Я всім серцем люблю Вашу розумну сонячну творчість,
я безмежно вдячний Вам за незабутні чудесні образи
Ваших прекрасних п’єс.
Юрій Збанацький
Ім‘я талановитого драматурга Івана Кочерги назавжди увійшло до української літератури як автора п‘єс, що складають золотий фонд української драматургії XX століття. Його твір «Свіччине весілля» є довершеним взірцем історичної драматичної поеми. Цього року твору виповнюється 95 років з часу написання.
Поема створена на основі історичного факту про заборону світити світло у Києві наприкінці XV – на початку XVI ст. Така заборона тривала понад десять років. Кияни не могли із цим миритися і протестували. У п’єсі автор розповідає про жорстокі безчинства київського воєводи, пов’язані із забороною городянам користуватися світлом. Цей мотив і поклав в основу свого твору Івана Кочерга.
Драматург майстерно пов’язав історичні факти з відомим на Київщині ремісницьким звичаєм «женити свічку». Цей народний обряд сягає своїм корінням сивої давнини. Він побутував не лише в Києві, а й в інших містах України і навіть Західної Європи і був приурочений до різних річних і сімейних свят. Напевно, звичай походить від того, що люди здавна віддавали почесті дереву і вогню. Пізніше обряд дещо змінився і в ремісницькому побуті десь із XVI аж до XX ст. справлявся так: щороку першого вересня (за старим стилем) ремісники в домовлений час закінчували роботу, збиралися окремими цехами, запалювали «свічку яру», обвиту строкатими стрічками, і святкували.
«Що стосується самого терміну «женити свічку», – писав відомий український фольклорист і етнограф, академік Микола Сумцов, – то виник він, очевидно, від звичаю обв’язувати свічку червоними стрічками (подібно до обрядових уборів молодої на весіллі) і може бути віднесений на рахунок малоросійського народного гумору».
Існувало в ті далекі часи й київське свято «Весілля свічки» або «Свято свічки» з лялькою на людську подобу. Це був своєрідний карнавал вогнів на київських базарах. У окремих районах Полісся до 30-х років ХХ ст. побутував звичай «женити свічку», пов’язаний ще з прадавнім язичницьким обрядом вшанування вогню. На Поліссі в кожній хаті урочисто запалювали просвіт, лучник, каганець. Він мав горіти до Великодня. Звичай «женити свічку» найдовше зберігся у середовищі майстрів: кравців, шевців, кожухарів, які працювали допізна. Вони вірили, що виконання обряду мало сприяти успіху у ремеслі. Отже, окрім історичної, твір має і фольклорно-етнографічну основу.
Перша назва п’єси – «Пісня про свічку». Перше видання твору під цією назвою вийшло у Харкові 1930р. у видавництві «Рух». Публікуючи цю драму, Іван Кочерга додав до неї розгорнуту передмову – звертання до читачів. У довірливо-дружньому тоні автор пояснює, що спонукало його до написання драми, якими історичними першоджерелами він користувався у своїй праці, які аспекти минулого видавалися йому співзвучними сучасності. «Коли я, – пише Іван Кочерга, – випадково натрапив на мотив "заборони світла", мотив, що послужив темою для цієї драми, мене найбільш захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя, міської культури і боротьби в стародавньому місті» [6, с.5], а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру.
Відштовхуючись від історичних документів (грамот литовських князів 1494 і 1506 років), драматург у своїй уяві намалював цілком ймовірну картину боротьби киян за світло. У передмові до драми автор докладно пояснює, що спонукало його до введення в дію народного звичаю «женити свічку».
Друге видання твору вийшло під назвою «Свіччине весілля» у друкарні «Літературне видавництво» (Київ-Харків) 1935 року. Тираж видання склав 5 000 примірників. Книга не містить ілюстрацій, як і видання твору 1944р., редактором якого є поет-академік, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець Максим Рильський.
«Свіччине весілля» мало усі підстави назавжди залишитися на маргінесі театрального процесу ХХ ст., бо тогочасні драматурги переважно намагалися відобразити у своїх творах «величні звершення радянської влади», репертуари театрів заполонили вистави-агітки, а тут – п’єса романтичного спрямування про середньовічний Київ, цехи, заборону світла… Тож не дивно, що, незважаючи на дозвіл, жоден театральний колектив не взявся поставити на сцені цей твір Івана Кочерги. Відома літературо- і театрознавиця Наталя Кузякіна слушно зазначала: «…Кочерга покладав надії на сценічне втілення “Свіччиного весілля… Та вихід в світ “Свіччиного весілля” спочатку пройшов непомітно. Критики не звернули уваги ні на п’єсу, ні на її автора, театри не квапились її ставити…».
Лише через 5 років п’єсу було уперше поставлено на сцені Театру імені Марії Заньковецької (прем’єра – 27 жовтня 1935 р. у Запоріжжі, режисер – Василь Харченко). Іван Кочерга як драматург вважав, що глядач має бачити на сцені видовище красиве й зворушливе, тому у «Свіччиному весіллі» є багато картин театрально ефектних, живописно виразних. Мальовничі куточки Києва, деталі побуту – все це, дуже економно використане драматургом, слугує для якнайкращого розкриття постатей героїв твору. Мабуть тому, що заньківчани у своїй постановці виявили згоду із міркуваннями драматурга, він залишився задоволений запорізьким спектаклем, що розпочав тріумфальний хід цієї п’єси сценами інших театрів України. Постановник В. Харченко наголошував на соціальних конфліктах твору, прагнучи максимально зменшити «сентиментальність тексту» і якнайширше розгорнути реалістичні картини життя ремісників. Незважаючи на те, що дія вистави відбувалася в середньовічному Києві, публіка, очевидно, легко відчитувала аналогію до сучасних їй подій. Не випадково саме цією прем’єрою заньківчани відкривали сезон 1935/1936 рр., який збігся в часі з піком найжорстокіших комуністичних репресій, що темним мороком укрили Україну. Парадоксально, але саме Театр імені Марії Заньковецької зміг віднайти навіть у часи жорстоких репресій актуальний твір, який хоча б в історико-символічному плані допомагав глядачам зберігати віру в те, що боротьба з темрявою в найширшому екзистенційному сенсі триває доти, доки в душі хоча б однієї людини є вогник надії. П’єсу згодом поставило на своїй сцені чимало обласних театрів, а також Київський драматичний театр ім. І. Франка.
Цікаво, що давній друг Івана Кочерги, класик української музики ХХ століття Михайло Скорульський написав оперу «Свіччине весілля» (1948р.). Вона присвячена «Захисникам Києва у всі часи». Відкритий показ фрагментів опери у 1949 році отримав найвищі оцінки музичних критиків і преси.
На Ютуб-каналі міститься аудіокнига «Свіччине весілля» Івана Кочерги і також на Ютуб-каналі можна переглянути театральні постановки твору «Свіччине весілля» Івана Кочерги у виконанні Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша та Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка.
Іван Кочерга, створивши історичну драму «Свіччине весілля», залишив своїм нащадкам дивовижний скарб, що випромінює ідеали добра і правди, романтичного кохання і вірної дружби, любові до свого народу й України.
Використані джерела:
- «Свіччине весілля» І. Кочерги [Електронний ресурс] // Освіта. UA [Сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/14014/. – Назва з екрана. – Дата публікації: 10.01.2021. – Дата перегляду: 20.01.2025.
- Golynska O. Класик української музики ХХ століття Михайло Скорульський [Електронний ресурс] // Музика [Сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://mus.art.co.ua/klasyk-ukrainskoi-muzyky-khkh-stolittia-mykhaylo-skorulskyy/. – Назва з екрана. – Дата публікації 19.09.2022. – Дата перегляду: 21.02.2025.
- Кочерга І. Драматичні твори [Електронний ресурс] / І. Кочерга. – Київ ; Харків : Укр. держ. вид-во, 1944. – 427 с. – Режим доступу : https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=12294 . – Назва з екрана. – Дата перегляду: 21.02.2025.
- Кочерга І. Пісня про свічку: драм. поема / І. Кочерга. – Харків: Рух, 1930. – [Б. с.].
- Кочерга Іван Антонович [Електронний ресурс] // Енциклопедія Носівщини [Сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://wikinosivka.info/wiki/Кочерга_Іван_Антонович. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 21.02.2025.
- Кочерга. І. Свіччине весілля [Електронний ресурс]: драм. поема / І. Кочерга. – 2-ге вид. – Київ ; Харків : Держ. літ. вид-во, 1935. – 211с. – Режим доступу : https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=12296. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 20.02.2025.
- Кочерга. І. Свіччине весілля [Електронний ресурс]: драм. поема на 5 дій / І. Кочерга. – 5-ге вид. – [Б. м.] : Спілка радян. письменників України, 1944. – 147с. – Режим доступу : https://elib.nlu.org.ua/objecthtml?id=12297 . – Назва з екрана. – Дата перегляду: 21.02.2025.
- Палій О. Між літературою і сценою: «Пісня про свічку» І. Кочерги в інтепретації заньківчан (1935) [Електронний ресурс] / О. Палій. – Електрон. дані. – Режим доступу: file:///C:/Users/Лидия/Downloads/3924-5459-1-PB.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 21.02.2025.
- Ширшова Л. Г., Опенько Я. Ю. Кочерга Іван Антонович (1881–1952) [Електронний ресурс] // Національна історична бібліотека України [Сайт]. – Режим доступу: https://nibu.kyiv.ua/exhibitions/487/ . – Назва з екрана. – Дата публікації: 05.10.2021. – Дата перегляду: 19.02.2025.
Відеоматеріали:
- Свiччине весiлля (1962) [Електронний ресурс] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу https://www.youtube.com/watch?v=L2CrwxV616Y&t=194s. – Назва з екрана. – Дата звернення: 21.02.2025.
- «Свіччине весілля» ХОАМДТ ім.М.Куліша [Електронний ресурс] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу:https://www.youtube.com/watch?v=pKjN5PBuYTU . – Назва з екрана. – Дата звернення: 21.02.2025.
- «Свіччине весілля»//Іван Кочерга//Скорочено.Стислий переказ//Шкільна програма 11 клас [Електронний ресурс]: аудіокнига // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=Vkdjfc4Pfro. – Назва з екрана. – Дата звернення: 21.02.2025.
Матеріал підготувала Діна Бондаренко,
головна бібліотекарка
