Бібліотеки Херсонщини під час окупації:
нотатки під обстрілами
Т.Сватула
Моїм мужнім колегам присвячується
24 лютого 2022 р. – дата, яка змінила все у житті України, всіх українців. Війна. Окупація. Ці слова визначили життя мешканців Херсонщини, яка практично повністю була окупована з перших днів повномасштабного вторгнення.
На територію області увірвався «руський мір»: грабежі, катування мирного населення, знищення всього українського та безжалісне переслідування за українську позицію - ось далеко не все, що випало на долю її мешканців.
Як працювати в окупації ніхто не знав: ніяких пояснень та рекомендацій щодо вивезення книжок, евакуації працівників не було. Кожна бібліотека самостійно ухвалювала рішення про те, як діяти в ситуації, що склалася.
З початком повномасштабної війни КЗ «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара» Херсонської обласної ради перейшла на дистанційну роботу. Чоловіча частина колективу вирішила, що охоронятиме будівлю від мародерів і від окупантів. Розуміючи, що мародерства (як на державному, так і не побутовому рівні) не уникнути, найцінніше намагалися сховати - з одного місця переховували в інше. По домівках нічого не вивозили через обшуки.
«Ми кинули клич усім працівникам бібліотеки, хто що може забрати, забирати додому. Але ми також знали, що машини зупиняли, багажні відділення перевіряли, водіїв обшукували. Відчуття страху було, але колектив бібліотеки самотужки робив усе, що можна було зробити. Деяку техніку забрали, деякі видання переховували...», — згадує Надія Коротун, директорка бібліотеки.
Коли розпочалися бої на Антонівському мості, підвал бібліотеки став прихистком для жінок з дітьми, які жили в селищах поруч (Антонівка, Кіндійка). Майже тиждень у книгозбірні перебували понад 70 людей. На прохання бібліотеки ресторани й кафе залишати їжу для дітей віком від 2 до 10 років. Лікарі міської кліничної лікарні імені Є. Карабелеша погодилися надати найнеобхідніші ліки на випадок, якщо комусь із людей стане погано.
7 травня росіяни вигнали всю охорону бібліотеки і зачинилися всередині «святкувати» «День пабєди». Працівників пустили 10 травня вранці. Це був жах: в будівлі абсолютний безлад, усі двері всіх відділів на чотирьох поверхах були відчинені, іноді вибиті, на підлозі - уламки шаф і тумб. Викрали ложки, тарілки, чашки, чайники, каву, чай, цукор — усе. Вся підлога була встелена паперами, в одному з відділів розбили скляні двері. Колектив бібліотеки ще декілька днів все це вимивав і впорядковував.
Зі спогадів Н. Коротун «У травні, коли я вчергове зайшла до бібліотеки перевірити стан справ, до приймальні увійшли п’ятеро людей з автоматами й ФСБшник. Вони вимагали, щоб я дала їм карту доріг Херсона й Херсонської області та карту населених пунктів. Це було дійсно страшно. Я сказала, що бібліотека погано укомплектована, а я навіть не розумію, де це треба шукати, бо не бібліотекарка за фахом, потрібен бібліотечний фахівець. Мені сказали викликати його до кінця тижня. Я відповіла, що фахівця взяти нізвідки, всі виїхали з окупації. Дуже хвилювалася, що ситуація може не дуже добре для мене закінчитися, але врешті вдалося їх переконати, що всі наші видання надзвичайно старі і практичної користі не мають. ФСБшник погодився щодо укомплектування зі мною: «Ну в бібліотеках так скрізь». Я відходила три дні від стресу, це було жахливо».
З квітня призупинилось фінансування бібліотеки. І працівники понад три місяця не отримували заробітню плату, ледь виживаючи в умовах окупації. Директорка бібліотеки категорично відмовилася від будь-яких форм співпраці з окупантами та колаборантами, а її приклад наслідувала більшість представників трудового колективу, після чого життю та здоров'ю пані Надії загрожували орки.
Через погрози Н Коротуні довелося спочатку переховуватися за межами міста, а згодом виїхати. 21-го червня окупанти захопили будівлю бібліотеки.
Залишилося працювати за окупаційноїї влади тільки 19 людей зі 155 працівників бібліотеки, лише три бібліотекарі, але практично вся технічна служба на чолі з головним інженером — слюсарі, сторожі та електрики.
Метою пограбування бібліотеки Н. Коротун вважає банальне мародерство — бажання щось «хапнути», крадіжка заради крадіжки. Каже, що рівень «фаховості» тих, хто прийшов працювати в книгозбірню, «аж зашкалював», найяскравіший приклад — краєзнавчий відділ вони назвали іменем «Георгія Потьомкіна» (насправді ж ім’я Потьомкіна – Григорій). Тож такі «професіонали» навряд чи знали вартість видань. Але розуму вистачило усвідомити, що у вітринах під замком має бути щось цінне.
Бібліотека було пограбовано: працівники-колаборанти здали сховки. Без свідків (тих, хто зголосився співпрацювати, просто зачинили на три години в одному з бібліотечних відділів) «російські хазяї» бібліотеки та їхні посіпаки вивезли те, що вважали найціннішим: дореволюційні видання, періодику та книги, які видавалися в Херсонської губернії, новітні комп’ютери, іншу техніку.
Пізніше ті, хто увірували, що «расія здєсь навсєгда», тікаючи, залишили свої трудові книжки, одежу, взуття, дуже багато особистих речей. Залишили й зібрану в одному місці купу книг з історії України, про голодомор. Чи то їх збиралися вивезти, чи то справді спалити — хтозна... Залишили й своє пропагандистське сміття дуже поганої якості, і свою «велику цінність» — енциклопедію з президентської (путінської) бібліотеки. «Подарували» в одному примірнику, а скільки галасу здіймали!
Самостійно вирішували питання роботи в умовах окупації і публічні бібліотеки територіальних громад (ТГ) області.
Першочергово бібліотекарі в усіх бібліотеках Новокаховської ЦБС Новокаховської ТГ познімали та сховали українську символіку, книги про Майдан, героїв АТО, історію України.
Почали телефонували постійні читачі, і бібліотечні працівники зі своєї ініціативи нишком видавали книги. Ніхто не примушував їх це робити. Бібліотеки в місті знаходяться в житлових будинках, і це виявилось плюсом під час війни. Можна було зайти тихенько, не поміченими.
У Центральній бібліотеці в березні 2022 р. було пошкоджено систему водопостачання, яка забезпечувала водою весь будинок. Довелося своїми силами терміново вирішувати проблему. Під обстрілами та в умовах відсутності зв'язку бібліотекарі вимушені були спілкуватись записками в дверях, щоб домовитись з знайомими сантехніками про час і місце зустрічі.
З березня почали глушити, потім відключати інтернет та телефонний зв’язок, щоб мешканці не мали змоги повідомити ЗСУ, скільки ворожої техніки та військових заходить до міста. У Центральній бібліотеці досить довго був стаціонарний зв'язок і Інтернет (платили трьом провайдерам, щоб був хоч якийсь Інтернет). Бібліотекарі давали перевіреним читачам пароль від Wi-Fi, щоб ті мали змогу повідомити рідним, що живі і здорові. Wi-Fi залишали весь час включеним, аби можна було ним скористатись в будь який час під вікнами бібліотеки.
До середини червня 2022 року ніхто з окупаційної влади бібліотеками не цікавився. Чи то було не до бібліотек, чи було зручно, що бібліотекарі дивились за порядком і в приміщеннях, і на прилеглій території. Тільки наприкінці червня директора ЦБС та інших директорів закладів культури затребували на розмову до окупаційної влади. Було запропоновано умови співпраці, озвучено заробітна плата. Крім того, сказали, що необхідно вилучити всі українські книги, видані після 2014 року, а що робити з іншими - будуть ще роз'яснення. Рішення потрібно було прийняти за три дні.
Окупаційною владою було видане розпорядження про недопущення до роботи проукраїнських працівників із 4 липня 2022 року. Більшість бібліотечних працівників не погодилась на співпрацю. З числа невеликої кількості колаборантів після 15 липня призначили нового директора ЦБС. Після пропозиції про співпрацю стало дуже небезпечно залишатись в місті, адже тих, хто не погодився, почали «пресувати», забирати «на підвал». Директор ЦБС, заступник директора, деякі працівники змогли власним коштом виїхати - хто в Грузію, хто на підконтрольну територію.
Російські військові в перший місяць війни розмістились в приміщеннях Веселівської сільської бібліотеки. Після деокупації її приміщення було занедбано: скрізь валялося сміття, залишки їжі, шприці і відчувався сморід; книги розкидані, вишиті рушники порвані і використані як туалетний папір; комп'ютери і новіші меблі вкрали; батареї опалення зірвані.
Бібліотекарка до захоплення будівлі змогла трішки книг заховати у підвалі. Пізніше, на свій страх і ризик, здійснювала обслуговування читачів, потрохи видаючи книги дома.
З середини березня рашисти окупували смт Білозерка Білозерської ТГ. Своєю базою для проживання вибрали Білозерський ліцей, що розміщений в центрі селища. КЗ “Білозерська Публічна бібліотека ім. П.Григоренка” розташована поруч із ліцеєм. Це стало вигідним для окупантів через вікна з півночі, що виходили у двір ліцею, вони викидали сміття, витягували по канатах необхідні їм речі, скидали бібліотечні меблі, книги, які потім палили у дворі. Через вікна з південного боку добре було видно будівлю відділку поліції, суду та частину селища. Із західного боку проглядалось перехрестя, яке вело до їхньої бази. Зі східного боку в бібліотеці вікон немає, тому «господарі» пробили дві дірки, з яких було видно інше перехрестя до їхньої бази, а також вихід до Білого озера. Також із трьох сторін окупанти виставили своїх снайперів, яких бачили місцеві жителі, хоч вони ховалися.
З початку війни бібліотека практично не працювала, працівникам було рекомендовано знаходиться вдома. До захоплення бібліотеки директорка забрала цінні документи, печатки, та все ж там залишалися ще архівні книги наказів, майже за 50 років.(можливості евакуювати не було – через вибухи, брак транспорту). 20 березня директорка навідалась до рідної бібліотеки, з собою взяла тільки паспорт, без телефону, бо в ньому була проукраїнська інформація. Двері відчинив солдат із зброю, поцікавився хто вона і чого прийшла. Дозволив увійти й забрати документи.
Зі спогадів директорки бібліотеки Г. Гринчук, про те, що вона побачила дорогою до свого кабінету, що був в кінці коридору: « сходи були брудні, в потіках від води і сечі (запах бив у ніс одразу); далі впали в очі вибиті двері, книги на підлозі; виставкові стелажі валялися в кутках, деякі каталожні ящики вивернуті; у читальній залі під вікнами валялися спортивні мати, спальні мішки і багато солдатів із зброєю, які підозріло споглядали; по всьому коридору військові обладнали собі місця для відпочинку та спостереження; у кабінеті директорки сейф, на той час, був цілий, тому документи забрала і швидко покинула бібліотеку. Хоч руки і ноги тремтіли від страху, але вже була рада, що цінні документи були в безпеці. Після цього візиту жодного доступу до бібліотеки не було аж до де окупації».
Під час окупації, в Борозенському будинку культури Борозенської ТГ, де знаходиться і Борозенська сільська бібліотека, розмістилися рашисти, і, відповідно, став неможливим доступ до бібліотечних книжок. Бібліотекарка з читачами організували «горизонтальний» книжковий обмін, звернувшись до власників невеликих приватних сімейних бібліотек. Потреба в читанні зросла - як терапія від страшних реалій.
Навесні 2022 року директорка КЗ «Станіславська публічна бібліотека» Станіславської ТГ намагалася знайти кошти і евакуювати цінні, історичні, патріотичні книги та видання з автографами авторів з бібліотек громади. Але відповіді не було ні на телефонні дзвінки, ні на листи.
Окупанти перетворили Станіславську бібліотеку на звалище: лушпиння, порожні пляшки від алкоголю, використані контрацептиви, зламані меблі, просто тупо потрощені всі стільці. Деякі вікна прострелені зсередини. Книжковий фонд знищений на 40 %. Комп’ютерів, DVD, обігрівачів, чайників, навіть дисків з фільмами та мультфільмами немає. Поробки, намиста, вишивки стрічками, торбинки, браслети - теж відсутні.
«Після Zолдатів із 50 експонатів лишилось 7. Але це ще не найгірше. Тут таке…
Коли з виставкової сорочки, що була задубіла й чорна мов кора, після замочування зійшов пил і бруд, то виявилось, що вона … в крові. Вся, наче нею не витирали, а затикали рани…
Мені казали місцеві жителі: бібліотеку використовували як катівню. Я не повірила. Не хочеться одразу в таке вірити. Та під час огляду та прибирання я не знайшла в ній мотузок, плям крові чи рваного одягу, чи чогось, що нагадувало б про ув’язнення. Тільки дві стяжки. А тепер думаю: от куди ділися інші наші рушники. Мабуть і ними витирали кров. Стршно… Страшніше за бомбування…»(Зі сторінки директорки Станіславської бібліотеки О.Маляренко у ФБ 22.12.2022 р.)
Навіть після зникнення світла, води, газу, закриття ліцею, дитячого садочку продовжувала працювати Олександрівська сільська бібліотека КЗ «Станіславська публічна бібліотека». Читачі, які не виїхали, продовжували відвідувати бібліотеку, щоб побороти страх читанням чи просто спілкуванням. Хтось був стривожений, хтось розгублений. Після 10 березня заклад почав працювати за скороченим графіком, та вже за кілька днів біблотекарка перейшла на телефонне оповіщення та обслуговування читачів похилого віку вдома. Коли перші снаряди лягли на село, а будинки розпочали горіти один за одним, бібліотека перестала працювати. На початку квітня Олександрівська бібліотека, чи не одна з перших на Херсонщині, була повністю знищена російськими варварами. Згоріло все: фонд, який щорічно оновлювався завдяки виділенню коштів з сільського бюджету, новітня апаратура, ляльковий театр, старовинні речі, одяг, картини...
Бібліотекарка Зміївської сільської бібліотеки №1 Бериславської ТГ під час окупації ховала книги (історичні, про Крим, АТО), символіку, комп'ютер, де тільки могла придумати: вдома між мішками (під час обшуків і в шафах з одягом рилися), у бібліотеці між мішками з книгами, в ляльковому театрі, за шафами, між журналами. Охочим читати книги видавала вдома, щоб було людям безпечніше. Тричі забивали вікна. Навіть квіти стійко тримались без опалення і померзли, коли вилетіло скло з останніх вікон (не було куди забрати). Вхідні двері закриті на гвіздки.
З березня 2022р., коли м. Херсон опинився під окупацією, підприємства та соціальні інституції в місті зачинилися, на допомогу населенню прийшли волонтери. Вони спільно з бібліотеками Херсонської ЦБС Херсонської ТГ, як місцями вільного доступу, намагалися зменшити тягар війни для людей.
Кіндійська селищна бібліотека-філія разом з волонтерами в своєму приміщенні організувала безкоштовну гуманітарну допомогу, роздачу продуктів харчування. Готували обіди для малозабезпечених, багатодітних сімей, літніх людей. В домівки малозабезпечених громадян носили гуманітарну допомогу, не жаліючи свого часу та сил.
В Інженерній селищній бібліотеці бібліотекарка створила волонтерський центр допомоги «Едельвейс», намагаючись у міру сил вирішувати проблеми жителів селища Інженерне: купувала продукти для тих, хто потребує дієтичного харчування, замовляла у волонтерів та придбавала особисто ліки для жителів селища, корм для тварин тощо, залучивши до співпраці волонтерів та небайдужих з інших регіонів країни.
Це лише кілька історій бібліотек Херсонщини під час окупації. Лише краплина. Більшість бібліотекарів поки не в змозі з різних причин згадувати ці страшні часи. Але можна сказати напевно: бібліотекарі Херсонщини – мужні патріоти своєї країни. І навіть у жахливих умовах окупації підтримували мешканців своїх громад, намагалися зберегти українську культуру, українську ідентичність.
Уже відомо , що 12 публічних бібліотек області зруйновані повністю та не підлягають відновленню, 24 – частково зруйновані. 13 бібліотек втратили всі бібліотечні фонди, 36 – значну їх частину; 16 бібліотек - усі матеріально-технічні засоби, 31 - значну їх частину.
Правобережна частина Херсонщини після звільнення перебуває під щоденними постійними обстрілами з усіх видів озброєння. Тому втрати бібліотек Херсонщини набагато більше.
При підготовці статті використано матеріали сторінок бібліотек та бібліотекарів Херсонщини в соціальних мережах, інформацію, наданих бібліотеками територіальних громад, особисте листування
Бібл. планета. –2023. –№2. –С.6–9
