Шановні користувачі! У липні та серпні поточного року відбувається оновлення нашого інформаційного ресурсу, тому можливі тимчасові технічні складнощі у користуванні сайтом
Просимо вибачення за незручності
Головна Ресурси бібліотеки Українська періодика у фокусі часу 70-річний літопис України – ювілей журналу «Визвольний шлях»

70-річний літопис України  ювілей журналу «Визвольний шлях»​

Вже в самій назві легендарного видання висловлена ідея, якій воно покликане служити, – «тільки йдучи шляхом визвольних змагань, можна осягнути незалежність України». Перший номер журналу з’явився у 1948 році в Лондоні як внутрішньо організаційне видання Організації Українських Націоналістів у Великій Британії для потреб членів та прихильників ОУН, в якому багато визначних українських істориків, літературознавців, соціологів, економістів і політиків розробляли важливі ідеологічні-політичні та програмові питання, необхідні для успішного ведення боротьби за відновлення Української Соборної Держави.

Часопис спирався на досвід перших періодичних видань у Великобританії і був продовженням першого друкованого тижневика «Наш клич» (1945-1946), що є виразником духовних прагнень української громади в Англії, об’єднаної в «Союз Українців у Великій Британії». Таким чином, «родовід» «Визвольного Шляху» сягає початку українського організованого життя у Великій Британії.

У ювілей українського часопису варто згадати тих, хто творив журнал протягом багатьох років.

Велика заслуга у заснуванні й розбудові часопису належить основоположникові і головному редактору Григорію Драбатові (1955-1977) та редакційній колегії: П. Олійниченко, Р. Борковському, І. Ратушному та В. Василенко. З 1979 р. редакційну колегію очолив І. Дмитрів. У 1950-1960 рр. літредакторами були Леонід Полтава і Володимир Державин. У період новітньої державності кожен номер журналу сумлінно й віддано редагувала і готувала Лариса Йолкіна, викладач Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. Всі вони мають величезні заслуги перед історією та культурою України.

Упродовж першого періоду існування часопис видавався циклостилевим способом на правах рукопису, виключно для членів ОУН. Перші номери мали обсяг 14-17 сторінок, а значну частину видання становили передруки з інших українських закордонних видань. Бракувало оригінальних матеріалів і статей. Виникла необхідність організувати кореспондентський зв'язок та залучити більш широке коло дописувачів. У квітні 1948 р. редакція часопису звернулася до читачів із закликом не тільки передплачувати, а й надсилати розвідки та матеріали.

З травня 1948 р. обсяг п’ятого номеру журналу помітно зріс – до 20-27 сторінок. Часопис почав публікувати огляди світових подій з приводу зростаючої конфронтації між США та СРСР. На сторінках видання друкувались матеріали, присвячені стратегії і тактиці ведення бойових дій та аналізу підсумків Другої світової війни. Переважали матеріали з історії ОУН, її стратегії і тактики. Чільне місце займали праці провідників націоналістичного руху: С. Бендери, Я.Стецька, Д. Донцова та інших.

Наприкінці 40-х – на початку 50-х років значна кількість публікацій «Визвольного шляху» друкувалася під псевдонімами та криптонімами. Автори і дописувачі побоювались за долю рідних, що залишились у СРСР, та не бажали відчути на собі помсту радянських спецслужб. У 50-х роках у журналі були відсутні рубрики і розділи, тому статті, нотатки й матеріали розміщувались у довільному порядку.

У журналі публікувалися: художні твори, переклади творів художньої літератури, спогади істориків та політичних діячів, передруки праць періоду української радянської літератури, огляди книжок, новини й аналітика щодо діяльності націоналістичної опозиції в Україні, хроніка з життя як на еміграції, так і в УРСР. Особливо популяризувались твори шістдесятників в емігрантському середовищі тоді, коли їх неможливо було видавати в Україні. В останній період почали переважати наукові публікації (переважно – з історії та літературознавства).

Есеїстка Д. Донцова зі шпальт часопису мала великий вплив не лише на покоління сучасників, а його тези стали основою революційно-підпільної діяльності ОУН аж до післявоєнних років. Ідеологічна цілісність його натури та бурхлива діяльність згуртованого ним «вістниківського кола» стали найпотужнішим виявом духовного життя України міжвоєнних часів. Сергій Квіт у статті «Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет» пише: «Постать Дмитра Донцова має притягальну силу. Вона неординарна й контраверсійна. Досі його бурхливій діяльності даються протилежні оцінки: від некритичної апологетики до однозначного заперечення. І на початку XXI століття Донцов інтригує, захоплює, залишається недомовленим, недостатньо осмисленим і зрозумілим».

З 1951 року журнал став доступний широкій громадськості, одночасно з тим з № 7 його було переведено на типографський друк.

На початку 50-х років на сторінках часопису зросли публікації з науково-історичної, культурно-освітньої, соціогуманітарної проблематики. З’являються статті відомих науковців: Г. Ващенка про освіту в радянській Україні; Д. Горняткевича про малярські роботи Т. Шевченка; П. Курінного про відсутність радянської наукової продукції в західному академічному світі; Т. Шевченка як дослідника пам’яток української культури; Н. Полонської-Василенко про Русь-Україну і її зв’язки з країнами Європи та інші. Почали друкуватися великі статті з продовженнями у кількох номерах: Лева Шанковського, присвячені військовій історії козацтва кінця 18 – першої половини 20 ст., С. Хмеля «Українська партизанка» та інші. Друкувались розвідки про українські звичаї та обряди.

У журналі помітно зросла частка мемуаристики. Тематика спогадів істотно розширилася, і друкували їх здебільшого у вигляді уривків. З’являються мемуарні нариси учасників національно-визвольних змагань, спогади українського дипломата тих часів – князя І. Токаржевського-Карашевича, уривки з родинної хроніки Аркасів та інші.

З січня 1954 р. він друкується вже у власній друкарні великим книжковим форматом, який із незначними змінами зберігався до кінця 80-х років ХХ ст. Проте емблема часопису, виконана художником-графіком Робертом Лісовським, упродовж усього часу його існування лишалася незмінною. Збільшилась тоді й кількість його сторінок – із 40 до 112, згодом – до 120, а подекуди й більше сторінок. Великі за обсягом спогади публікувалися в кількох номерах, наприклад, спогади Вадима Щербаківського про відомого художника Василя Кричевського вмістили 5 номерів часопису за 1954 р.

У ньому значно зросла кількість белетристичних творів та поезій. Це твори Миколи Зерова, Василя Кучера, Богдана Лепкого, Євгена Маланюка, Олени Теліги, Ярослава Славутича та інші.

Наприкінці 50-х років «Визвольний шлях» перетворився на суспільно-політичний та науково-літературний місячник з багатогранною тематикою. Деякі матеріали на сторінках часопису виходили у світ уперше.

У 1957-1958 рр. на шпальтах часопису публікуються статті теоретика, публіциста С. Бандери «Питання атомної війни і визвольна революція». У той час питання атомної війни широко дебатували. Навіть вважали, що вона можлива. Через якихось п’ять років світ опинився на межі цієї війни – мається на увазі Карибська криза.

Ще 1957 р. Бандера вважав, що атомна війна (тоді тільки почалося нарощування ядерних арсеналів) призведе до величезних жертв, і переможців у ній не буде. Є тут також цікаві передбачення (вони загалом справдилися) про форми воєн у майбутньому, ставлення Заходу до поневолених Радянським Союзом народів. Але Бандера в цьому творі постає не лише як аналітик, ерудована людина, але й... (для декого це видасться незвичним) як гуманіст. Надзвичайно цікаві його міркування про новітню військову техніку, що змінює людину, робить її своїм невільником; його характеристика модерної війни як безглуздого злочинства. Можливо, для декого ця робота відкриє «іншого» Бандеру – не лише політика, провідника ОУН, а також і глибокого мислителя.

З часом «Визвольний шлях» перетворився на один з кращих українських журналів щодо друку та поліграфічного оформлення. До співпраці з часописом залучено було понад 600 науковців, політиків, письменників, публіцистів, діячів мистецтва. З позиції української державності і християнського світогляду журнал вів безкомпромісну боротьбу проти марксистсько-ленінської ідеології. Відстоював самостійність, соборність і державність українського народу на його етнічній території. Часопис друкував програмно-політичні документи, наукові та популярні статті з усіх питань життя України та української діаспори, особливо з проблем, якими не могли займатись науковці України за радянського режиму.

Підчас СРСР в Україну потрапляло лише кілька екземплярів, у тому числі до спец. фонду ЦНБ АН УРСР (нині НБУВ), яким користувалися лише з дозволу КДБ.

Новий період у діяльності «Визвольного шляху» розпочався із проголошенням Україною незалежності. У незалежній Україні презентації журналу відбулися у НБУВ – у червні 1993 року, у Національній парламентській бібліотеці – у квітні 1996 році. Від 1978 року видається Українською інформаційною службою в Лондоні, від 2004 року – в Україні. Від 2005 року співзасновник видання – «Києво-Могилянська академія». Дедалі більшої ваги набирають статті й матеріали з України на злободенні теми, з якими на сторінках часопису виступають політологи, історики, діячі культури, публіцисти.

У № 1 за 2007 рік Сергій Адамович у статті «Крим у суспільно-політичному житті України (2004 рік)» описував події  «Помаранчевої революції» в Криму: «…з Криму відправлялися вантажівки з продуктами для Майдану. Так, тільки в Саках фінансову підтримку революції надавали 29 комерційних підприємств і 34 приватні підприємці. (…) Представники кримськотатарських організацій також висловилися на підтримку територіальної цілісності, суверенітету України, її юрисдикції над Кримом…».

У № 1-3 за 2008 р. опублікована стаття доктора філологічних наук Петра Іванишина до 75-річчя Голодомору «Присутність Голодомору: уроки мертвих живим і ненародженим». На питання «Чому саме Україна?» влучно відповідає Дж. Мейс: «Тому що вона мала більше населення, ніж усі інші, разом узяті неросійські республіки. Тому що вона мала великий досвід національно-визвольних змагань. Для України уроки Центральної Ради, уроки Гетьманщини, спільної боротьби селян за свої права не минули безслідно». Це була помста більшовицьких окупантів за український націоналізм, за вважання української мови таки мовою, а не «нарєчієм», за інший етнотип, за прадавню культуру, за спротив насадженню совєтської влади, …за перешкоджання у перетворенні поневолених народів у безлике, денаціоналізоване рабське стадо – типово «політичну націю» – «совєтський народ». (…) Голодомор постає перед нами, як наймасштабніша в історії України трагедія. (…) Тому віддаємо гідну шану померлим під час Голодомору, – вічна їм пам'ять!..».

Протягом багатьох років свого життя журнал мав чітко скристалізоване ідейно-політичне обличчя і за час свого існування не знав жодних хитань чи сумнівів. Стояв і стоїть на традиційних християнських і національно-соборницьких духовно-культурних засадах української нації, виплеканих і стверджених її славним історичним минулим. На своїх сторінках об’єднав і дав місце для праць визначних українських політиків, науковців, культурних діячів, вихователів і духовних осіб.

За довгий шлях свого життя він став унікальним літописом культурного й суспільно-політичного життя українців, який посідає чільне місце в українській еміграційній та діаспорній періодиці.

«Визвольний шлях» і по цей час залишається затребуваним джерелом інформації для сучасних історичних, політичних, культурних та інших наукових досліджень в Україні.

У фондах книгозбірні «Визвольний шлях» зберігається з 1954 по 2008 роки.

Красовська Т.М.,
завідуюча відділом зберігання та реставрації бібліотечних фондів;
Мироненко Р.М.,
провідний бібліотекар відділу зберігання та реставрації бібліотечних фондів.

Література

1. Адамович С. Крим у суспільно-політичному житті України (2004 рік) // Визвольний шлях. – 2007. – № 1. – с. 15-22.

2. Бандера С. Питання атомної війни і визвольна революція // Визвольний шлях. – 1957. – № 7. – С. 727 – 732.

3. Бедрій А. Світоглядово-ідейна біографія Дмитра Донцова до 1913 року // Визвольний шлях. – 1983. – № 11. – С. 1311 – 1316; № 12. – С. 1415 – 1430.

4. Ващенко Г.Г. Розвиток радянської педагогіки і школи // Визвольний шлях. – 1965. - № 3. – С. 283 – 294; № 4. – С. 379 – 391.; № 7-8. – С. 763 – 774.

5. Гайдамаха А. З приводу першого і другого 60 – річчя журналу // Визвольний шлях. – 2007. – № 11. – С. 2.

6. Гайдамаха А. 60 – літній Літопис України // Визвольний шлях. – 2007. – № 2. – С. 2.

7.  Герасимова Г.П. «Визвольний шлях» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / ред. кол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2003. – Т. 1 : А – В. – С. 507.

8. Дорохіна Т. «Визвольний шлях», заснування та початковий період діяльності // Історичний журнал. – 2005. – № 4. – С. 24 – 33. 

9. Іванишин І. «Присутність Голодомору: уроки мертвих живим і ненародженим» // Визвольний шлях. – 2008. - № 1-3. – С. 7 – 16.

10. Йолкіна Л.В. «Визвольний шлях» // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. – К., 2003­–2016. – Т. 4. – С. 393 – 394.

11. Квіт С. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет // Визвольний шлях. – 2003. - № 4. – С. 51 – 65.

12. Погрібний А. Педагогічні концепції видатного вченого-державника // Визвольний шлях. – 2003. - № 4. – С. 72 – 85.

Календар подій

    1 2 3 4
5 6 7 8 91011
12 13 14 15 161718
19202122232425
262728293031 
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день