Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.
Ліна Костенко
Маруся Чурай – напівлегендарна українська народна співачка та поетеса часів Хмельниччини. Спробуємо з’ясувати, чи існувала вона насправді, як виглядала, авторство яких відомих творів їй приписують, кого з українських класиків надихнула драматична постать Марусі Чурай та як українці вшановують її пам’ять.
Згідно з переказами Маруся Чурай, донька козацького сотника Гордія Чурая, народилася в 1625 році й жила у Полтаві. Цьогоріч виповнюється 400 років від дня її народження, проте якщо говорити про день, то точну дату науковцям встановити поки не вдалося.
Збереглися два словесних описи зовнішності Марусі Чурай. Вони досить різні, проте їх зіставлення дає змогу знайти спільні риси і, отже, уявити зовнішній вигляд Марусі Чурай. Один із сучасників поетеси зазначав, що «чорні очі її горіли як вогонь у кришталевій лампаді; обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос… Ах, що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків…». Український письменник Олександр Шкляревський, який у дитинстві бував у письменника Г. Квітки-Основ’яненка і бачив там портрет Марусі Чурай, так описує легендарну співачку: «Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненька (тобто невелика на зріст, трохи худорлява, мініатюрно складена), струнка, як струна,.. з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглим личком, на якому виступав рум’янець, з карими очима під густими бровами і довгими віями… Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками… Але при цьому у Марусі Чурай було круте, трохи випукле, гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбиком ніс». Як бачимо, існує деяка суперечність між цими двома описами зовнішності Марусі Чурай. За свідченнями сучасника, вона була висока на зріст. О. Шкляревський твердив, що вона була «мініатюрно складена». Сучасник зазначає, що обличчя її було біле, О. Шкляревський пише, що воно було смагляве. У цьому немає нічого дивного. Адже сучасник нібито бачив Марусю, а О. Шкляревський бачив лише її портрет, до того ж невідомо, чи писаний той портрет з натури, чи він був до певної міри творчою фантазією невідомого художника. Крім того, О. Шкляревський бачив цей портрет у дитинстві, а свій нарис написав майже через тридцять років після того. Тут могла і пам'ять зрадити письменникові. Та й не залежно від цього за портретом майже неможливо встановити справжній зріст людини, дати точний опис кольору обличчя. Адже на портреті і фарби могли зблякнути від часу, а самий добір фарб значною мірою залежить і від освітлення, і від смаку художника.
Безсумнівно одне, що Маруся Чурай вирізнялася неймовірною красою, тому мала багато залицяльників, серед них був молодий козак Іван Іскра. Але вона була закохана в іншого – Гриця Бобренка, сина хорунжого Полтавського полку, з яким таємно заручилася. Незабаром, у 1648 році, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Маруся Чурай чекала на нього чотири роки, проте коли хлопець повернувся, виявилося, що він покохав іншу – дівчину Ганнусю із заможної сім'ї. Важко переживаючи зраду, Маруся Чурай вирішила отруїти себе зіллям. Але отруту випадково випив Гриць, коли прийшов на зустріч із Марусею. Полтавський суд засудив Марусю Чурай до страти, але її амністували універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра. Дівчина ходила на прощу до Києва для покути, але, повернувшись у 1653 році до Полтави, померла у віці 28 років, не витримавши загибелі коханого. Також існують дані, що вона померла від сухот або стала монахинею.
Маруся Чурай або її збірний образ уособлюють першу українську жіночу романтичну лірику. За легендою, дівчина віршувала і наспівувала навіть у звичайних розмовах, і її рядки вмить підхоплювали інші – так вона стала знаною не лише на Полтавщині, а по всій Україні.
Марусі Чурай приписують авторство таких пісень, як «Засвіт встали козаченьки» (інша версія «Засвистали козаченьки»), «Віють вітри, віють буйні…», «Сидить голуб на березі», «Зелененький барвіночку», «На городі верба рясна», «Котилися вози з гори», «Шумить-гуде дібровонька», «В кінці греблі шумлять верби», «Ой у полі вітер віє» та «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Образ Марусі Чурай надихав багатьох митців, серед яких класик нової української літератури Іван Котляревський. Він використав пісню «Віють вітри, віють буйні…» як вступну арію Наталки Полтавки в однойменній драмі 1819 року. Ця пісня передає почуття головної героїні, яка страждає від розлуки з коханим Петром. Звертаємо увагу на львівське ювілейне видання української п’єси «Наталка Полтавка», що вийшло у світ у друкарні Наукового товариства імені Шевченка 1898р. [3, с.8-9].
Складка (альманах). Фото з сайту Аукційний дім
Звертався до образу Марусі Чурай і відомий український письменник Володимир Самійленко. Драматичну поему «Чураївна» (1894р.) він присвятив своїй дружині Ользі. Цей твір вважається його найвидатнішою п'єсою. Уперше п’єсу під назвою «Маруся Чураївна» надруковано у літературно-художньому альманасі «Складка» у Харкові 1896р. Роботу над драмою письменник розпочав, очевидно, в 1890 році, як свідчить лист до Бориса Грінченка наприкінці 1890 року. Закінчив роботу в 1894 році. У листі до видавця Василя Лукича (Володимира Левицького) від 10 листопада 1894 р. Володимир Самійленко писав: «… В протязі сього року я працював над драмою, котру й скінчив перед кількома тижнями… Драма трохи історична (хоч, правда, тільки тим, що діється в історичні часи; я не мав на меті цілі історичні, але психологічні)» [6, c. 462].
Товариш Володимира Самійленка по університету Аполлінарій Маршинський згадував, що поштовхом до створення Самійленкової драми послужила повість письменника Олександра Шаховського, книгу з текстом якої він, А. Маршинський, випадково купив і, після невдач у спробах написати на матеріалі повісті романтичну драму, подарував її В. Самійленкові з умовою, що той таки «скомпонує драму з героїнею Марусею Чураївною». Поштовхом до роботи над п’єсою могли стати також розмови В. Самійленка із добре знайомим йому В. Александровим, автором оперети «Не ходи, Грицю, на вечорниці» (Харків, 1873р.). Пізніше В. Самійленко згадував: «В Чернігові я написав між іншим віршовану драму в 5 діях – «Маруся Чураївна»… Сюжет для цієї драми я взяв з повісті князя Шаховського «Маруся – малороссийская Сафо». Далі, в тих же споминах, письменник веде мову про обставини переробки драми та подальшу її долю: «Цю драму я читав на вечірці в господі І. Шрага під час приїзду до Чернігова М. Кропивницького. Драма йому подобалася. Він тоді зробив мені деякі уваги сценічні, якими я скористувався. Драму мою було дозволено цензурою, але один примірник її я оддав Заньковецькій, яку зацікавила роля Марусі Чураївни, який у неї й пропав, а другий цензурований примірник я передав через Б. Грінченка комусь з антрепренерів, але вони примірника мені не повернули назад».
Отже, те скористування «увагами сценічними» М. Кропивницького, про яке веде мову В. Самійленко, означало радикальну переробку першої, надрукованої в «Складці», редакції драми. Слова про те, що «драму мою було дозволено цензурою» стосуються уже другої її редакції. В. Самійленко далі говорить про відмінності двох редакцій: «В цій останній редакції Маруся не труїть героя, як було раніш, а вона уявляє собі, що отруїла його, а коли опам’яталася, то зарізує себе. «Марусю Чураївну» на сцені не виставляли, а в останній редакції вона не друкувалася».
Самійленко В. Твори (1958р., т.2 ). Фото з сайту OLХ
Другу редакцію драми, під заголовком «Чураївна», відшукав упорядник двотомного видання творів Володимира Самійленка 1958 р. О. К. Бабишкін і здійснив першу публікацію її у виданні: Самійленко В. Твори,1958р. [6, c. 7 – 92].
У часописі «Літературно-науковий вісник» (1909р.) вперше опубліковано роман відомої письменниці Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала». В основі сюжету – відома пісня Маруся Чурай «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Головний герой твору Гриць покохав двох дівчат, за що і поплатився життям. Ідея твору виникла в Ольги Кобилянської після особистого знайомства з болгарським письменником Петком Тодоровим, яке відбулося у Чернівцях 1903 р. Саме в той час болгарин виношував задум написати драму «Самодива» на основі народних переказів та легенд. Легенди так захопили О. Кобилянську, розбурхали її творчу уяву, що не давали їй спокою впродовж кількох років. Результатом творчого пошуку письменниці стала самобутня інтерпретація одного з найвідоміших творів Марусі Чурай.
Пам'ятник Марусі Чурай у Полтаві (2006р.). Фото з сайту Вікіпедія
Скульптурне зображення Марусі Чурай з’явилося в Україні лише за часів незалежності. Пам’ятник легендарній поетесі, виконаний скульптором Д. Коршуновим, було відкрито у Полтаві 14 квітня 2006р. Монумент – це дівоча постать, виконана із залізобетону, скованого міддю (3,9 на 1,2 м). Піснярка – в довгому вбранні, боса, з віночком у руці, зажурено схилила голову, мабуть, складаючи нову пісню. Скульптуру встановлено на подіум із рожевого граніту біля фонтану поряд із риміщенням театру імені М. В. Гоголя. На погляд полтавців, місце вибране вдало, адже театр – це храм музики, якій служила легендарна Маруся Чурай.
Народній поетесі присвячено поштову марку 2000 року в серії «Видатні жінки України».
Маруся Чурай відіграє важливу роль у культурній та історичній спадщині України, її постать та творчість є невід'ємною частиною національного канону. Вона стала символом національного відродження та боротьби за свободу, а памʼять про неї живе у віршах та піснях.
Джерела:
- Карпенко О. Маруся Чурай – дівчина з легенди [Електронний ресурс] / О. Карпенко. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://tvir.net.ua/marusja-churaj-divchina-z-legendi-spravzhnja. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 02.06.2025.
- Кобилянська О. В неділю рано зілля копала / О. Кобилянська // Літ.-наук. вістн. – Том XLV-XLVII. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 1909.
- Котляревський І. Наталка-Полтавка [Електронний ресурс]: комедія-оперета у 2-х діях / І. Котляревський. – Львів: З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1989. – 48 с. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://file.lib.in.ua/pdf/kotliarevskyi-natalka-poltavka-vyd-1898.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 05.06.2025.
- Котубей-Геруцька О. Чи існувала Маруся Чурай? 400 років напівлегендарній народній співачці та поетці [Електронний ресурс] // О. Котубей-Геруцька. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://suspilne.media/culture/923895-ci-isnuvala-marusa-curaj-400-rokiv-napivlegendarnij-narodnij-spivacci-ta-poetci/. – Назва з екрана. – Дата публікації: 17.01.2025. – Дата перегляду: 02.06.2025
- Маруся Чурай – голос і душа пісенної України [Електронний ресурс]: методичні поради / уклад. Н. Фенько; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2020. – 32 с. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://libgonchar.org/images/marusyachuray916327506.pdf Полтава 2020. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 02.06.2025.
- Самійленко В. Твори : в 2 т. / В. І. Самійленко ; [літ.-критич. нарис О. К. Бабишкіна]. – Київ : Держлітвидав УРСР, 1958. – Т. 2. – 1958. – 510 с. : 4 л. іл.
- Самійленко В. Чураївна [Електронний ресурс] / В. Самійленко // Мислене древо [Сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/S/SamijlenkoV/Dramas/Churajivna.html. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 05.06.2025.
- Шиян О. Хто така Маруся Чурай і чи існувала вона насправді [Електронний ресурс] / О. Шиян. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://zaxid.net/marusya_churay_pravda_chi_vigadka_biografiya_pisni_i_tvori_pro_marusyu_churay__nevidomi_fakti_n1607232. – Назва з екрана. – Дата публікації: 02.04.2025. – Дата перегляду: 02.06.2025.
Матеріал підготувала Діна Бондаренко,
головна бібліотекарка
