Петриківський розпис. Реверс монети Національного Банку України. Фото НБУ.
Декоративно-прикладне, станкове народне малярство «Петриківський розпис» зародилося на теренах козацького зимівника у Петриківці, що на Дніпровщині. [1.].
Петриківський розпис, або «петриківка» є чи не єдиним у світі декоративно-прикладним мистецтвом, де відсутні прояви будь-якого негативу. Завжди радісні, яскраві квіти, які наснажують на позитивне світосприйняття, презентують українських майстрів пензля у світі як неперевершених мрійників та вільнодумців. А це тому, що саме село Петриківка (нині– Петриківська ОТГ Дніпропетровської області), засноване 1772 року на березі річки Чаплинка гетьманом Петром Калнишевським., оминуло гніт кріпацтва. Там завжди жили українці вільні у своїх думках та напрочуд вільні у своїй творчості.
Петриківський розпис Федора Панко. Фото Наталії Глухенької
Про походження петриківського розпису в селі Петриківка переповідають легенду, що нібито колись, напевно ще у XVIII столітті, дівчина Оксана, яка у неділю залишилась вдома сама. Адже батьки її поїхали на ярмарок. Дівчина сумувала й вирішила розмалювати хату. Батьки повернулись додому й не повірили у побачене. Спершу сварили доньку. Проте згодом сусіди, родичі та друзі почали просити Оксану, щоб вона так само оздобила їхні домівки. З того часу в Петриківці всі хати розписують візерунками. Люди говорять: «Красиво в цім селі, як в церкві». [2. ].
Хата, розмальована петриківкою. Фото Picssr.
Майстрині тривалий час застосовували Петриківський розпис саме як стінопис. Це вже з часом у світі петриківський розпис побачили на листках паперу (так звані «мальовки»), петриківським розписом прикрашали дерев’яні тарелі та скриньки, порцелянові вази та скляні баклаги. Сувенірна продукція з петриківським розписом мала шалений попит у 80 країнах світу. Петриківські візерунки з легкістю можна перенести на будь-які поверхні та текстури, починаючі від стін інтер’єру та великих декоративних панно і закінчуючи склом, деревом, текстилем та пластмасами.
Скриня з петрикуівським розписом «Сині квіти». Автор роботи та фото Наталія Статива-Жарко.
Фарби для написання «петриківки» майстрині виготовляли самостійно з відвару трав та овочів, де були присутні кольорові пігменти. Фарби такі виготовляли на основі яєчного жовтка. Ця технологія відома краянам ще від часів княжої Русі.
Пензлик для малювання майстрині собі робили також власноруч із пучка котячої шерсті. Тому й пензлик називали «котячкою». Хоча петриківську калинку всі художники без винятку тикали пальчиком. Тому серед майстрів петриківського розпису і до тепер справжньою калинкою вважається та, в якій залишився відбиток пальця майстра.
Петриківський розпис.Аверс монети Національного банку України. Фото НБУ.
Рослинні мотиви «петриківки» своєю простотою і водночас своєю геніальністю вражали вибагливих шанувальників образотворчого мистецтва. Такий феномен українського народного мистецтва не міг бути не поміченим.
Петриківський розпис на печі. Фото Бориса Бутника-Сіверського.
На початку ХХ століття за дорученням відомого етнографа Дмитра Яворницького молода художниця Євгенія Евенбах збирала та перемальовувала зразки народної творчості Катеринославщини у двох експедиціях 1911 і 1913 років, зокрема стінописи Петриківки. Ці знахідки лягли в основу виставки в Петербурзі 1913 року. Саме цей рік і вважають роком першої фіксації петриківського розпису. [3.].
Малюнок Євгенії Евенбах. Фото Jijnb
Так Дмитро Яворницький дізнався про творчість самобутніх майстринь та майстрів із козацького села Петриківка: Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко, Ганни Ісаєвої, Василя Вовка та ін. Одна з них Тетяна Пата (1884-1976), яка з 14-річного віку заробляла розписом будинків та печей, у 1925 році на замовлення того ж Дмитра Яворницького для Дніпропетровського історичного музею виготовила килим та два ескізи розпису коминів. А вже 1936 вона у складі петриківської делегації учасниця Першої республіканської виставки українського народного мистецтва в Києві (згодом виставка експонувалася в Москві та Ленінграді). З кінця 1930-х Тетяна Пата була постійною учасницею обласних, республіканських, союзних та закордонних виставок.
Блок поштових марок з роботами та портретом Тетяни Пати. Фото Укрпошта.
Від 1936 року в Петриківці запрацювала школа декоративного малювання, в якій саме Тетяна Пата стала провідним педагогом. І це логічно. Адже до традиційних орнаментально-рослинних композицій петриківського розпису Тетяна Пата запровадила нові художні прийоми такі, як асиметричність та дезорнаментальність малюнку. [5.]. У 1950 році Тетяну Пату прийняли до лав Спілки художників України, а 1962 року вона була удостоєна почесного звання «Заслужена майстриня народної творчості». До речі, в ті часи керував дворічною школою декоративного малювання відомий художник і мистецтвознавець Олександр Статива.
Петриківський розпис Тетяни Пати. Фото Наталії Глухенької.
Учениці Тетяни Пати, талановиті Марфа Тимченко, Віра Клименко, Палагея Глущенко, Віра Павленко та Ганна Павленко по завершенню Другої світової війни переїхали до Києва, що дало можливість вперше налагодити використання петриківського розпису у промислових масштабах на Київській сувенірній фабриці імені Тараса Григоровича Шевченка. Саме ці учениці Тетяни Пати вперше запровадили на фабриці підлаковий розпис на нетрадиційному чорному тлі. [3.].
Скринька з петриківським розписом 1960-х. Фото Олександра Пікуш.
Фантазійний світ петриківського розпису гармонійно поєднує розмаїття квітів (найчастіше зустрічаються троянди, ромашки, жоржини та айстри) та плоди кущів і дерев, які зустрічаються на присадибних ділянках. Деякі майстрині домальовують на хатах окрім квітів, дерев та кущів ще й птахів, тварин та людей.
Якщо у витоках петриківського розпису майстрині для стінопису та своїх мальованок виготовляли фарби власноруч, то вже у середині ХХ століття природні фарби з відварів рослин та овочевих соків замінили аніліновими барвниками. Після Другої світової війни переважна більшість майстринь петриківського розпису для виготовлення візерунків почали використовувати гуаш та акварель.
У самій Петриківці від 1929 року існувала артіль петриківського розпису, яка від 1961 року переросла у фабрику петриківського розпису «Дружба». Як зазначають мистецтвознавці: «Більшість виробів фабрики, перш за все скриньки та тарілки, створювалася з пресованої тирси, яку вкривали чорною фарбою і наносили розпис, після чого вкривали виріб лаком. Головним художником фабрики до 1970 року був Федір Панко. У 1970—1988 роках цю посаду займав Василь Соколенко, а згодом Анатолій Чернуський, Володимир Глущенко і Сергій Дрешпак. До художньої ради виробництва тривалий час також входили такі відомі майстрині як Ганна Самарська і Явдоха Клюпа. За пізніх радянських часів на фабриці працювали близько півтисячі людей».[6.].
Петриківський розпис користувався попитом у країнах Європи, Азії та Америки. Порцелянові вази, розписані особисто знаною майстринею Марфою Тимченко, радянські діячі дарували лідерам інших країн, зокрема Річарду Ніксону, Мао Цзедуну, Фіделю Кастро та Йосипу Тіто. [4.]
Ваза порцелянова, розписана Марфою Тимченко. Фото Anna Troicka.
Про петриківський розпис писали в зарубіжних газетах та журналах, петриківський розпис досліджували мистецтвознавці Європи та Америки. А завдяки ініціативі мистецтвознавців Наталії Глухенької та Бориса Бутника-Сіверського у 1960-1970-х роках у київському видавництві «Мистецтво» вийшла друком ціла низка популярних альбомів з репродукціями відомих майстрів петриківського розпису. [8.].
Робота художниці Марфи Тимченко «Я заблукала».
Фото: Національний музей українського народного декоративного мистецтва.
Від 1970 року Федір Панко, який налагодив масове виробництво виробів з петриківським розписом на фабриці «Дружба», заснував на території того ж славнозвісного села Петриківка ще одну структур – Експериментальний цех петриківського розпису при Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті Дніпропетровської організації Спілки художників України.
Робота рядових художників Експериментального цеху була більш творчо вільною і різноманітною ніж на фабриці, де більшість рядових майстрів займалися переважно багаторазовим копіюванням робіт провідних художників підприємства, і при цьому заробітна плата була суттєво вищою. Крім засновника тут працювали також такі відомі майстри як: Ганна Ісаєва, Надія Шулик, Ніна Турчин, Андрій Пікуш, Тетяна Гарькава та ін.. При цьому їхні роботи писалися на білому тлі, а не на чорному, як це робилося на фабриці.
Вже наприкінці 1990-х за часів Незалежної України на основі вище зазначеного Експериментального цеху був створений Центр народного мистецтва «Петриківка», яким від 1998 року керує народний художник України Андрій Пікуш. [9.].
Петриківський розпис і до тепер має великий попит та незаперечне визнання на міжнародному рівні. Поштові марки з репродукціями петриківського розпису були випущені Укрпоштою у 2000, 2010 та 2013 роках..
Поштова марка 2010 року. Фото Укрпошта.
Великі альбоми з репродукціями найбільш знаних майстрів петриківського розпису побачили світ у 2001, 2011 та 2015 роках. [7.]. Від 2007 року у Петриківці проводиться щорічний обласний фестиваль народної творчості «Петриківський дивоцвіт», який об’єднує майстрів петриківського розпису в єдину родину і наснажує відвідувачів фестивалю на нові творчі звершення. [10.]. Майстер-класи та виставки, концерти та ярмарок сприяють пошуку юних обдарувань для поповнення плеяди майстрів петриківського розпису. Задля розвитку фахових навичок та знань творчої юні від 2007 року на базі Дніпропетровського театрально-художнього коледжу відкрито нову спеціальність фахівця петриківського розпису, де викладає учениця Федора Панка, заслужена майстриня народної творчості України Тетяна Гарькава. [3.]. Вона ж, до речі є автором підручника «Петриківський декоративний розпис», який побачив світ 2017 року.
Декоративний петриківський розпис. Підручник. Фото Тетяни Гарькавої
І на завершення зазначимо, що «2012 року Міністерство культури України визнало петриківський розпис об'єктом (елементом) нематеріальної культурної спадщини України, а 5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО».[1.].
Logo «Петриківка». Фото Горбуля Людмила Миколаївна.
Джерела:
- Все про Петрівський розпис[Електронний ресурс] :[текст]//Petrykivka: [сайт] . — Режим доступу: https://petrykivka-art.com/main-petrykivka/. — Назва з екрана. — Дата публікації: 16.10.2024. — Дата звернення: 11.11.2024.
- Веретенник Г. Петриківський розпис: дар України людству[Електронний ресурс] :[текст]//Український інтерес: [сайт] . — Режим доступу: https://uain.press/articles/petrikivskij-rozpis-dar-ukrayini-lyudstvu-390624#google_vignette . — Назва з екрана. — Дата публікації: 11.09.2024. — Дата звернення: 11.11.2024.
- Гарькава Т.А. Спадковість поколінь : [про навчання петриків. розпису на базі Дніпропетро. театр.-худож. коледжу] / Т. Гарькава // Бористен.– 2007 .– № 11. – С. 29.
- Марфа Тимченко: альбом-каталог / авт.-упоряд. Є. Шевченко ; вступ. стат. Є. Шевченко, В. Щербак. – Київ : Народні джерела, 2007. – 152 с.: іл.
- Пата Тетяна : альбом / авт. вступ. ст. та упоряд. Н. О. Глухенька. – Київ : Мистецтво,1973. – 93 с. : іл.
- Петриківський розпис[Електронний ресурс] :[текст]//Вікіпедія: [сайт] . — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%B8%D1%81 . — Назва з екрана. — Дата публікації: 9.11.2024. — Дата звернення: 11.11.2024.
- Петриківка : альбом / вступ. сл. С. Бурлакова ; передм. А. Пікуша та Л. Тверської. – Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 2011. – 232 с. : іл.
- Петриківські розписи : альбом / авт. вступ. ст. та упоряд. Н. О. Глухенька. – Київ : Мистецтво, 1973. – 185 с.
- Пікуш А. Основа національної культури. Про збереження та розвиток осередку петриківського декоративного малярства / А. Пікуш // Нар. мистецтво. – 2003. – № 3. – С. 2–5.
- Прудченко В. Розквітнув талантами «Петриківський дивоцвіт» : [про Третій міжнародний фестиваль-ярмарок «Петриківський дивоцвіт–2010»] / Прудченко В. // Зоря. – 2010. – № 68 (1 лип). – С. 2.
