації. Можливо, цей перстень стане унікальним експонатом у цьому музеї як докір людській жадібності поруч із німецькими презервативами, які приніс сюди дядько, не знаючи, що воно таке, адже ніколи ними не користувався. Хоч це незнання не застраховує його від СНІДу. Це лише один приклад з роману, який підтверджує взаємозалежність минулого і сучасного.
За жанротворчими ознаками можна визначити, що «Голодна кров» – роман-пошук, пошук розвітреної нашої духовності, яка явно виражається у політичних баталіях, багатопартійності, швидкоплинному кар'єризмі, олігархічності. Це своєрідне продовження і розвиток тієї тематики, яку письменник порушив у попередньому романі «Далі буде», вже назвою якого заінтригував читача. Ця художня інтрига виявилася небезпідставною. Навіть деяка схожість персонажів зріднює ці два твори, вже не кажучи про тематичну концепцію та її розвиток у «Голодній крові» на новому творчому витку. Перипетії між представниками політичних партій і партійок, їхні моральні падіння і намагання втриматися «на плаву» стають оголенішими, навіть цинічнішими. Автор не ставить перед собою завдання робити глибокий психологічний аналіз їхньої поведінки, дій та вчинків. Це компенсується точною авторською констатацією явища, висновок робить читач.
У розкритті інтимно-сексуальних тем прозаїк демонструє багатство зображально-виражальних засобів, широкий синонімічний ряд. Він не в руслі взводу письменників на чолі з Лесем Подерев'янським, для яких нецензурщина стала лексичною нормою і мовна розбещеність візитною карткою сучасного літературного процесу. За цим ховається інше – високоамбітність привертає до себе увагу легким способом, забувається або нехтується при цьому розумінням того, що художня література перш за все – важка робота.
У романі «Голодна кров» мовна проблема прочитується ширше. Українською заговорили навіть можновладці, навіть в далекій Австралії шукають перекладача із солов'їної, а не з великого і могутнього. Цим, хоч і наївно, але стверджуючи її право на самобутність, самостійність і подальший розвиток. Адже не може бути повноцінності та справжності життя без її повноцінності й справжності і тому категорично та однозначно один із персонажів роману – Юхим солов'їною дає присуд одній з ознак комунізму: «Та на хріна мені таке життя, щоб моя корова вік не спізнала бугая! Вигадали штучне запліднення, штучне молоко!.. А я не штучний, діти мої – не штучні, туди вашу мать!..». Природністю цієї тези розбивається оте штучне наднаціональне творіння політиків-комуністів – ім'я якому – радянський народ. Воно не витримало випробування часом хоч би тому, що в людині нівелювалося людське, дане їй Богом. Це насамперед чуття свого роду, своєї культури, мови, своєї батьківщини. Ось тому повертається з далекої Австралії Онисим, до якого ставлення односельців неоднозначне, у якого, мабуть, чуття до землі сильніше за чуття до роду. Бо власноруч копає могилу сестрі Дарині не на сільському цвинтарі, де лежить рідня, а в степу біля саду. В іншому випадку в сюжетно-композиційній канві твору розкривається материнське почуття, для якого не існує авторитетів і адмінресурсів і яке вносить серйозні корективи у життя фермера Халупського. В цій мозаїці життєвих подій від трагічного до комічного один крок, і вже по-іншому описується і сприймається випадок із крадіжкою страусиних яєць і намагання персонажа знайти своє щастя, і проблема  гермафродитизму, яка постає не тільки як статева, моральна, а й соціальна, бо немає коштів на операцію. В тих чи інших відтінках відображається всуціль на сторінках роману проблема справжнього людського щастя, вона письменником інтерпретується на чисельні складові, що схоже на пошук спільного знаменника. Пошук цієї справжності визначає головну ідею твору. Автору цих рядків відомі довготривалі та бентежні пошуки М. Братаном назви роману. Підказка прийшла з якогось наукового трактату. Фізіологічний термін «го¬лодна кров» трансформувався у художній. Цей процес вдало підкріплюється творчими образами-знахідками – вовка, псиці Тайги, які, хто зна й за якими законами, якою інтуїцією знаходять одне одного, щоб бути справжніми, продовжити свій рід, і, що характерно, Тайга по предківському поклику йде до сильного і вільного, а не до свійського собаки, її «олюблена» голодна кров шукала і знайшла те звіряче почуття, яке, можливо, не збагнути до кінця людині. І коли Віктор побачив на верхів'ї кургану «спаровану скульптуру» – вовка і Тайгу, то зрозумів: вона не належить йому, хоч і є його, і тоді хочеться вірити у правдоподібність, коли дикий звір пригощається з людських рук шашликом і з часом навзаєм віддячує людині, приніс їй на шашлики овечку. Це все природно-соціальні чинники, які автором вписуються у життєвий колобіг і котрі часом набувають парадоксальності, фантазійності. Бо ж звинувачення сіроманця у смерті народного депутата якщо і вписується у юридичні норми, то не вкладається в здоровий глузд, і тут голодна кров у романі прочитується за соціальними канонами, її необхідно оздоровлювати. За фізіологічними чи духовними законами?! Було б наївним сподіватися, що в романі знайдемо однозначну відповідь на цю складну проблему. Пошуки її вирішення тривають.
У поетичній збірці «Від сонця до сонця»  вміщено 75 віршів. Та суть не в їх кількості, хоч і це є символічним, а в змістовій наповненості побаченого і пережитого та враження від сучасного життєплину. Та не хронологія визначає концепцію видання, а той внутрішній голос автора, який на емоційному та логічному рівнях образно фіксує та інтерпретує життя стрімкий потік. Закономірно, що тематика  збірки врівні степовій широчині, у якій «від сонця і до сонця трудяться люди». Та й вона виходить за ці географічні межі. І тоді читаються вірші, що закорінені не у степову тему, а тематику: «На баштані», «Речитатив скіфа», «До жайворонка», «Ода зеленій траві», що переплітаються з концептуально іншими, назви яких уже говорять самі за себе: «Подяки Потьомкіна», «Стусова криниця», «Папугопес», «9 Травня». А в сукупності постає гормонійно художнє полотно. Якщо дошукуватись джерел і причин їх народження, то це творчі зустрічі зі студентами, школярами, це підмічений типовий образ, почутий вислів, виразний погляд і часто автор цих рядків був свідком цього. Окремо у книзі можна виділити вірші-присвяти тим людям, які з різних причин у різних умовах бентежили поетичну уяву  М. І. Братана, або акцентувати погляд на епіграфах до творів. Уже з цих аспектів бачимо художню динаміку та актуальність написаного. Перекладацький аспект книги вмотивований вподобаннями поета, також композиційним чуттям, що надає виданню естетичну аргументацію. Книга розпочинається короткою автобіографічною нотаткою, що дуже доречно, особливо у курсі вивчення літературного краєзнавства.
У 1973 р. ним була написана поезія «У дорозі до вас». У ній декларується кредо поета, чуття любові до рідного народу, усвідомлення його духу, могутності і краси. На цю дорогу свого часу вийшов із саманівсько-семенівського шосе український поет Микола Братан. Долаючи її тернистість він іде до нас.
Багатогранний талант Миколи Братана виявився і в автографічній творчості. Про це без перебільшення констатуємо, маючи велику кількість автографів майстра слова як дарчих написів на титульних сторінках його книг. Автор впродовж свого творчого довголіття дав близько 5 – 7 тисяч автографів, вони здебільшого відрізняються самобутнім художнім стилем, є своєрідними малими жанровими художніми формами.
Дещиця зібраних автографів М. Братана у книзі «Автографи» дає змогу зробити ще один штрих до його творчого портрету. Адже в них пульсує та живодайна образність, яка жила в його душі, виплескувалась на сторінки книг. Він умів і блискавично зорієнтуватися, життєві ситуації перепроектовував у художні автобіографічні написи. З плином часу, коли прослідковувати їх динаміку, то вияснюється така собі художня система, авторська позиція з певною тематичною концепцією. Адже, наприклад, хід думки в автографах до видання «Степові люди» має суттєву різницю у порівнянні з іншими виданнями. Враховується змістове призначення книги, її читачів, їхні психологічні особливості, вподобання. Звичайно, не варто у цих написах шукати якоїсь епічної заданості, вони трансформують стислі авторські думки, інколи з натяками, чуттям гумору, доброзичливою усмішкою. Вони не завжди можуть бути зрозумілими читачеві без пояснень, коментарів їхніх власників. Комплексний підхід при вивченні творчості М. Братана враховує і його автографи-посвяти. Адже в них є ті нюанси, які дають змогу глибше зрозуміти безпосередньо твір автора, його ідейно-тематичну спрямованість, художню вартість.

Василь Загороднюк, член Національної
спілки письменників України,
лауреат премії імені Яра Славутича,
голова Херсонської обласної організації
Національної спілки письменників України.

Календар подій

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день